Право/7. Экологическое, земельное и аграрное право

Костур Ольга Дмитрівна

Прикарпатський національний університет ім. В.Стефаника, Україна

Науковий керівник к.ю.н., доц. Багай Н.О.

Правове регулювання фермерських відносин у зарубіжних країнах

Для вдосконалення правового регулювання діяльності фермерських господарств в нашій державі необхідним є аналіз розвитку фермерства в інших країнах та врахування позитивного досвіду законодавчого забезпечення фермерських відносин.

Більшість фермерських господарств на Заході є господарствами сімейного типу. Існують також несімейні партнерства, проте партнерські відносини там детально врегульовані. Наприклад, у Великобританії є спеціальне законодавство, яке регулює партнерські відносини у сільському господарстві. Крім того, партнерство оформляється спеціальним договором, в якому визначається, як повинні бути підготовлені рахунки, чи слід віддавати землю у спільну власність чи у власність одного із партнерів, чи буде у партнерів право використовувати землю після смерті її власника (маються на увазі відносини оренди) тощо [1, c.6].

У країнах Європейського Союзу сімейна форма ведення сільського господарства має особливе значення. Саме у таких господарствах працюють професійні виробники сільськогосподарської продукції. Так, у Законі Франції ”Про орієнтацію сільського господарства” від 04.07.1980 р. сформульовані основні напрями аграрної політики держави; особливо наголошується на стимулюванні розвитку сімейних господарств, які вважаються основою сільськогосподарського виробництва в країні [2, c.121].

Сполучені Штати Америки мають унікальний досвід використання сільськогосподарських земель, який переважно проявляється у веденні фермерства. Аграрний сектор економіки США історично асоціюється зі становленням та функціонуванням у ньому фермерського укладу. Успіхам сільського господарства США значною мірою сприяє те, що фермера вважають опорою суспільства. Як зазначає Н.І.Титова, “такий принцип пріоритетного значення сільського господарства в суспільстві має бути закріплений у Конституції України і стати генеральним провідником її аграрної політики” [3,c.30]. Аграрне законодавство США дає фермерові-власнику широкий діапазон державного захисту його прав і одночасно повну свободу його дій.

Л.В.Логуш визначає сімейні ферми як серце американського сільськогосподарського виробництва. Як вказує вчена, багато сімейних ферм США, створених батьками, прадідами, дідами вважаються традиційною формою сільського господарювання Америки з тривалою історією [4,c.3].

Фермер у США уособлює в собі ідею відомого російського вченого-аграрника О.В.Чаянова про поєднання в його особі одночасно рис власника і робітника на землі. Завдяки цьому американський фермер отримує винагороду не лише за безпосередню працю, але за свою діяльність як керівник ферми [3,c.31].

Необхідно відзначити, що, реформуючи програми підтримки фермерів, США опосередковано підтвердила свій курс на заохочення процесу концентрації сільськогосподарського виробництва на противагу всебічній підтримці сімейних ферм у минулому. Кількість великих ферм у США постійно зростає, вони підвищують конкурентоспроможність США на світовому ринку сільськогосподарських продуктів [5,c.22].

Якщо провести порівняння, то можна відмітити, що досвід державного регулювання агропродовольчих ринків у Новій Зеландії – країні з найнижчим рівнем підтримки аграрного сектора, характеризується радикальними заходами. У 1985 р. уряд Нової Зеландії скасував практично всі заходи державної підтримки сільського господарства. Скасування субсидій привело на першому етапі до падіння доходів фермерського сектора, зростання безробіття в сільській місцевості. Проте фермери досить швидко адаптувалися до нової ситуації й уже через три роки їхні доходи почали підвищуватися. Наслідком реформи стали зміни в аграрній структурі. Це дозволило значно збільшити експорт сільськогосподарської продукції та пом’якшити наслідки скасування програм внутрішньої державної підтримки сільського господарствах [5,c.23].

Досвід Нової Зеландії свідчить про можливості побудови конкурентоспроможного агропродовольчого сектора без значної державної підтримки. Однак, там це стало можливим лише тому, що на момент скасування такої підтримки аграрний сектор країни був економічно потужним і високотехнологічним. Тому використання досвіду Нової Зеландії нашою країною на даному етапі розвитку аграрного сектора може призвести до негативних наслідків у сільськогосподарському виробництві.

Для підвищення рівня продовольчої безпеки й підтримки застосовуються різні форми державної підтримки. В Угорщині уряд гарантує виробникові ціни на пшеницю, що буде використана у виробництві борошна. У Румунії до складу мінімальної ціни на пшеницю включено гарантований бонус. В Узбекистані відповідно до програми із самозабезпечення зерном з метою подвоєння його виробництва держава збільшила закупівельні ціни на пшеницю, жито і ячмінь. У країнах Північної Африки, які часто зазнають посухи, держава оперативно реагує підвищенням мінімальної ціни, насамперед на продовольчу пшеницю, для запобігання збиткам фермерів [5,c.24].

Таким чином, розвинені держави використовують різні заходи державної підтримки галузі (урядові програми сприяння сільськогосподарським товаровиробникам, експортні субсидії, квоти, тарифи й ін.). Тому необхідно врахувати досвід цих держав і визначити оптимальні програми для ефективного розвитку фермерства.

Фермерські кооперативи займають зараз чинне місце в кооперативному русі в більшості зарубіжних країн і є одними з найпотужніших сільськогосподарських товаровиробників. Ще в середині 80-х років в країнах ЄЕС на фермерські кооперативи припадало 15 відсотків індивідуальних членів кооперації та більше половини сумарного обігу кооперативного сектора економіки. Здебільшого фермерські кооперативи створюються ”…для інтеграції зусиль у сфері виробництва сільськогосподарської продукції, як масові самодіяльні організації аграрних товаровиробників вони вступають у правові відносини з промисловими виробниками, формуючи тим самим агропромисловий комплекс країни”, зауважує Н.І.Титова [6,c.103].

Безумовно, розвиток фермерської кооперації в Україні має важливе значення, адже це допомогло би фермерським господарствам самим, за мінімального втручання держави, вирішувати проблему забезпечення країни сільськогосподарською продукцією.

Таким чином, досвід розвитку правового регулювання фермерства в зарубіжних країнах, безумовно, заслуговує на увагу в процесі перспективного розвитку фермерських відносин в Україні. Для успішного функціонування фермерських господарств необхідна активна державна підтримка. На це має бути спрямована економічна, фінансова і правова політика держави.

Література

1.Устюкова В.В.Крестьянское хозяйство. - М.: Знание, 1992. - 64 с.

2. Аграрне законодавство України: проблеми ефективності / За ред. В.І.Семчика. – К.: Наук. Думка, 1998. – 243 с.

3. Титова Н., Логуш Л. Фермерство в США: державний захист прав фермерів // Право України. - 1993. - № 4. - С. 30-31.

4. Логуш Л.В. Фермерство в США: правові аcпекти (досвід для України): Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук: 12.00.06 / Львівський державний університет ім.І.Франка. - Львів, 1997. – 24 с.

5. Власов В.І. Підтримка сільгоспвиробників у зарубіжних країнах // Економіка АПК.– 2004. – № 5. – С. 22-26.

6. Титова Н.І. Фермерство в Україні: основні правові засади. Питання та відповіді. – Львів, 1998. – 184 с.