Право/7. Экологическое, земельное и аграрное право

Мартинюк Ігор Іванович

Прикарпатський національний університет ім. В.Стефаника, Україна

Науковий керівник к. ю. н., доц. Багай Н.О.

Трудові відносини у фермерському господарстві

В умовах радикальних змін, що відбулися в українському суспільстві наприкінці ХХ – початку ХХІ століть, зокрема переходу на ринкові умови економіки, виникнення різних форм власності та господарювання, появи таких соціально-економічних явищ, як конкуренція, ринок праці, безробіття, інфляція, фінансова та економічна криза, особливої актуальності набуває проблема правового регулювання трудових відносин у фермерському господарстві.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 27 Закону України «Про фермерське господарство» [1], трудові відносини у фермерському господарстві базуються на основі праці його членів. У разі виробничої потреби фермерське господарство має право залучити до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором.

Трудовий договір (контракт) укладається з найманими працівниками у письмовій формі. В ньому необхідно зазначити термін дії договору, умови праці та відпочинку (тривалість робочого дня, вихідні дні, щорічна оплачувана відпустка, форми оплати праці та її розміри, харчування тощо) [2]. Сторонами в договорі слід вважати: фермерське господарство (в особі його голови) і особу, яка залучається до роботи в господарстві. Це підтверджується ч. 2 ст. 4 Закону України «Про фермерське господарство» [1], в якій зазначено, що голова представляє інтереси господарства перед підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами. Крім того згідно з ч. 5 ст. 27 вказаного Закону, голова фермерського господарства також несе відповідальність за створення безпечних умов праці, забезпечує дотримання вимог техніки безпеки, виробничої гігієни та санітарії, пожежної безпеки як для членів свого господарства, так і для громадян, з якими укладено трудовий договір.

Таким чином, сторонами трудових відносин у фермерському господарстві можуть бути як члени господарства, так і наймані працівники. Трудові відносини між найманими працівниками та роботодавцем – фермерським господарством, що базуються на трудовому договорі, є предметом правового регулювання трудового права. Трудові відносини за участю членів фермерських господарств регулюються аграрним правом. Це пояснюється тим, що до предмету правового регулювання трудового права належать відносини з використання найманої праці. Якщо ж особа є одночасно і членом фермерського господарства, і працівником, то в такому разі наймана праця відсутня, тобто немає підстав для поширення трудового права, окрім функцій охорони праці та захисту трудових прав [3, с. 61].

Найманими працівниками у фермерському господарстві визнаються ті особи, що подали заяву про прийняття на роботу. На них видається наказ про прийняття на роботу, з ними укладається трудовий договір, робиться відповідний запис у трудовій книжці [2].

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про фермерське господарство» [1] членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім’ї, родичі, які об’єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства.

Чинне трудове законодавство передбачає, що особливості праці членів кооперативів та їх об’єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами [2]. Тобто законодавством, що регулює діяльність фермерського господарства, та статутом господарства визначаються лише «особливості», а основні питання праці в них повинні регулюватися трудовим правом.

Це пояснюється тим, що трудове право як основна галузь права, визначаючи загальні засади регулювання трудових відносин, не може врахувати специфічні особливості таких відносин у сфері сільськогосподарського виробництва.

Законодавством про працю визначаються гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді та інвалідів, а особливості трудової діяльності членів фермерського господарства регулюються законодавством щодо вказаного підприємства та його статутом [2]. Тобто держава на законодавчому рівні закріпила певний мінімум вимог, які мають бути дотримані при здійсненні трудової діяльності у фермерському господарстві.

Важливе значення в забезпеченні спеціалізованого правового регулювання трудових відносин у фермерському господарстві мають норми Галузевої угоди між Міністерством аграрної політики та продовольства України, галузевими об’єднаннями підприємств та Профспілкою працівників агропромислового комплексу України на 2011 – 2013 роки [4], де визначено особливості режиму праці та відпочинку, нормування та оплати праці, охорони праці та забезпечення соціальних пільг для працівників АПК. Угодою визначено основні напрями нормотворчої діяльності Міністерства аграрної політики та продовольства України у сфері регулювання трудових відносин в агропромисловому комплексі [5].

Варто зазначити, що специфічні особливості трудових відносин у фермерському господарстві мали би відображатись у статуті фермерського господарства. Оскільки статут фермерського господарства – це звід правил локально-нормативної дії, які регулюють перш за все внутрішні різноманітні відносини, а також відносини з іншими суб’єктами господарювання, що випливають з внутрішніх, та відносини з державою [6]. Це внутрішній локально-правовий акт, за допомогою якого можна максимально врахувати специфіку трудової діяльності на локальному рівні.

Однак, у статутах фермерських господарств недостатньо повно враховуються особливості трудових відносин. Вирішення цих та інших проблем, пов’язаних з трудовою діяльністю у фермерських господарствах, має як теоретичне, так і практичне значення.

Тому слід погодитися з Н.О. Багай, що на сьогодні існує невідкладна потреба у доповненні нормативно-правових актів аграрного законодавства, що приймаються за суб’єктним принципом, нормами, які б забезпечували спеціалізоване правове регулювання трудових відносин [5].

В даний час доцільним видається розробка і затвердження типового статуту фермерського господарства, який би затверджувався Міністерством аграрної політики та продовольства України, як спеціально уповноваженим органом управління агропромисловим комплексом. Це сприяло б ефективному і якісному регулюванню особливостей трудової діяльності у фермерському господарстві.

Література:

1. Закон України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №45. – Ст. 363.

2. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1971. – Додаток до № 50. – Ст. 375.

3. Дмитренко Ю.П. Трудове право України: підручник / Ю.П.Дмитренко. – К.: Юрінком Інтер, 2009. – 624 с.

4. Галузева Угода між Міністерством аграрної політики України, галузевими об’єднаннями підприємств та Профспілкою працівників агропромислового комплексу на 2011-2013 роки від 25.01.2011 р. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.minagro.kiev.ua/page/?11442

5. Багай Н.О. Особливості правового регулювання трудових відносин у сільському господарстві [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.nspp.gov.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=194:2010-03-17-15-46-13&catid=15:2010-01-19-22-14-24&Itemid=12

6. Долинська М. Установчі документи та державна реєстрація фермерських господарств України / М. Долинська // Юридичний радник. – 2006. – №3(27) [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.yurradnik.com.ua/stride/men/index.php?m=rubricator&rub=11&art=855