Штепа О.О., асистент кафедри правознавства Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка

Порушення права інтелектуальної власності в мережі Інтернет: поняття та проблема доказування

Правовий аналіз ознак Інтернет як такого та міжнародної практики його правового регулювання свідчить, що специфіка всесвітньої мережі полягає в її дуалістичній природі. По-перше, Інтернет – це телекомунікаційна мережа та ієрархічна структура, яка включає певні єдині стандарти обміну інформацією та єдину системи адресації. А по-друге – це глобальний (всесвітній) та загальнодоступний інформаційний простір, котрий не має єдиного централізованого керування, єдиного власника та відокремленого майна.

На думку провідних дослідників, основними сучасними проблемами у сфері розвитку відносин інтелектуальної власності в епоху Інтернет є:

· конфлікт доменних імен і товарних знаків у глобальній інформаційній мережі;

· невирішеність питання щодо правомірності патентування способів ведення бізнесу;

· проблеми щодо охорони товарів у цифровій формі;

· проблеми щодо охорони баз даних;

· проблеми щодо максимально ширококого доведення до відома суспільства ( через Інтернет) інформації про патенти.

Дуже часто порушуються в Інтернеті і особисті немайнові права авторів, зокрема: авторське право, право на ім'я, право на захист своєї репутації, право на публічне використання твору та інше. Найпоширенішими порушеннями авторських прав справедливо вважаються розповсюдження контрафактних копій програм та творів у цифровій формі в глобальних комп'ютерних мережах. Проблема тут полягає у високій складності технічної фіксації факту порушення авторських прав як необхідної передумови початку судового розгляду справи. Порушення авторських прав у глобальній інформаційній мережі правильно вважають однією з найгостріших проблем, котрі потребують негайного вирішення [2; с. 9-10].

Найефективнішим засобом боротьби з піратством в Інтернеті є захист своїх прав у судовому порядку, але для звернення до суду необхідно зібрати достатні докази порушення своїх прав. Та на практиці фіксація й доказування порушень прав інтелектуальної власності в Інтернеті є досить сумнівною справою.

Відповідно до статті 57 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтувують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, яких опитували, як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Стаття 32 Господарського процесуального кодексу України передбачає такі засоби доказування: письмові і речові докази, висновки судових експертів, пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі.

Не слід забувати і про можливість вжиття запобіжних заходів. Відповідно до статті 43-1 ГПК особа, яка має підстави побоюватись, що подання потрібних для неї доказів стане згодом неможливим або утрудненим, має право звернутися до Господарського суду із заявою про вжиття запобіжних заходів до подання позову. В нашому випадку для цього є всі необхідні підстави, адже порушник може будь-коли прибрати використаний з порушенням права інтелектуальної власності об'єкт зі свого сайту. Видом запобіжного заходу, необхідного у випадку, котрий нами розглядається, є витребування доказів ( ст. 43-2 ГПК). Тож заяву про вжиття запобіжних заходів треба подати ще до того, як порушник припинив оприлюднення спірного сайту в Інтернеті [3; с. 28-29].

На сьогоднішній день в українській правозастосовній діяльності застосовується низка прийомів, що дозволяють юридично закріпити відомості, розміщені в Інтернеті, з тим, аби їх можна було використати в господарському, цивільному процесі як докази:

1. Фіксація учасником процесу інформації, що міститься на веб-сайті у вигляді роздрукованого зображення;

2. Фіксація учасником процесу інформації, що міститься на веб-сайті, шляхом його збереження на відповідних носіях (CD, DVD, магнітні диски);

3. Безпосереднє дослідження судом змісту веб-сайту за наявності доступу до мережі Інтернет;

4. Огляд та дослідження сервера, на якому здійснюється хостінг, при цьому можливі й вилучення самого сервера;

5. Отримання від провайдера копій файлів, що формують веб-сайт як такий, в тому числі і так званих log-файлів, які містять системну інформацію про роботу файлів.

Література

1. Галабала М. Фіксація доказів, що підтверджують порушення права інтелектуальної власності в мережі Інтернет. Ноу-хау / М. Галабала // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2009. - № 9. – С. 39-43.

2. Денисюк М. Інтелектуальна власність в Інтернет: нові можливості чи нові проблеми / М. Денисюк // Інтелектуальна власність. – 2009. - № 6. – С. 9-12.

3. Шарко Д. Проблема доказування порушень права інтелектуальної власності у мережі Інтернет // Інтелектуальна власність. – 2009. - № 7. – С. 26-29.