Дрозд Н.С., Пілігрім А.С

Донецький національний університет економіки та торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

Правове забезпечення сурогатного материнства в Україні

На сьогодні реалізація прав громадян у сфері репродуктивних технологій є найбільш уразливою в Україні. Правове забезпечення сурогатного материнства є одним із законодавчо неврегульованих й найскладніших інститутів у галузі сімейного права України. Крім того, в чинному законодавстві України відсутнє формулювання «сурогатне материнство».

Актуальність правового забезпечення сурогатного материнства обумовлена відсутністю достатнього нормативного регулювання здійснення процедури сурогатного материнства в Україні, та необхідністю вирішити проблеми, що виникають на практиці при реалізації програми сурогатного материнства.

Метою статті є виявлення недоліків правового регулювання сурогатного материнства та пошук засобів їх подолання.

Під сурогатним материнством необхідно розуміти запліднення жінки шляхом імплантації ембріона з використанням генетичного матеріалу подружжя, з метою виношування і народження дитини, яка в подальшому буде визнана такою, що походить від подружжя [1, 72].

Питання сурогатного материнства підлягають обов'язковому регулюванню з боку держави. Не в кожній країні ця репродуктивна технологія дозволена. Сурогатне материнство заборонено законом в Австрії, Норвегії, Швеції, Франції, Італії, Швейцарії, Німеччині. В інших державах (Греція, Нідерланди, Норвегія, Швейцарія, Іспанія) заборонене лише комерційне сурогатне материнство та не допускаються судові позови за такими угодами. [2].

На території України сурогатне материнство дозволене законом. Правове регулювання відносин сурогатного материнства здійснюється положеннями Сімейного кодексу України, Наказу Міністерства охорони здоров’я України № 24 від 4 лютого 1997 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 3 березня 1997 р. за № 58/1862, «Про затвердження умов та порядку застосування штучного запліднення та імплантації ембріона (ембріонів) та методів їх проведення», Наказу Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 р. № 52/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 р. за № 719/4940 «Про затвердження правил реєстрації актів громадянського стану в Україні» .

Головним документом, що визначає відносини біологічних батьків із сурогатною матір’ю, є договір між сурогатною матір’ю та біологічними батьками про виношування дитини. Згідно із Цивільним кодексом  отримання біологічними батьками дитини від сурогатної матері не може бути предметом договору. Правильно складений договір має передбачати тільки виплату грошової компенсації, щоб створити для сурогатної матері найсприятливіші умови для виношування дитини та подальшої реабілітації. У договорі обов’язково слід передбачити відповідальність сурогатної матері за порушення його конфіденційності, приписів і рекомендацій лікарів, намагання залишити дитину собі, ухилення від підписання документів, потрібних для подальшої реєстрації дитини в органах ДРАЦС, тощо. Порушуючи такі вимоги, сурогатна мати не тільки може втратити право на компенсацію, але й буде змушена відшкодувати біологічним батькам усі їх витрати за договором.

   Сурогатна мати після передачі дитини його батькам втрачає усі права на дану дитину. При реєстрації народження дитини одночасно з документом, що підтверджує факт народження дитини сурогатною матір'ю, подається засвідчена нотаріусом її письмова згода на запис подружжя батьками дитини. Факт передачі дитини сурогатною матір'ю посвідчується нотаріально.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 123 Сімейного кодексу України «у разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя». Тому не допускається оспорювання материнства генетичної матері сурогатною матір’ю.

Відсутність належного правового регулювання відносин сурогатної матері та подружжя може привести до порушень прав як біологічних батьків, так і сурогатної матері. На практиці можуть виникнути небажані життєві ситуації, пов’язані з відмовою сурогатної матері віддавати дитину біологічним батькам, шантажем переривання вагітності, вимогами додаткових грошей, погрозами розголошення інформації про народження дитини, про те, хто її виношував, або ж відмовою біологічних батьків виплатити сурогатній матері обіцяну грошову компенсацію, незабезпечення сурогатної матері належними умовами під час вагітності та пологів [3].

Для удосконалення регулювання питання сурогатного материнства необхідно вирішити питання, пов’язані с захистом прав біологічних та генетичних батьків, забезпечити права дитини, зокрема, знати своїх батьків. Цим видом діяльності повинні займатися медичні установи, органи опіки і піклування, з метою обмеження можливості шахрайства і збагачення посередників. Варто також захистити сурогатну матір на випадок відмови подружжя-замовників від народженої дитини з різних причин, зокрема у випадку народження хворої дитини.

Таким чином сурогатне материнство в Україні має бути більш чітко регламентованим, основним має бути врахування інтересів дитини.

Література:

1. Ватрас В. Суб'єктний склад правовідносин щодо імплантації ембріона дитини жінці із генетичного матеріалу подружжя // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. — 2002. — № 4. — С 72-75.

2. Вустенко В.В. Сурогатне материнство: правовий та морально-етичний аспекти // Новости медицины и фармации – 2007 - №20

3. Франчук С. Юридичні та етичні аспекти репродуктивної медицини // Юридична газета. — 2007. — 13 груд.