Кучковська М.В., Пілігрім А.С
Донецький
національний університет економіки та торгівлі
імені
М.І.Туган-Барановського
ОХОРОНА ПРАЦІ НЕПОВНОЛІТНІХ ДІТЕЙ ЗА ТРУДОВИМ
ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ
Важливою
умовою життєдіяльності людей є праця, тобто діяльність, спрямована на створення
матеріальних цінностей. Праця становить єдність двох функцій: засобу до життя і
сферу ствердження особи. Перша з цих функцій знаходить своє відображення в
орієнтуванні працівника на зміст праці, її відповідність його внутрішнім запитам,
моральне задоволення роботою. У роботі йтиме про охорону праці неповнолітніх.
Актуальність
цієї теми в тому, що на ринку праці молодь – категорія багаточисельна. Її
готовність до виробничої праці є життєво важливою складовою успішного
економічного розвитку суспільства в майбутньому. Значущість цього ресурсу
невпинно зростає. В той же час, ті, кому крім молодості та амбіційності,
здебільшого, немає, що запропонувати роботодавцю, відчувають гостру потребу в
особливій увазі з боку суспільних та державних структур.
Виходячи з
цього, метою даної роботи є дослідження та аналіз стану виконання державної
політики по охороні праці неповнолітніх.
Взагалі,
охорона праці – це система забезпечення безпеки життя і здоров’я працівників в
процесі трудової діяльності ,що включає правові, соціально-економічні,
організаційно-технічні, санітарно-гігієнічні, лікувально-профілактичні,
реабілітаційні та інші заходи, що формують організаційно-правовий механізм
реалізації конституційного права громадян на працю [1; ст.43] в умовах, що
відповідають вимогам безпеки та гігієни.
Згідно ст.
187 КЗпП, неповнолітні, тобто особи, що не досягли вісімнадцяти років, у
трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі
охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються
пільгами, встановленими законодавством України. Умови праці неповнолітніх на
виробництві повинні відрізнятися від умов праці дорослих працюючих [2, ст.187].
Це пояснюється як фізіологічними особливостями організму підлітків, який тільки
формується, так і відсутністю у більшості з них відповідної професії і
спеціальності.
З метою
охорони здоров’я неповнолітніх ст.188 КЗпП не допускає прийняття на роботу осіб
молодше шістнадцяти років. Як виняток, можуть прийматись на роботу особи, які
досягли п’ятнадцяти років при письмовій згоді одного з батьків або особи, що їх
замінює. Усі особи молодше вісімнадцяти років приймаються на роботу лише після
попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення ними двадцяти
одного року, щороку підлягають обов’язковому медичному оглядові. Власник або
уповноважений ним орган зобов’язаний за свої кошти організовувати проведення
попереднього (при прийнятті на роботу неповнолітніх) та щорічного обов’язкового
медичного огляду до досягнення ними 21 року
[2, ст.188].
В ст.190 КЗпП
передбачена заборона залучення неповнолітніх до підіймання і переміщення речей,
маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Такі норми містяться в
Наказі Міністерства охорони здоров’я України №59 від 22 березня 1996 р., яким,
зокрема, передбачається, що:
-
до тривалої роботи по підійманню та переміщенню важких речей підлітки до 15
років не допускаються;
-
робота неповнолітніх з вантажами не повинна становити більше 1/3 робочого
часу;
-
вага окремого вантажу, який можуть підіймати та переміщувати неповнолітні,
не повинна перевищувати наведені у таблиці граничні норми.
Таблиця 1
Календарний вік, роки |
Граничні норми ваги вантажу
(кг) |
|||
Короткочасна робота |
Тривала робота |
|||
Юнаки |
Дівчата |
Юнаки |
Дівчата |
|
14 |
5 |
2,5 |
– |
– |
15 |
12 |
6 |
8,4 |
4,2 |
16 |
14 |
7 |
11,2 |
5,6 |
17 |
16 |
8 |
12,6 |
6,3 |
Часові норми
виробітку для неповнолітніх є загальними, що застосовуються для дорослих
робітників. Але скорочена тривалість робочого часу для неповнолітніх залежно
від віку не тягне за собою зменшення розміру оплати праці. Тому заробітна плата
неповнолітнім виплачується в такому самому розмірі, як і працівникам
відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи [2;ч.2 ст.193 ].
Щорічні
відпустки працівникам віком до вісімнадцяти років надаються у зручний для них
час (ст.195 КЗпП). Тривалість такої відпустки становить 31 календарний день. У
перший рік роботи щорічна основна відпустка неповнолітнім надається за їх
заявою до настання шестимісячного строку безперервної роботи на даному
підприємстві, в організації, установі.
Наступні
відпустки надаються неповнолітньому згідно з графіками, складеними на
підприємстві, в організації, установі, погодженими з профспілковим комітетом, і
з урахуванням бажання неповнолітнього. Про конкретний період надання щорічних
відпусток повідомляється працівникові не пізніше, ніж за два тижні до
встановленого графіком строку, а заробітна плата за час відпустки повинна бути
виплачена працівникові за три дні до початку відпустки [3].
Що стосується
заробітної плати неповнолітніх, то при скороченій тривалості робочого часу
виплачується в такому ж розмірі, як і працівникам відповідних категорій при
повній тривалості щоденної роботи [4].
Оплата учнів
загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних
закладів, які працюють у вільний від навчання час, провадиться пропорційно
відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Підприємства можуть
встановлювати учням доплати до заробітної плати.
Таким чином,
у роботі були розглянуті основні положення щодо охорони праці неповнолітніх із
цього можно зробити висновок, що "молодь" – це майбутнє держави,
життєво важлива складова успішного економічного розвитку суспільства в
майбутньому, охорона праці неповнолітніх потребує значної уваги з боку влади.
У сучасний
період молодь займає проміжне становище між дитинством і зрілістю, починає своє
трудове життя у важких умовах: відсутність роботи, а при її наявності – низька
заробітна плата, немає власного житла та деякі інші негаразди. При цьому
виникає невдоволеність через помилки, допущені при виборі професії,
спеціальності, роботи.
Потреба від
держави розробки та реалізації особливої системи заходів, що забезпечуватимуть
не тільки надання тих чи інших гарантій зайнятості для молоді, але і здійснення
підтримки в адаптації даної групи населення до сучасної економічної системи
суспільства. Так, існуюче трудове законодавство є морально застарілим і
потребує реформації: необхідно, насамперед, створити зацікавленість роботодавця
у прийнятті до себе на роботу неповнолітнього працівника, а не примушувати його
це зробити. Необхідна розробка та реалізація загальнодержавних програм, які
будуть направлені не на утримання органів, які ніби-то сприяють
працевлаштуванню молоді, а на створенні зацікавленості роботодавця у прийомі на
роботу таких працівників (наприклад, шляхом надання податкових пільг). Держава
та суспільство не повинні пасивно очікувати самостійного налагодження ринку
праці молоді: потрібна науково обґрунтована політика регулювання зайнятості
молоді та досягнення її ефективного рівня.
Список використаної літератури:
1. Конституція України –
К., 1996 (зі змінами та доповненнями)
2. Кодекс законів про
працю України: Науково-практичний коментар. – Х.: Консум, 2003
3. Закон України “Про відпустки”
від 15 листопада 1996р. //ВВР. – 1997
4. Закон України “Про оплату
праці” від 1 травня 1995 р. // ВВР. – 1995 6. Прокопенко В.І. Трудове право
України: Підручник. Видання друге –Х.: Консум, 2008.