Судовий контроль у кримінальному судочинстві

Ковальчук Тетяна

Петрівна

Національний університет державної

податкової служби України

V курс

Актуальність теми роботи обумовлюють потреби конкретизації загальних за своїм змістом конституційних положень судового контролю у процесуальному законодавстві. Тому з прийняттям нового Кримінально-процесуального кодексу України низки доповнень і змін, можна було б суттєво розширити контрольні функції суду в процесі виконання судової влади. При цьому законодавством України необхідно врахувати основні міжнародні стандарти в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина, що зробило б ще більш актуальним теоретичний аналіз проблем, пов'язаних з судовим контролем.

Основна мета роботи полягає в комплексному аналізі судового контролю на досудовому слідстві, відокремленні судового контролю від прокурорського нагляду за застосуванням заходів процесуального примусу, визначенні основних шляхів удосконалення судового контролю як гарантії прав, свобод і законних інтересів людини в кримінальному судочинстві.

Становлення і розвиток інституту судового контролю на стадії досудового слідства пов'язані з проведенням в Україні судово-правової реформи, важливим завданням якої є ствердження судової влади як головного гаранта прав і свобод людини.

Судовий контроль за діями та рішеннями органів досудового розслідування, має бути ефективним і доступним, а не просто теоретичним чи ілюзорним.

Судовий контроль є однією з найважливіших функцій суду.

Завданням сучасного судового контролю за досудовим слідством є захист прав і свобод людини, залученої до кримінального судочинства. Будь- яке розширювальне тлумачення призначення судового контролю на стадіях досудового розслідування призведе до змішування компетенції суду і прокурора.

За своєю правовою природою судовий контроль має ознаки правосуддя, оскільки питання, що перевіряються судом при здійсненні контрольної функції, за своєю сутністю є "спором" між учасниками досудового розслідування, котрий вирішується в судовому засіданні.

Судовий контроль і прокурорський нагляд є дві самостійні форми державної діяльності з властивими їм завданнями, методами і засобами. Однак, судовий контроль за досудовим слідством є більш ефективним, ніж прокурорський нагляд, оскільки статус прокурора за українським законодавством та його участь у досудовому провадженні не надають достатньої гарантії для незалежного та безстороннього розгляду скарги учасників процесу. Положення українського законодавства, що прокурор, крім виконання функції обвинувачення, ще й охороняє права і законні інтереси учасників процесу, не можуть розглядатися як підтвердження його статусу незалежного та безстороннього суб'єкта.

Проблему забезпечення прав особи на досудовому слідстві не можна вирішити шляхом заміни прокурорського нагляду на судовий контроль. Обумовлено це тим, що судовий контроль фактично не може охопити всю діяльність органів досудового розслідування, пов'язану із застосуванням примусових заходів. Тому слід забезпечити ефективність судового контролю і прокурорського нагляду, поставивши при цьому під судовий контроль і сам прокурорський нагляд.

Предметом судового контролю є правовідносини між учасниками досудового слідства, що пов'язані з обмеженням прав і свобод особи й інших порушень їхніх законних інтересів на стадії досудового слідства.

Судовий контроль здійснюється в двох процесуальних формах: 1) ухвалення рішення про застосування до обвинуваченого (підозрюваного) примусових заходів; 2) розгляду скарг учасників досудового розслідування на дії і рішення органу дізнання, слідчого і прокурора.

Рішення, які приймаються суддею в порядку судового контролю, за своїм характером і призначенням поділяють на два види судового контролю: попереджувального і подальшого. Попереджувальний контроль за рішенням органів розслідування здійснюється до їх реалізації і лише на підставі судового рішення. Подальший контроль здійснюється стосовно конкретних реалізованих рішень і дій органів розслідування на підставі скарг осіб, чиї інтереси зачіпаються такими рішеннями.

Підтверджується необхідність судового контролю за продовженням строків досудового слідства, предметом якого є перевірка й оцінка судом доводів слідчого про продовження строків тримання обвинуваченого під вартою.

Зазначається, що приймати рішення про відмову в порушенні кримінальної справи повинні мати право ті посадові особи, які у встановленому законом порядку наділені правом ініціювати порушення кримінальної справи.

Визначається, що в ч. 1 ст. 44 КПК України не передбачено по- перше, права на захист прав і законних інтересів такого учасника процесу, як потерпілий та його представник, чим не виконується ст. 2 КПК України, яка відзначає: «завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь ... далі по тексту», та ст. 49 КПК в якій зазначається, що потерпілий має рівні з обвинуваченим можливості для захисту своїх прав та законних інтересів в судовому процесі. По-друге, захисник приймає участь у процесі вже при провадженні кримінальної справи, не погоджуємось з даною практикою тому, що право на захист законних інтересів повинні мати всі учасники процесу ( п. 8 ч. 1. ст. 32 КПК) на будь-якій стадії здійснення кримінального провадження.

Визначено, що механізм прийняття рішення суддею в порядку судового контролю складається на підставі суддівського пізнання, обумовленого специфікою стадії досудового розслідування, та внутрішнього переконання судді. Ця специфіка має вираження в необхідності прийняття рішень, як правило, в умовах дефіциту часу, обмеженості інформації та на підставі фактичних даних, які отримані не особисто суддею, а іншими суб'єктами доказування. Тому при перевірці представлених доказів визначається їх допустимість та достатність, і їхня законність залежить від правильної оцінки суддею доказової інформації.

Обґрунтовано, що для злагодженої роботи судової системи та забезпечення громадянам права судового захисту основних прав і свобод необхідно упорядкувати процедуру питань судового контролю. Для цього в судах створити службу з досудових питань та передбачити посади слідчих суддів, закріпити їх процесуальний статус. З цією метою запропоновано внести зміни і доповнення до Закону України "Про судоустрій" та КПК України.

Розкриваються сутність і значення інституту оскарження рішень у кримінальному судочинстві як конституційного принципу і пропонується вдосконалювати процесуальну форму звернення до суду і розгляду судом скарг на дії і рішення органу дізнання, слідчого і прокурора. Робиться висновок, що скарга на дію і рішення органу, що здійснює досудове слідство, може бути подана в суд будь-яким учасником кримінального судочинства, в тому числі й особами, що не беруть участі в справі, якщо порушуються їхні права і законні інтереси. Зазначається, що розгляд скарги здійснюється в ревізійному порядку. Суд не пов'язаний з доводами, наведеними в скарзі, і зобов'язаний всебічно перевірити законність і обґрунтованість оскаржуваної дії чи рішення. У разі виявлення судом при перевірці правомірності дій і рішень органу дізнання, слідчого, прокурора порушень закону, що ущемляють права учасників процесу, він виносить про цьому окрему постанову (ухвалу) на адресу прокурора, що здійснює нагляд за проведенням розслідування. Пропонується процедура розгляду таких скарг (підсудність, процесуальна форма розгляду, склад учасників, їхні права, види рішень, що виносяться судом, порядок їхнього оскарження).

Доцент кафедри кримінального права,

процесу та криміналістики,

кандидат юридичних наук Н.А. Потомська