Гупаловська О.Б.

викладач кафедри

цивільного права і процесу

юридичного факультету Тернопільського

національного економічного університету

ОСОБЛИВОСТІ ВІДНОВЛЕННЯ МАЙНОВИХ ПРАВ ВЛАСНИКА У РАЗІ ПОРУШЕННЯ ЙОГО ПРАВА ВЛАСНОСТІ.

Незважаючи на базовий для систематики цивільного права характер категорій власності й права власності, відносини, що регламентуються зобов’язальним правом як підгалуззю права цивільного, є найрозгалуженішими й породжують у практиці найрізноманітніші й найскладніші правові ситуації. Системі цивільно-правових зобов’язань присвячена й переважна більшість положень ЦК України, які покликані забезпечити належну динаміку відносин власності у приватноправовій сфері. За таких умов питання захисту права власності у сфері зобов’язальних правовідносин набуває неабиякої ваги.

Традиційно доктринальне поняття зобов’язання визначається через категорію різновиду цивільно-правових відносин [6, 7]. Саме ця наукова позиція втілена у чинному законодавстві України: ч. 1 ст. 508 ЦК України прямо зазначає, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов'язально-правовий захист права власності здійснюється за допомогою позовів, що є наслідком порушення зобов'язання між власником і порушником його права за цим зобов'язанням і його права власності. Хочемо звернути увагу, що зобов'язально-правові способи охороняють право власності не прямо, а лише опосередковано, оскільки відновити право власності не можливо, тільки можливо відновити становище, яке існувало до його порушення.

Для розкриття суті позовів про відновленням майнового становища власника у разі порушення права власності потрібно розкрити природу зобов'язань, з яких вони витікають. Наука цивільного права відносить зобов'язання, що виникають унаслідок спричинення шкоди, до категорії позадоговірних, тому вони викликають деліктну (позадоговірну) відповідальність, яка настає як наслідок порушення права власності.

Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Головне, що викладене в даній нормі, полягає у встановленні обов'язку особи, що заподіяла шкоду, відшкодувати заподіяну шкоду. Про право іншої сторони прямо не згадується. Але закон, безумовно, має на увазі і право особи, чиє право власності було порушено, вимагати відшкодування шкоди, бо обов'язок може існувати лише щодо суб'єкта, що має право вимагати його виконання. Отже, тут в наявності зобов'язальне правовідношення, яке можна визначити таким чином через зобов'язання: унаслідок порушення права власності особа, що заподіяла шкоду особі або майну іншої особи (фізичної або юридичної), зобов'язана відшкодувати заподіяну шкоду в повному об'ємі та повинна відновити те майнове становище власника, яке існувало до порушення права власності, а особа, чиє право власності було порушено має право вимагати аби понесена нею шкода була відшкодована.

В охоронних цивільних правовідносинах відшкодування шкоди потерпілий має суб’єктивне право вимагати відповідного відшкодування. У свою чергу, зазначеному праву потерпілого відповідає обов’язок особи, яка завдала шкоду, або особи, вказаної у законі, відшкодувати завдану шкоду. При цьому відшкодування шкоди відбувається за рахунок боржника, що надає його обов’язку певною мірою штрафного характеру. У зв’язку з цим з’ясування сутності зазначеного обов’язку виявляється пов’язаним з дослідженням категорії цивільно-правової недоговірної- „деліктної” відповідальності. Традиційно термін „деліктна відповідальність” вживався стосовно цивільних правовідносин відшкодування майнової шкоди [5, 372-376].

У результаті наукових досліджень в цивілістичній науці сформувалася і набула поширення позиція, згідно якій цивільно-правова відповідальність визначається як певний засіб державного примусу, що застосовується до винної у вчиненні правопорушення особи [4, 97], виступаючи як обов’язок особи, що завдала шкоду, зазнати передбачені нормами права негативні наслідки вчинення правопорушення, який має примусовий характер незалежно від того, виконується він добровільно чи у судовому порядку [3, 288]. Зокрема, й сьогодні у літературі зберігає певну популярність точка зору, відповідно до якої практично будь-яке відшкодування шкоди є мірою цивільно-правової (або майнової) відповідальності [1, 425].

Слід зазначити, що ці поняття знаходяться у діалектичній єдності, внаслідок чого цивільно-правова недоговірна відповідальність може розглядатися як вид компенсаційних відносин, а відшкодування шкоди, у свою чергу, – як форма цивільно-правової відповідальності [2, 7]. Разом із тим, цивільно-правова недоговірна відповідальність є різновидом цивільно-правової відповідальності, а та, у свою чергу, – видом юридичної відповідальності, з якою також знаходиться у діалектичному взаємозв’язку [7, 6]. Зазначене дає можливість розглядати поняття цивільно-правової недоговірної відповідальності під різними кутами зору, як елемент різних систем. Але оскільки нас у даному випадку цікавить відновленням майнового становища власника у разі порушення права власності, як підсистема системи зобов'язально - правових способів захисту права власності, то виправданим видається саме розгляд їх як окремого (відновленням майнового становища власника) та загального (правовідносин відшкодування шкоди). Такий підхід відповідно зумовлює можливість перенесення універсальних рис із загального на окреме, та розмежування загального і окремого із врахуванням специфічних рис останнього.

Таким чином, логічним виглядає висновок, що правову відповідальність можна охарактеризувати, в нашому випадку, як спосіб відновленням майнового становища власника у разі порушення права власності особи в сфері зобов'язально - правових способів захисту права власності.

Література:

1. Андреев Ю. Н. Гражданско-правовая ответственность государства по деликтным обязательствам : Теория и судебная практика / Ю. Н. Андреев. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2006. – 425 с.

2. Бойко М. Д. Відшкодування шкоди : Правовий аспект : навчал.–практ. посіб. / М. Б. Бойко. – К. : Атіка, 2007. – 328 с.

3. Джавадов Х. А. О. Ответственность в новом Гражданском кодексе Азербайджанской Республики: нововведения, недостатки / Х. А. О. Джавадов // Держава і право : Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К. : Інститут держави і права ім.. В.М. Корецького НАН України. – 2006. – Вип. 31. – С. 287–294.

4. Иоффе О. С. Обязательственное право / О. С. Иоффе. – М. : Юрид. лит., 1975. – 880 с.

5. Канзафарова І. С. Вина як умова деліктної відповідальності в країнах континентальної правової сім’ї / І. С. Канзафарова // Держава і право : Збірник наукових праць : Юридичні і політичні науки. – К. : Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – 2005. – Вип. 29. – С. 372–376.

6. Цивільне право України : підручник : у 2 т. – Т. 2 / за Заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 552 с.

7. Шевченко Я. Н. Понятие и механизм гражданско-правовой ответственности / Я. Н. Шевченко // Повышение роли гражданско–правовой ответственности в охране прав и интересов граждан и организаций : моногр / [Я. Н. Шевченко, А. А. Собчак, В. В. Луць та ін.] ; отв. ред. Я. Н. Шевченко, А. А. Собчак. – К. : Наукова думка, 1988. – С. 6–58.