К.психол.наук Чаплак Я.В., Кирилецька Л., Радомська Ю.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ПОНЯТТЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО ВПЛИВУ В НАУКОВІЙ ПСИХОЛОГІЇ

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Актуальність проблеми. Будь-який цілеспрямований вплив передбачає своїм результатом управління діяльністю, поведінкою чи окремими діями. У професійній діяльності функціями впливу являються управління людьми при організації спільної діяльності для досягнення якої-небудь мети, їх виховання, навчання, формування відповідних умінь і навиків, маніпуляція, переконання, навіювання, примушування, комунікація, контроль, укріплення мотивації професійної діяльності, стимуляція, корекція, психотерапія, оздоровлення, реклама та інше. Психологічний вплив, на думку В.Маркіна, дозволяє змінити стан людини, психічні процеси і навіть властивості особистості[16]. Проблема психологічного впливу у сучасній психологічній науці займає центральне місце. Значущість цієї проблеми визначається перш за все потребами практики. Психологічний вплив являється безперечним атрибутом процесу спільної діяльності людей, управління, виховання, навчання, психоконсультативної, психотерапевтичної, психокорекційної практик та інших сфер життєдіяльності[1; 2; 12; 13; 14; 16]. Психологічний вплив відіграє важливу роль в процесі формування і функціонування всіх явищ суспільної психіки (суспільних думок і відносин, поглядів і переконань, установок, настроїв і так далі)[12; 24]. Тобто, суспільство на сьогоднішньому етапі свого становлення потребує ефективних методів та конструктів психологічного впливу та контрвпливу на високому акмеологічному рівні.

Аналіз наукових досліджень. Значущість проблеми взаємодії висвітлюється у працях багатьох вітчизняних (Г.Андрєєва, О.Бодальов, А.Деркач, Є.Доценко, Г.Ковальов, О.Ковальов, В.Куліков, Б.Ломов, С.Максименко, В.М᾽ясіщев, В.Ольшанський, К.Платонов, В.Рибалка) і зарубіжних дослідників (Р.Бейлз, Т.Клаус, Р.Кратчфілд, Дж.Морено, Т.Парсонс та інші). Однак не дивлячись на значний інтерес з боку дослідників до цієї проблеми і відповідні успіхи в цій сфері, проблема психологічного впливу, залишаючись однією з основних, є найменш розробленою проблемою в науковій психології. Різним аспектам проблеми впливу присвячені дослідження Є.Л. Доценка, Г.О. Ковальова, І.П. Манохи, О.В. Сидоренко, В.О. Татенка, Ф. Зімбардо, Д. Майєрса, С. Мілграма, Р. Чалдіні та ін. У сучасній соціальній психології впливу при дослідженні його особистісного аспекту увага приділяється переважно питанням лідерства (О.В. Веліканова, Ю.Н. Ємельянов, О.І. Кравченко, В. Бінгем, Е. Богардус, Р. Стогділ, Ф. Фідлер, С. Шенк та ін.), тактикам впливу і маніпуляції (Д.Басс, Б.Гурін, Б.Трейсі, Д.Страттон та ін.).

Мета статті. Теоретико-методологічний аналіз понять «вплив», «психологічний вплив», «міжособистісний вплив», «особистий вплив», «особистісний вплив» і «акмеологічний вплив» та встановлення між ними науково-обгрунтованої ієрархії. Розглянути стратегії, тактики, засоби, методи, форми, аргументація, критерії й умови міжособистісного впливу на акмеологічному рівні.

Виклад основного теоретичного матеріалу. Спонукання людини до конкретної діяльності – це, перш за все, спонукання до видозмін (формування, зміни, трансформація, корекція) її потребово-мотиваційної сфери. У дослідженнях В. Татенка феномен впливу розглянуто з онтологічної точки зору і визначається стосовно істинно людської форми існування як спосіб суб’єктно-вчинкового діяння на іншого, як особливу дію, що породжує подію буття [26]. Автор підкреслює принципову важливість події впливу для його адресата, який саме у впливі може одержати можливість знайти свою автентичність чи можливість буття-собою.

На практиці для досягнення цієї мети використовуються різноманітні види, засоби, способи, методи, форми психологічного впливу. При цьому, як показує вивчення практики застосування психологічного впливу у професійній діяльності, спеціаліст, як правило, використовує цей психологічний арсенал інтуїтивно, виходячи з особистісного досвіду застосування психологічного впливу на різноманітні категорії людей[1; 2; 3; 24].

На думку О.В.Кириченка, вміле, виважене, грамотне використання цього арсеналу видів, засобів і методів психологічного впливу в професійних цілях, на основі розуміння сутності психологічного впливу, механізмів його дії, факторів, що впливають на ефективність застосування психологічного впливу, його структури, а також сформованих умінь і навиків із застосування технології його застосування на практиці повинно значно підвищити ефективність професійної діяльності. Такий вид психологічного впливу, за визначенням автора, є невід᾽ємною частиною професіоналізму і називається акмеологічним впливом. Саме рівень акмеологічного впливу необхідний для реалізації високоефективної професійної діяльності[12].

За переконанням В.Кулікова, проблема психологічного впливу виступає одночасно в теоретичному та прикладному ракурсах. В ній органічно пов᾽язані запити суспільної практики і самої психологічної науки. Способи психологічного впливу являються способами управління і самоуправління психічними явищами[14].

О.Кириченко зазначає, що поняття «психологічний вплив» вимагає уточнення. З цього приводу, на думку автора, потрібно розробити визначення психологічного впливу, а на основі нього – акмеологічного впливу, виділити основні його характеристики, провести класифікацію типів, засобів, способів, методів і форм акмеологічного впливу, а також провести психологічний аналіз умов, які забезпечують ефективність їх застосування на практиці, а також питань оцінювання цієї ефективності[12].

У літературі наукової психології автори по-різному трактують поняття «психологічний вплив», «види», «способи», «методи», «прийоми» його реалізації. Наприклад, Г.Андрєєва виділяє чотири способи впливу індивідів один на одного: зараження, навіювання, переконання і наслідування[4]. В.Куліков поділяє способи психологічного впливу і взаємовпливу на переконання, навіювання і конформізм[14]. В.Ольшанський виділяє три види впливу в процесі спілкування: інформування, інструкціонування і стимулювання[17]. Б.Паригін виділяє наступні способи впливу на людину: зараження, навіювання, переконання[19]. Автор вважає, що психічне зараження, наслідування, навіювання, переконання та мода належать до соціально-психологічних механізмів спілкування, під якими він розуміє ті соціально-психологічні явища і процеси, що виникають у результаті взаємовпливу індивідів один на одного й котрі здійснюють безпосередній вплив на рівень їхньої комунікативної активності, глибину й повноту їхнього психологічного контакту і взаєморозуміння, на характер та ефективність їхньої комунікативної поведінки. На відміну від психологічних механізмів життєдіяльності особистості, які пов'язані з реалізацією її внутрішнього потенціалу або зовнішньої стосовно нього соціальної детермінації, механізми спілкування реалізують силу й потенціал внутрішньо групової і масової взаємодії та взаємовпливу індивідів один на одного. Водночас на відміну від механізмів діяльності, яка грунтується на усвідомленій і цілеспрямованій активності суб'єкта, механізми спілкування мають переважно неусвідомлюваний, спонтанний характер, що не піддається зазвичай повному соціальному контролю[19]. Г.Ковальов, крім традиційних способів впливу навіювання, зараження, наслідування та переконання, відносить чутки, рекет, захоплення людей, публічні терористичні акти, аварії, епідемії, мітинги, демонстрації, релігію, голодовки, акти само спалювання, засоби масової інформації, модифікацію поведінки, моду, психотропну зброю[13]. А.Панасюк виділяє наступні види впливу: примушування, маніпуляція, навіювання, переконання[18]. Ф.Зімбардо і М.Ляйппе досліджено такі кореляти соціальних діянь, як переконання, поступливість, конформність, підпорядкування авторитету, дисонанс, самоатрибуція, соціальне навчання, обумовлювання, забобони, невербальна комунікація і підпорогове навіювання. Перераховані різнорідні феномени, віднесені в дослідженні до способів, технік, ефектів впливу, вказують на те, що автори не використали строгі теоретичні критерії категоризації форм діяння, і що в розумінні впливу вони виходять, переважно, з його ситуаційних форм, які не ведуть до глибоко особистісних результатів для адресата. Соціальний вплив особистості описано так: “Внесення змін у те, як інша людина поводиться, почуває себе чи думає про щось” [10, с. 54]. На думку О.Кириченка, така плутанина в понятійному апараті створює великі перешкоди для дослідження цієї проблеми. Однак, як зазначає автор, при розробці єдиної фундаментальної концепції акмеологічного впливу, проблема може бути вирішена не тільки на теоретичному, але й на практичному рівні[12].

Таким чином, не розробленість проблеми на теоретичному рівні, з одного боку, і гостра потреба практики, з іншого боку, обумовлює всебічне дослідження даної проблеми. Перш за все, зазначає О.Кириченко, потрібно відокремити поняття «вплив», «психологічний вплив», «міжособистісний вплив» і «акмеологічний вплив», встановивши між ними відповідну, науково-обгрунтовану ієрархію[12]. Самим широким із перерахованих являється поняття вплив, під яким розуміється взаємодія двох і більше систем, при якому функціонування однієї системи стає причиною певних змін у структурі (просторово-часових характеристиках) у стані хоча б однієї із двох взаємодіючих систем[13,с.4-5].

Ознакою виділення категорії «впливу», на думку Г.Ковальова, являється причинно-наслідковий зв'язок систем[13]. При цьому розрізняють наступні види впливу: космічний, механічний, фізичний, хімічний, біологічний, екологічний, соціальний, кримінальний, педагогічний, ідеологічний, юридичний, медичний, комерційний, естетичний, політичний, психологічний і т.д.[13; 24]

Більш вужчим поняттям є поняття психологічного впливу – вид впливу, що здійснюється у відношенні суб'єкта (індивідуального чи групового) і викликає причинно-наслідкові зміни в його психіці й опосередковано в його поведінці[11,с.13]. Ознакою виділення цієї категорії являються причинно-наслідкові зміни (психологічних характеристик особистості, групових норм, суспільної думки чи настрою), що відбуваються у психіці індивідуального чи групового суб’єкта, як результат здійснення на нього впливу, викликає зміни поведінки і діяльності суб’єкта[11; 22]. Опираючись на це робоче визначення психологічного впливу, О.Кириченко зазначає, що причиною вказаних змін може бути все, що нас оточує у повсякденному житті: окремі люди, групи людей і суспільство в цілому, природа (тваринний і рослинний світи), предмети, різноманітні випромінювання і так далі, тобто, все те, що в тій чи іншій мірі здійснює на нас вплив, викликаючи зміни в нашій життєвій активності. На думку автора, ми живемо у світі постійного психологічного впливу[12]. Психологічний вплив спирається на такі чотири аспекти: операціональний (засоби впливу), інтенціональний (мета впливу), результативний (його результат) і статусно-рольовий (відповідність статусних позицій) (Г. О. Балл, М. С. Бургін)[2; 12; 21; 24]. Показано, що ті трансформації, що відбуваються внаслідок дії психологічного впливу, можуть бути різними як за глибиною, так і за стійкістю (короткотривалі, довготривалі). За першим критерієм розрізнюють парціальні зміни, тобто зміни окремої психологічної властивості, так і їх комплекси. За другим критерієм зміни можуть бути короткотривалими та довготривалими.

За результатами аналізу вітчизняної та закордонної літератури, М.Поліщук зазначає, що психологічний вплив спричиняє конкретні зміни у психологічній структурі особистості, а також свідомості груп людей і суспільній свідомості загалом, зачіпаючи наступні сфери: потребово-мотиваційну (знання, переконання, ціннісні орієнтації, потяги, бажання); інтелектуально-пізнавальну (відчуття, сприйняття, уявлення, уява, пам’ять і мислення); емоційно-вольову (емоції, почуття, настрої, вольові процеси); комунікативно-поведінкову (характер і особливості спілкування, взаємодії, взаємовідносин, міжособистісного сприйняття). Це означає, що психологічний вплив тільки тоді дає найбільший реальний ефект, коли враховуються властиві цим конкретним сферам особливості функціонування індивідуальної, групової та суспільної свідомості[21].

Психологічний вплив у межах взаємодії людини з людиною (особистість з особистістю) у спілкуванні розуміється нами як міжособистісний психологічний вплив, який є невід’ємним атрибутом нашого повсякденного життя. Розрізняють спрямований (прямий) і неспрямований (непрямий) вплив. У першому випадку суб'єкт ставить перед собою завдання досягти певного результату від об'єкта впливу, що проявляється зазвичай у переконанні й навіюванні, а в другому — подібне завдання не ставиться, однак ефект впливу виникає, проявляючись передусім у дії зараження та наслідування. Деякі науковці психологічний вплив і міжособистісний психологічний вплив визначають як одне ціле, пояснюючи це тим, що ці два поняття є досить залежними і взаємодоповнюючими [16]. Навіть факт присутності інших людей при виконанні суб’єктів будь-яких дій (діяльності) створює величезний психологічний вплив на особистість суб’єкта, призводячи до інтенсифікації його індивідуальної активності й падінню її якості[27, с.22]. При цьому особистість суб’єкта міжособистісного психологічного впливу виступає в якості інструментарію створення впливу на іншу людину. Однак для професійної діяльності необхідний не просто спонтанний міжособистісний психологічний вплив, а цілеспрямований, високоефективний міжособистісний психологічний вплив[12], що гарантує досягнення професійного результату. Тобто, міжособистісний психологічний вплив – це структурна одиниця, компонент взаємодії. За своїм змістом міжособистісний психологічний вплив представляє проникнення однієї особистості (чи групи особистостей) в психіку іншої (чи групи особистостей). Метою чи результатами цього проникнення являються зміни, перебудова індивідуальних чи групових психічних явищ (поглядів, стосунків, мотивів, установок, станів і т.п.). Психологічний вплив – це спрямування інформації від однієї людини до іншої з метою змін психологічних характеристик, поведінки та інших особливостей партнера спілкування. Інформація, що транслюється, може бути як у вербальній, так і невербальній формі. У більшості випадків, психологічний вплив зводиться до взаємного обміну інформації, впливу і взаємовпливу, до взаємодії. Таким чином, психологічний вплив здійснюється переважно за допомогою мови і невербальних засобів однією особистістю чи групою на психіку іншої особистості чи групи, що випливає з певних мотивів і переслідує певну мету [22, с. 61 – 62].

Міжособистісний психологічний вплив може досягнути бажаних результатів тоді, коли суб᾽єкт впливу володіє набором спеціальних, професійних умінь. Серед них В.Куліков називає: уміння визначати і формулювати конкретні цілі й завдання впливу, які враховують вимоги суспільства чи аудиторії; вміння швидко розбиратися в тих людях, на яких повинен спрямовуватися вплив, розуміти їх психологічні особливості та стан; уміння вибирати найбільш ефективні способи і прийоми психологічного впливу, враховуючи при цьому мету і особливості того, на кого він спрямований[14].

Психологічний вплив (міжособистісний психологічний вплив) – це прерогатива цивілізованих людських стосунків. О.Сидоренко зазначає, що психологічний вплив на стан, думки, почуття і дії іншої людини з допомогою виключно психологічних засобів, із наданням їй права і часу відповідати на цей вплив. На її думку, психологічно конструктивний вплив повинен відповідати трьом критеріям: а) він не руйнує особистості людей, які в ньому приймають участь, та їх стосунків; б) він психологічно коректний (грамотний, безпомилковий); в) він задовольняє потреби двох боків[23].

Процес міжособистісного психологічного впливу включає стратегію, тактику, засоби, методи, форми, аргументацію, критерії й умови ефективності впливу (таблиця 1.).

Таблиця 1.

Стратегії, тактики, засоби, методи, форми, аргументація, критерії й умови міжособистісного впливу

№	Основні характеристики впливу	Характеристика
1.	Стратегія	Стратегія – це способи дії суб’єкта в досягненні основної мети психологічного впливу на людину. Виокремлюють три основні стратегії — імперативну (відповідає «об'єктній» парадигмі в психології, згідно з якою психіка й людина в цілому розглядаються як пасивний об'єкт впливу зовнішніх умов і продукт цих умов), маніпулятивну (відповідає «суб'єктній» парадигмі, котра базується на твердженні про активність і індивідуальну вибірковість психічного віддзеркалення зовнішніх впливів, де суб'єкт сам здійснює перетворювальний вплив на психологічну інформацію, що надходить ззовні) і розвивальну (заснована на «суб'єкт-суб'єктній», «діалогічній» парадигмі, де психіка виступає як відкрита система із зовнішнім і внутрішнім контурами регулювання)[13]. Два основних типи стратегій психологічного впливу називають як монологічний і діалогічний (Балл, Бургін). Суб’єкт впливу, який керується монологічною стратегією, веде себе таким чином, ніби тільки повноправний суб’єкт і носій істини, а реципієнт – лише об’єкт впливу. Він сам, як правило, не враховуючи бажань реципієнта, встановлює ціль впливу. У межах монологічного типу стратегії виділяються два підтипи імперативний та маніпулятивний. При імперативній стратегії бажаний результат впливу прямо вказується суб’єктом на розуміння і виконання певних завдань на виконання яких спрямована активність реципієнта. При маніпулятивній стратегії мета впливу відкрито не проголошується, а досягається засобом формування суб’єктом впливу активності реципієнта таким чином, щоб вона розгорталася у бажаному для нього напрямі [9]. Діалогічна стратегія витікає із визнання суб’єктом повноцінності і принципової рівності взаємодіючих партнерів.
2.	Тактика	Тактика – це вирішення проміжних завдань психологічного впливу засобом використання різноманітних психологічних прийомів. Тактики впливу вивчаються в контексті проблеми передбачення й управління поведінкою людей, що перебувають у ситуації міжособистісної взаємодії. Дослідників цікавить, як часто використовуються ті чи інші тактики впливу, як вибір тактик залежить від індивідуальних особливостей людей тощо. Показано, що ефективність більшості тактик у впливі на підлеглих різниться від ефективності тих самих тактик у впливі на керівників. У ході низки експериментальних дослідів також виявлено, що єдиною тактикою, яка не залежить від спрямованості впливу, є переконання, взаємопов'язане з особистим впливом. Відносно засобів впливу, то в соціальній психології виокремлюють вербальні і невербальні особливості дії одного суб'єкта на інший. Д.Басс, М.Гоумс, Д.Хіггінс і К.Лаутербах вивчали використання тактик впливу і маніпулювання в залежності від двох цілей, на які він спрямований: 1) змусити іншого зробити що-небудь; 2) змусити іншого перестати робити що-небудь. У центрі уваги авторів були індивідуальні особистісні відмінності (на основі опитувальника Айзенка) в залежності від тих чи інших тактик.
3.	Засоби впливу	Засоби впливу. У соціальній психології виділяють вербальні (мовлення) і невербальні (паралігвістичні) особливості засобів впливу.
4.	Методи	До основних методів впливу відносять переконання і примушування (на рівні свідомості), а також навіювання, зараження і наслідування (на підсвідомому рівні психіки). Останні три методи відносяться до соціально-психологічних.
5.	Форми	Форми міжособистісного впливу можуть бути мовленнєві (письмові й усні) і наочні.
6.	Аргументації	Система аргументації передбачає як світоглядні (абстрактні) докази, так і дані конкретного характеру (цифрова і фактологічна інформація легше запам’ятовується і співставляється). Таким чином, стосовно системи аргументації, то вона передбачає як абстрактні докази, так і знання конкретного характеру, наприклад цифрова, фактологічна інформація, яка легше сприймається, запам'ятовується й зіставляється. Бажано враховувати принципи відбору і надання інформації – доведення і задоволення інформаційних потреб конкретного об’єкту, а також комунікативні бар’єри (пізнавальні, соціально-психологічні та ін.).
7.	Критерії	Критерії ефективності впливу поділяються на стратегічні й тактичні, якими керуються безпосередньо в процесі впливу на партнера (мовленнєві висловлювання, міміка й ін.). У якості проміжних критеріїв ефективності міжособистісного впливу суб’єкт може використовувати зміни психофізіологічних, функціональних, пара лінгвістичних, вербальних, проксемічних і поведінкових характеристик об᾽єкта. Використання критеріїв бажано здійснювати в системі, співставляючи їхню різноманітну інтенсивність і частоту прояву.
8.	Умови	Умови впливу включають місце і час спілкування, а також кількість учасників, на яких спрямований вплив.

О.Сидоренко у своєму дослідженні спробувала визначити ступінь конструктивності різних видів впливу і видів контрвпливів (табл.2.)[23]

Таблиця 2.

Конструктивні-неконструктивні види впливу і контрвпливу за О.Сидоренко

Види впливу	Характеристика конструктивності-некоструктивності	Конструктивні види контрвпливу	Неконструктивні види контрвпливу
Переконання	Конструктивний вид впливу, при умові, що чи конкретно і відкрито сформулювали партнеру ціль нашого впливу	Контраргументація	Ігнорування, примушування, деструктивна критика, маніпуляція
Самопросування	Конструктивний вид впливу при умові, що ми не використовуємо обманних «трюків» і розкриваємо свої істинні цілі і запити	Конструктивна критика, відмова	Деструктивна критика, ігнорування
Навіювання	Спірний вид впливу; навіювання – це завжди проникнення через «чорний вхід»	Конструктивна критика, енергетична мобілізація, ухилення	Деструктивна критика, маніпулювання, примушування, ігнорування
Зараження	Спірний вид впливу; ніхто не може визначити, наскільки корисно адресати заражати саме відповідним почуттям чи станом і саме зараз	Конструктивна критика, енергетична мобілізація, ухиляння	Деструктивна критика, маніпулювання, примушення, ігнорування
Пробудження імпульсу наслідування	Суперечливий вид впливу; вважається прийнятним у вихованні дітей і передачі майстерності від професіонала високого класу молодому спеціалісту	Творчість, конструктивна критика, ухилення	Деструктивна критика, ігнорування
Формування прихильності	Спірний вид впливу; лестощі, наслідування як вища форма лестощів і послуга адресату впливу можуть бути маніпуляцією	Конструктивна критика, ухиляння, енергетична мобілізація	Деструктивна критика, ігнорування
Прохання	Суперечливий вид впливу; у вітчизняній культурі вважається руйнівним для того, хто просить; в американській культурі вважається виправданим	Відмова, ухиляння	Деструктивна критика, ігнорування
Примушування	Спірний вид впливу; вважається конструктивним у деяких педагогічних, політичних системах і в аварійних ситуаціях	Конфронтація	Деструктивна критика, маніпуляція, зворотне примушування, ігнорування
Деструктивна критика	Неконструктивний вид впливу	Психологічний самозахист, ухилення	Зворотна деструктивна критика, маніпуляція, примушування, ігнорування
Маніпуляція	Неконструктивний вид впливу	Конструктивна критика, конфронтація	Зустрічна маніпуляція, деструктивна критика

Таким чином, проблема впливу людини на людину є центральною для дослідження спілкування. Цей вплив залежить від того, які інтереси, цінності та установки стоять за бажанням людини досягти того чи іншого результату спілкування. Це визначає, чи людина діє виключно у власних інтересах, використовуючи інших лише як засіб досягнення мети, чи прагне взаємодіяти із ними на рівноправних партнерських умовах.

На ефективність міжособистісного впливу впливає особистий вплив. Як зазначає В.Погольша у результатах свого наукового дослідження, що[20]: 1) особистий вплив представляє собою складний психологічний феномен, який виступає, з одного боку, як різнопланова й різнорівнева здатність, а з іншого боку, як якісний творчий процес; 2) в основі здібності особистого впливу знаходиться симптомокомплекс особистих рис, таких як, упевненість в собі, адаптивність, активна позиція у взаємодії, легкість і навики спілкування, соціальний інтелект в цілому; 3) «особистий магнетизм» і «надособистісний вплив» представляють вищий рівень здатності особистого впливу, і характеризується розвинутою самосвідомістю, мотиваційно-вольовою системою і творчим підходом до процесу взаємодії; 4) особистий вплив багатоплановий, в одних людей він проявляється як гармонійний, врівноважений, альтруїстично спрямований, в інших – як емоційно нестійкий, фрустраційний, імпульсивний, орієнтований на досягнення, в третіх – як максимально емпатійний, інтимно-довірливий вплив; 5) жіночий і чоловічий впливи мають свої особливості, а при сильному прояві цієї особливості у чоловіків і жінок спостерігається тенденція до андрогінності; 6) у кожній професії спостерігається своя частота прояву різних типів впливу, в залежності від особливостей професійної діяльності.

Як зазначає В.Маркін, акмеологічний вплив (та акмеологічні технології) наближені до психологічного лише тільки з формального погляду. Вони мають принципові відмінності, пов’язані з їх спрямованістю, сутнісним ціннісним кодом[16]. Тому, найбільш інтегративним, на думку О.Кириченка, у наведеному переліку понять являється поняття акмеологічного впливу. Акмеологічний вплив – це комплексне поняття, що включає в себе всі типи високоефективного, цілеспрямованого психологічного впливу спеціаліста системи «людина-людина», який виступає в якості суб’єкта професійної діяльності, на інших людей в професійних цілях в межах інтерсуб'єктної взаємодії, на основі глибоких знань теорії, методології і сформованих умінь і навиків застосування сучасних психологічних технологій психологічного впливу на практиці. Це вищий рівень майстерності у застосуванні психологічного арсеналу психологічного впливу для вирішення професійних завдань у межах системи «людина-людина»[12].

За визначенням В.Маркіна, акмеологічний вплив – це інтегративний вплив, який будується на гуманістичному змісті й спрямовується, перш за все, на оптимізацію особистісного і професійного розвитку особистості людини, її самореалізацію[16].

Основний закон акмеологічного впливу полягає в тому, що рівень ефективності акмеологічного впливу, прямо пропорційно залежить від рівня розвитку міжособистісних стосунків, який визначається ступенем довіри між сторонами інтерсуб'єктивної взаємодії[1; 12].

Використання функціональності впливу як класифікованої ознаки дає основу для встановлення типології акмеологічного впливу. Всі типи акмеологічного впливу, як зазначає О.Кириченко, можна поділити наступним чином: управлінський, педагогічний, переконуючий, навіюваний, примусовий, комунікативний, контролюючий, мотиваційний, стимулюючий, корекційний, психотерапевтичний, оздоровчий, рекламний та інші[12]. При цьому, В.Маркін зазначає, що акмеологічним потенціалом може бути наповнений будь-який психологічний вплив, якщо він будується за психологічними закономірностями[16]. Всебічне вивчення теоретичних основ акмеологічного впливу (феноменології, сутності, функцій, принципів його застосування, структури, психологічних механізмів, класифікації типів, видів, засобів, способів, методів і форм, умов і факторів, які впливають на ефективність застосування) дозволить розробити цілісну технологічну систему регуляції поведінки при професійному спілкуванні спеціалістів системи «людина-людина» відповідно до конкретного виду діяльності – управлінської, педагогічної, юридичної, медичної, комерційної і т.п.[2; 3; 12]

На думку В.Маркіна, гуманістичний, акме-спрямований ціннісний код акмеологічного впливу закладений в методологічних принципах акмеології як науки і складає базовий зміст акмеологічної компетентності. Тому, як зазначає О.Кириченко, навчання спеціалістів системи «людина-людина» психології акмеологічного впливу, а також технології його застосування прискорить досягнення ними рівня професіоналізму. Розробка проблеми акмеологічного впливу не тільки внесла б свій вклад в досягнення цими спеціалістами вищого рівня майстерності, але сприяла б формуванню й загальних принципів вдосконалення професійної діяльності будь-яких спеціалістів[12].

Акмеологічні технології становлять сукупність засобів, спрямованих на розкриття внутрішнього потенціалу особистості, розвиток властивостей і якостей, які сприяють досягненню високого рівня особистісно-професійного розвитку та професіоналізму[8]. Головним методом акмеологічних технологій є внутрішній або внутрішньо здійснюваний акмеологічний вплив, який має сприяти розкриттю творчого потенціалу особистості. Науковці відзначають, що засобами акмеологічного впливу є: спеціальні тренінґи; практичні, ділові або рольові ігри; індивідуальна робота із саморозвитку за допомогою спеціальних програм і методик, зокрема технологій ігромоделювання, психолого-акмеологічного консультування, розвитку аутопсихологічної компетентності тощо[1; 2; 8; 12; 16; 25]. Наприклад, важливим моментом у процесі підготовки спеціалістів типу «людина-людина» в у системі вищої освіти є поєднання принципів класичної (інтеґративності, цілісності, різнобічності, вершинності, розвитку, історизму, гуманізму) і синергетичної (інтеґративності, самоорганізації, ідеологізації) акмеології. З урахуванням зазначених принципів, використання викладачем акмеограм (системи вимог, умов і факторів, які сприяють прогресивному розвиткові професійної майстерності та особистості фахівця) у навчальному процесі науково і методично виправдано. Це дозволяє викладачу цілеспрямовано враховувати в процесі навчання професіоналів типу професій «людина-людина» їхні об’єктивні і суб’єктивні характеристики, а також психологічні протипоказання[2; 8]. Тому викладачам і організаторам навчального процесу необхідно враховувати той факт, що цій категорії майбутнім професіоналам, які навчаються, притаманні такі характеристики: вони усвідомлюють себе все більш самостійними, самокерованими особистостями; мають більший запас життєвого досвіду, що стає важливим джерелом навчання їх самих та їхніх колеґ; їхня готовність до навчання (мотивація) визначається прагненням за допомогою навчальної діяльності вирішити свої життєво важливі проблеми і досягти конкретної мети; вони прагнуть до невідкладної реалізації отриманих знань, умінь, навичок і якостей; їхня навчальна діяльність значною мірою обумовлена тимчасовими, просторовими, професійними, побутовими, соціальними факторами (умовами).

Але, на нашу думку, якщо розглядати акмеологію як складову частину наукової психології, то можна виділити особистісно-акмеологічний (на основі особистісно-акмеологічного підходу). Як і акмеологічний підхід так і особистісний постають міждисциплінарними підходами наукових досліджень, оскільки вони покликані створити науковий апарат, який би дозволив адекватно відбивати проблему ефективного розвитку і становлення людини у всій сукупності її якостей. Так наприклад, виявляючи методологічну проблему ліквідації термінологічних дискусій і об'єднання понятійного апарата психології, медицини і педагогіки в єдиному акмеологічному тезаурусі ставиться завдання об'єднання й упорядкування дескриптивного апарата економіки, етики, етнології, соціології, психології і педагогіки з урахуванням соціогенезу.

Висновки та перспективи подальших розвідок. Таким чином, ми констатуємо, що особистісний та акмеологічний підходи побудовані на основі принципів психологічної науки (детермінізму, відображення, єдності психіки та діяльності, розвитку, системно-структурного), що дає нам можливість об’єднати їх у концептульно-синтезуючий особистісно-акмеологічний підхід.

Робочий варіант концепції тривимірної, поетапно конкретизованої психологічної структури особистості створений на основі інтеграції існуючих підходів (індивідуально-психологічного, соціально-психологічного, діяльнісного, вікового та системно-психологічного), принципів психологічної науки (детермінізму, відображення, єдності психіки та діяльності, розвитку, системно-структурного), синтезу наукових уявлень ряду вітчизняних та зарубіжних психологів про особистість та її структуру (В.В.Рибалка) надасть акмеологічному підходу більшої гнучкості й лабільності в оптимізації свого методологічного апарату щодо дослідження особистості й її вершинної професіоналізації та основних аспектів дослідження даного підходу щодо розвитку особистісно-професійних здібностей із застосуванням сучасних акмеологічних технологій, тобто, ефективних методів акмеологічного впливу.

Література

1. Акмеология / [под общ. ред. А.А. Деркача]. – М. : РАГС, 2002. – 650 с.

2. Акмеология профессиональной деятельности педагога: [сб. научн. тр. / отв. ред. В.Н. Максимова]. – СПб. : ЛГУ им. А.С. Пушкина, 2005. – 172 с.

3. Акмеология развития / [под общ. ред. В. Гладковой, С. Пожарского]. – СПб. : Питер, 2006. – 392 с.

4. Андреева Г.М. Социальная психология /Г.М. Андреева. - М., изд. МГУ, 1988.- С.160.

5. Анциферова Л.И. О динамическом подходе к психологическому изучению личности. /И.Л.Анциферова// Психологический журнал - 1981. - №2. - С.8.

6. Бранский В.П. Социальная синергетика и акмеология / В.П. Бранский, С.Д. Пожарский. – СПб. : Политехника, 2002. – 476 с.

7. Гусак О.Г. Міжпрофесійна мобільність фахівців у системі державної служби (на прикладі офіцерів звільнених в запас) : дис. канд. наук з держ. управл. : спец. 23.00.03 "Державна служба" / О.Г. Гусак. – Одеса, – 289 с.

8. Деркач А.А. Акмеологические основы становления психологической и профессиональной зрелости личности / А.А. Деркач, Л.Э. Орбан. – М. : Наука, 1995. – 208 с.

9. Доценко Е. Л. Психология манипуляции / Е.Л.Доценко - М.: ЧеРо, 1997, 2001. - 344 с.

10. Зимбардо Ф. Социальное влияние / Ф.Зимбардо, М.Ляйппе. - СПб.: Питер, 2000. - 448 с.

11. Кабаченко Т. С. Методы психологического воздействия. - М.: Педагогическое общество России, 2000. - 544 с.

12. Кириченко А. В. Коррекция мотивации профессиональной деятельности госслужащих / А.В.Кириченко // Психология профессиональной деятельности кадров государственной службы. – М.: Изд. РАГС, 1996. – С.36-48.

13. Ковалев Г.А. Теория социально-психологического воздействия.- В кн.: Основы социально-психологической теории /Г.А.Ковалёв / Под общей редацией А.А.Бодалева и А.Н.Сухова.- М., изд. Международной педагогической академии, 1995. - С.352.

14. Куликов В.Н. Проблемы социальной психологии / В.Н.Куликов. - Иваново, изд. Ивановского государственного универ ситета, 1979. - С.59.

15. Кухаренко В.М. Дистанційне навчання / В.М. Кухаренко, О.В. Рибалко, Н.Г. Сиротинко. – [3-є вид.]. – Х. : НТУ ХПІ ; Торсінг, 2002. – 320 с.

16. Маркин В. Н. Акмеологическая компетентность психолога /В.Н.Маркин // Акмеология. — 2003. — № 3. — С. 51—52.

17. Ольшанский В.Б. Межличностные отношения.- В кн.: Социальная психология /В.Б.Ольшанский/ Под ред. Г.П.Предвечного, Ю.А.Шерковина. М., Политиздат, 1975., с.231.

18. Панасюк А.Ю. Психологические основы убеждающего воздействия. Автореф. Дисс. ... докт. психол. наук. / А.Ю.Панасюк - М., 1992. – 36с.

19. Парыгин Б.Д. Основы социально-психологической теории. М., изд. Мысль, 1971., с.160-

20. Погольша Валентина Михайловна. Социально-психологический потенциал личного влияния: Дис. ... канд. психол. наук : 19.00.05 / Валентина Михайловна Погольша. - СПб., 1998. 26 c.

21. Поліщук М. Організаційні умови застосування технології психологічного впливу в системі владних відносин Автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.05 / Михайло Миколайович Поліщук; Ін-т психології ім. Г.С.Костюка АПН України. — К., 2004. — 20 с. — укp.

22. Самборська О. В. Соціально-психологічні механізми переконуючого впливу: Дис. канд. психол. наук: 19.00.05 /О.В.Самборська; Київський ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 1997. – 190 с.

23. Сидоренко Е. В. Личностное влияние и противостояние чужому влиянию /Е.В.Сидоренко// Журнал практического психолога - 1999, № 9. - С. 35-52.

24. Социальная психология. Учебное пособие. / Отв. ред. А. Л Журавлев. М.: ПЕР СЭ, 2002. - 351с.

25. Таранов П. С. Приемы влияния на людей/ П.С.Таранов. - Симферополь: Таврия, 1995. - 496 с.

26. Татенко В. О. Психологія впливу: суб’єктна парадигма /В.О.Татенко// Наукові студії із соціальної та політичної психології: Зб. статей. – К.: Видавництво „Сталь”, 2000. – Вип. 3 (6). – С. 3 – 18.

27. Хараш А.У. Восприятие человека как воздействие на его поведение /А.У.Хараш. – М: Педагогика, 1981. – С.28.