Психология и социология/ 8. Педагогическая психология

Добровольська Л.П.

Мелітопольський державний педагогічний університет

імені Богдана Хмельницького, Україна

Андрагогічні принципи в сучасній моделі навчально-виховного процесу вищого закладу освіти

На сьогодні можна підкреслити високу актуальність в сучасному науковому світі проблематики навчання студента як зрілої, дорослої особистості. В суспільній свідомості все ширше розповсюджується уявлення про те, що людина, її життя, гідність, розвиток і самореалізація повинні бути головними орієнтирами прогресу всіх соціальних інститутів. Виходячи з цього, автори підкреслюють важливість та необхідність використання в сучасному педагогічному процесі андрагогічні знання, основи, положення [4, с.285].

Тісний взаємозв‘язок андрагогіки з педагогічною психологією, педагогікою й теорією освіти дорослих легко виявляється при зіставленні їхніх предметів. Предмет педагогічної психології, педагогіки в загальному вигляді можна визначити як становлення людини в педагогічній реальності. Предмет теорії освіти дорослих – система освіти дорослих як соціокультурний інститут. Специфічним предметом андрагогіки є теорія й методика навчання дорослих людей у контексті безперервної освіти. Андрагогіка здійснює найдавнішу формулу навчання: non scholae, sed vitae discimus – учимося не для школи, а для життя. Основне положення андрагогіки, на відміну від традиційної педагогіки, педагогічної психології полягає в тому, що провідну роль у процесі навчання грає не той хто навчає, а той, кого навчають. Функцією освіти в цьому випадку є надання допомоги тому, хто навчається у виявленні, систематизації, формалізації особистого досвіду останнього, коректуванню й поповненні його знань. У цьому випадку відбувається зміна пріоритетності методів навчання.

Як науку андрагогіку відокремлюють від педагогіки, тому що педагогіка – навчання й виховання дитини (від гр. paidos – дитина), при цьому багато результатів насправді виявляються важливими тільки для школи.

Уперше термін „андрагогіка” був уведений в 1833 р. німецьким філософом, істориком епохи Просвітництва А. Каппом. До виникнення андрагогіки як самостійної науки підводили й досягнення наук про людину й освіту. Вагомий внесок у підготовку умов виникнення андрагогіки зробила філософія. Найбільшою мірою на формування основ андрагогіки вплинув екзистенціалізм в особі провідних представників: німецьких філософів М. Хайдеггера, К. Ясперса й французького письменника, філософа Ж.П. Сартра. Особливо важливими були три основні положення екзистенціалізму: вищою цінністю й основою світобудови є саме існування, або екзистенція (від лат. existentia – існування) людини, в якій досягається цілісність буття, об’єктивного і суб‘єктивного початку світу; свобода людини – це свобода вибору; людина відповідає за себе, за свій вибір.

До усвідомлення специфіки навчання дорослих підводили й міркування багатьох видатних учених, педагогів-практиків про роль освіти в житті людини й роль людини в своєму навчанні. Важливе значення у процесі цього усвідомлення зіграв видатний американський психолог, філософ і педагог Дж. Дьюи. Його ідеї прагматичної педагогіки, як і ідеї педоцентризму, що одержали свій розвиток у Росії (П.П. Блонський), зводилися в остаточному підсумку до думки про провідну роль навчання того, хто навчається. Це геніально відчув ще в другій половині XIX століття великий російський педагог К.Д. Ушинський. У статті „Недільні школи” (1861 р.) він визначив деякі характерні риси навчання дорослих. З розвитком освіти дорослих в XX столітті стали з’являтися нові ідеї й концепції, які вели до виникнення андрагогіки як самостійної науки.

Доцільно підкреслити, що філософія XX століття привела до усвідомлення вирішальної ролі людини у своїй власній долі й у долях навколишнього її світу. Ці ідеї допомогли діячам освіти прийти до розуміння вивільнення людини, знаходження неї провідної ролі й у процесі свого навчання [3, с.18].

Педагогічна та вікова психологія в процесі розвитку також наблизила нове розуміння процесу навчання й ролі самої людини в організації цього процесу. Найбільше значення для розуміння й організації процесу навчання, особливо для дорослих, мали праці вчених, що належать до напрямку – гуманістична психологія (К. Роджерса, А. Маслоу). Гуманістична психологія привнесла дуже багато позитивних моментів у розуміння організації процесу навчання, але саме головне – визнання провідної ролі навчання того, хто навчається в процесі свого навчання [2, с.90-99].

При навчанні по класичній педагогічній моделі ті, яких навчають, орієнтуються на придбання знань на перспективу, знаючи, що більшість із знань, якщо й знадобляться їм у житі, то пізніше. Метою тих, хто навчає, стає навчання, завданням якого є передача як можна більшої кількості знань, умінь, навичок і особистісних якостей без конкретного зв’язку із практичною діяльністю. Курс навчання будується по розділам навчальних дисциплін, виходячи з логіки даного предмету. У рамках андрагогічної моделі студенти прагнуть до негайного застосування отриманих знань і вмінь, щоб стати більш компетентними в рішенні будь-яких проблем. Курс навчання будується на основі розвитку певних аспектів компетенції тих, хто навчається й орієнтується на рішення їх конкретних життєвих завдань. Їх діяльність полягає в придбанні тих конкретних знань, умінь, навичок і особистісних якостей, які необхідні їм для рішення життєво важливої проблеми. Діяльність викладача зводиться до надання допомоги студенту у придбанні необхідних йому знань, умінь, навичок і особистісних якостей [1, с.91].

На підставі вищезазначеного ми можемо сформулювати основні андрагогічні принципи навчання, які є фундаментом теорії навчання дорослих: 1. Пріоритет самостійного навчання. 2. Принцип спільної діяльності. 3. Принцип опори на досвід того, хто навчається. 4. Індивідуалізація навчання. 5. Системність навчання. 6. Контекстність навчання (термін А.А. Вербицького). 7. Принцип актуалізації результатів навчання. 8. Принцип розвитку освітніх потреб. 9. Принцип усвідомленості навчання або принцип рефлективності. Цей принцип заснований на свідомому відношенні дорослого до навчання, що, у свою чергу, є головною частиною його мотивації [1, с.94-95].

Андрагогічні основи навчання, андрагогічна модель навчання не є чимось зовсім протилежним педагогічним принципам і моделі навчання. Ці дві моделі доповнюють одна одну й застосовуються не стільки залежно від віку студентів, скільки залежно від цілей, змісту, умов навчання, рівня самосвідомості й відповідальності, обсягу й характеру життєвого досвіду та попередньої підготовки.

Основна функція андрагогіки у відповідності зі змістом, закладеним у її назві, – вести дорослу людину. А для цього необхідно знати природу й особливості того, кого ведеш. Тому, тісні взаємодії андрагогіки з іншими галузями наукового знання й практики, що входять у систему наук, яка наприкінці 60-х років XX сторіччя була визначена відомим російським психологом Б.Г. Ананьєвим як людинознавство [4, с.175].

У центрі уваги людинознавства перебуває людина в її цілісності, однієї з форм подання якої служить образ. У результаті синтезу різноманітних видів знання народжується науковий образ людини в єдності „всіх його визначень”, коли „космічне, біологічне, соціальне й духовне повинні бути взяті одночасно” (В.І. Соловйов).

Науковий контекст андрагогічного знання визначається категоріями: людина (у її цілісності на етапі життєдіяльності); дорослість (якість, що задає віковий і соціальний діапазон розгляду специфіки дорослої людини як суб‘єкта навчання); освіта (соціокультурний механізм цілеспрямованого розвитку й формування людської якості (образу); освіта дорослих (процес професійно-особистісного становлення людини у варіативних формах, яка перебуває в контексті безперервної освіти); безперервна освіта (освіта, розглянута в співвідношенні із цілісним простором життєдіяльності людини); андрагог (загальна назва для фахівців, зміст роботи яких пов‘язаний зі сферою навчання дорослих), андрагог – це людина, основною професійною функцією якого є навчання дорослих [1, с.101-102].

Андрагогічну (навчально-виховну) функцію може приймати на себе будь-який фахівець, що працює в системі „людина-людина”.

Професії викладача, психолога та багато інших, які відносяться до професій типа „людина-людина”, також включають андрагогічний компонент. Психологи, педагоги, соціологи підкреслюють, що успішність практичної діяльності випускника ВНЗ тільки 15-20 % залежить від засвоєних професійних знань. Все інше визначається вмінням працювати з людьми.

У широкому змісті андрагогіку варто розуміти як науку особистісної самореалізації людини протягом всього життєвого шляху. Як відомо, частина людей реалізується в молодому віці, але багато хто розкривається поступово, накопичуючи знання, досвід, уміння й навички.

Таким чином, одне безсумнівно – андрагогіка носить міждисциплінарний характер, тісно пов’язана з педагогічним менеджментом в сучасній моделі навчально-виховного процесу вищого закладу освіти.

Література:

1. Змеев С.И. Андрагогика: основы теории, истории и технологии обучения взрослых / Змеев С.И. – М.: ПЕР СЭ, 2007. – 272 с.

2. Мадди Сальваторе Р. Теории личности: сравнительный анализ / Мадди Сальваторе Р. [Пер. с англ.] – СПб.: Издательство „Речь”, 2002. – 539 с.

3. Онофрійчук О.А. Особистість у філософії та науці / Онофрійчук О.А. // Проблеми філософії. Випуск 88. Суспільна діяльність, нове мислення й пізнання – К.: „Либідь”, 1991 – С.16-23

4. Рибалка В.В. Теорії особистості у вітчизняній психології та педагогіці: Навчальний посібник / Рибалка В.В.– Одеса: Бакаєв В.В., 2009. – 575 с.