Філософія

2. Соціальна філософія

Єрьоміна О.А.

Аспірантка кафедри філософії культури і культурології

Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля

ЕСТЕТИКО-РЕГУЛЯТИВНІ АСПЕКТИ МОДИ

Мода, що характеризується короткочасними і поверхневими змінами зовнішніх форм найбільш рухомих елементів середовища, виникає в межах панування одного стилю, художнього процесу, що є чинником, його стрижнем, його підставою. Саме слово „мода”, переводиться як „міра, спосіб, правило”, що вже припускає наявність регулятивної складової цього явища. Загалом, це значення збереглося й до тепер і складає частину сучасного розуміння моди, оскільки сьогодні модою ми називаємо „нетривале панування певних смаків в будь-якій сфері людського життя і культурі” [3, с. 24], або мода розглядається як „естетичне явище, як феномен естетичного смаку” [4, с. 14].

Джерела існування моди, двигун психологічного наслідування їй містяться в її естетико-регулятивних можливостях. Мода певною мірою виражає, втілює тип поведінки, стиль життя особистості, тобто стиль відношення людини до самої себе і до інших людей. У цьому виявляється найбільш важливий, первинний, основний соціально-психологічний аспект моди, на якому тримаються її інші характеристики.

Цілий ряд філософів досліджували моду, аналізуючи це явище з різних позицій. Дещо суперечливе відношення до моди висловлює Шефтсбері в „Досвіді про свободу гострого розуму і незалежного настрою”. З одного боку він зауважує, що мода може набувати над людьми іноді деспотичної влади, спотворювати дійсну людську сутність людей, а з іншого боку він визнає і благотворний вплив моди, називаючи модними панам тих, „кому природний добрий геній або сила гарного виховання додали відчуття того, що витончено і пристойно за самою своєю природою” [Цит. по 3, с. 8].

Мода – явище естетичне, оскільки нерозривно пов’язане з уявленням про красу, хоча розуміння красивого в різні часи змінювалося. Про це пише Т. Рід в „Лекціях про витончені мистецтва”: „Так, наприклад, сукня часів правління королеви Єлизавети зараз здавалася б далеко не прекрасною, а людину, одягнену в таку сукню, вважали б надзвичайно безглуздою. Можливе це виникає з наступного: здається, що людина, одягнена по моді, належить до знаті і буває в хорошому товаристві” [3, с. 8]. Філософ звертає увагу на те, що мода створює ілюзію значимості людини, якщо вона наслідує її рекомендаціям, тим самим підкреслює її соціальний статус, можливості регулювання взаємовідносин між різними прошарками суспільства.

І. Кант в роботі „Про смак, що відповідає моді”, дає одне з перших визначень моди: „Закон цього наслідування (прагнення) здаватися не менш значним, ніж інші, і саме в тому, причому не береться до уваги яка-небудь користь, називається модою” [3, с. 9]. Якщо виділити таку властивість моди як даремність, лише наслідування, то можна сказати, що в ній немає внутрішньої мети, вважав І. Кант, відносячи її до рубрики пихатості. Було б несправедливо зупинитися тільки на цій частині його визначення, бо далі він пише про те, що тією ж мірою мода „відноситься і до рубрики дурниць, оскільки при цьому є деяке примушення – вступати в рабську залежність виключно від прикладу, який нам подають в суспільстві інші” [3, с. 9]. Вказівка на цю властивість підкреслює регулятивні можливості моди, за допомогою благоговіння їй керувати і навіть маніпулювати поведінкою і смаковими перевагами людей.

А ось Г.Гегель в „Філософії духу” відзначав, що мода добре впливає на вдачі, підкреслюючи її позитивне значення в соціальній регуляції. „Відвіку французам ставили в докір легковажність, а також пихатість і прагнення подобатися. Але саме завдяки цьому прагненню подобатися вони досягли вищої тонкості світської поведінки і тим самим з особливим успіхом піднеслися над грубим себелюбством первісної людини. Бо ця поведінка полягає якраз в тому, щоб за своїми інтересами не забувати іншої людини” [Там же, с. 9].

Мода як феномен виходить далеко за рамки естетики. У сучасному світі мода нерозривно пов’язана з економікою. Знання естетичних законів моди і точний економічний розрахунок дає змогу моді обов’язково приносити прибуток підприємству. Випускаючи різноманітні товари під своєю маркою, відомі художники для отримання додаткового прибутку експлуатують двигун естетично-регулятивних механізмів дотримання моди, які кореняться в явищі соціального престижу. Цю думку достатньо чітко підкреслює Б. Паригин визначаючи, що „мода – це специфічна і вельми динамічна форма стандартизованої масової поведінки, що виникає переважно стихійно, під впливом домінуючих в суспільстві настроїв і швидкомінливих смаків, захоплень і т. д.”. Але і це – на перший погляд вичерпне – визначення, мабуть, не відбиває всієї суті моди. Тому що відомі приклади, коли моду на Заході створювали чітко відпрацьованими методами, як створюють „зірок” і „королев краси”, все частіше при цьому використовуються певні економічні важелі, що дозволяють заробляти на експлуатації моди великі гроші. Та і не завжди мода виникає „під впливом домінуючих в суспільстві” смаків і настроїв – нерідко мода виступає як своєрідний протест саме проти домінуючих в суспільстві смаків. Зокрема такою була мода хіппі і панків, які стали носити шокуючий одяг.

Якщо придивитися до моди близько впродовж короткого, так званого пам’ятного періоду, коли ще свіжа пам’ять про моди, що передували моді даного сезону, зміна мод здається хаотичною, і анархічною сама мода. Розглядаючи ж моду на відносно великому історичному проміжку часу, можна виявити регулярність її змін. Регулярність здалека і анархічність зблизька, мода має в своєму арсеналі величезний діапазон засобів, і в її розвитку спостерігаються певні закономірності. Наукові дослідження, проведені у області принципів розвитку моди [1; 4; 5], довели, що вона підкоряється суворим естетичним законам і правилам, а тому естетичними засобами сприяє регуляції суспільних відносин. Виникнувши як чисто утилітарний предмет, одяг поступово починає грати не тільки практичну роль. Він починає підміняти людину, говорити від її імені, сповіщати тих, хто оточують про те, що їй хотілося б їм повідомити. Так, наприклад, „предметом гордості вільного римлянина була тога, тому що вона була символом стану вільної людини, тобто не раба” [1, с. 10].

Мода, перш за все, естетична. Естетичне діалектично виявляється в моді на всіх трьох рівнях: свідомості, діяльності і функціонування (процес виховання). Естетична свідомість спонукає людину до діяльності тільки в тих випадках, коли об’єкт естетично не задовольняє її, людина додає об’єкту краси, що йому бракує, наприклад, робить собі зачіску, щоб виглядати привабливішою.

Таким чином, хоча мода створюється і функціонує в певних соціально-політичних умовах і під впливом суспільних настроїв і думок, вона сама виступає як соціальний регулятор, формуючи деякі соціальні почуття і породжує ідеї у сфері суспільної свідомості, виховуючи людину в дусі того або іншого способу життя, вона викликає зростання суспільних потреб і інтересів.

Література

1. Андреева И. А. Мода и культура одежды. – М: Знание, 1987. – 64 с.

2. Орлова Л. Азбука моды. – М: Просвещение, 1988. – 176 с.

3. Сидоренко В.И. История стилей в искусстве и костюме. – Ростов н/Д: Феникс, 2004. – 480 с.

4. Шубин Г.Г. Мода и эстетическая культура. – М: Знание, 1987. – 64 с.

5. Элькина З.Б. Мода и ее социальная роль. Автореф. дис... канд. филос. наук: 09.00.01. – Л., 1974. – 23 с.