К.е.н., доцент Семенов А.А.,

Поліщук О.В.

Донецький національний університет економіки та торгівлі
імені Михайла Туган-Барановського

дослідження сучасних умов залучення іноземного капіталу

Сучасна ситуація в економіці України потребує вирішення таких кардинальних та взаємопов’язаних проблем, як вихід із кризи та перехід до ринкових форм і методів господарювання.

Успішне проведення ринкових реформ в Україні неможливе без ефективної структурно-інвестиційної політики перебудови економіки з метою створення сприятливого інвестиційного клімату. Перспективою виходу України з кризи може бути створення потужної виробничої бази за участю інвестованого капіталу. В її основі повинні лежати передові технології, новітня техніка, організаційно нові форми праці.

В умовах значного дефіциту внутрішніх фінансових ресурсів в Україні актуальним стає залучення іноземних інвестицій.

У більшості країн (США, Німеччині, Франції, Великобританії) каталізатором інвестиційної активності став саме іноземний капітал, який відіграв активну роль у розвитку та структурній перебудові економіки. Останніми роками ця тенденція особливо характерна для економіки індустріальних країн Південно-Східної Азії. Україні слід використати досвід цих країн (особливо індустріально розвинених країн Азії) для залучення на взаємовигідних умовах прямих іноземних інвестицій з метою вирішення завдань структурної трансформації, розвитку імпортозамінних виробництв і послідовного нарощування експортного потенціалу [3, с. 143].

В українській економіці необхідність іноземних інвестицій обумовлена низкою причин. По-перше, іноземні інвестиції поповнюють обмежені внутрішні заощадження та сприяють фінансуванню на мікрорівні (підприємство), мезорівні (галузь) та макрорівні. Вони використовуються для фінансування поточного рахунку платіжного балансу, який є характерною рисою перехідної економіки. Це зумовлено необхідністю імпорту обладнання для модернізації і реструктуризації економіки, що, в свою чергу, сприятиме майбутньому економічному зростанню і розвитку. По-друге, вони забезпечують обмін виробничим досвідом і, по-третє, полегшують доступ до зовнішніх ринків.

Вирішення цих завдань нерозривно пов’язане із здійсненням тих чи інших інвестиційних затрат на національному, регіональному та локальному рівнях. У зв’язку з цим у середовищі економічних кадрів відчувається гостра нестача навичок з ідентифікації, підготовки та управління інвестиційними проектами. Враховуючи багатоплановість, широту джерел фінансування (у тому числі зарубіжних) різноманітних проектів, програм, виникає нагальна необхідність в опануванні світового досвіду розробки, аналізу, впровадження та управління інвестиціями.

Дозволеними в Україні формами іноземного інвестування є наступні: часткова участь у створюваних підприємствах, придбання частки діючих підприємств, створення підприємств, що цілком належать іноземним інвесторам, повне придбання діючих підприємств, придбання майна у вигляді акцій і інших цінних паперів, придбання самостійне чи за участі українських юридичних осіб прав на користування землею і використання природних ресурсів на території України, здійснення інвестицій в інших формах, у тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів з суб'єктами господарської діяльності на Україні [2].

Найважливішу роль на сучасному етапі має питання залучення іноземних інвестицій, що відбувається за наявності двох головних факторів: стимулюючих мотивів та регулювання.

На динаміку надходження зовнішніх коштів одночасно впливають кілька основних факторів: політичні; економічні (валютний, інфляційний, вартісний, кон'юнктурний); соціальний; технологічний.

Факторами, через які не відбувається іноземне інвестування, є: відсталість інфраструктури; нерозвиненість сировинної бази; зовнішня заборгованість; невисокий рейтинг кредитоспроможності; знецінювання національної валюти; низькі доходи споживачів; проблеми з репатріацією прибутків; політична нестабільність. 

Важливе значення для іноземних інвесторів має приватизація. Вона проводиться на тлі одночасного визнання необхідності подальшого регулювання економічної активності і лібералізації діяльності приватного сектора. Внесення прямих іноземних інвестицій шляхом покупки чи приватизації відбувається частіше, ніж створення нових підприємств, і належить до найбільш розповсюджених і діючих форм іноземного інвестування. Переважна більшість національних фірм після залучення прямих іноземних інвестицій стають більш конкурентоздатними; продаж активів іноземцям обумовлює негайне надходження коштів і, зрештою сприяє подальшим інвестиціям, реінвестуванню прибутку й ін. [4, с. 105].

Ще одним джерелом інвестицій є прибуток, на частку якого у розвинених країнах припадає 30 % капітальних витрат на інвестування. В Україні прибуток не є надійним джерелом для інвестування, оскільки він відносно ВВП за десять останніх років зменшився з 60 % до 4 % [5].

Нині Україна, безумовно, є державою, яка залучає іноземний капітал на свою територію. Виходячи з тенденцій, що склалися, можна дійти висновку: вона залишиться такою ще тривалий час. Тому законодавча база процесу іноземного інвестування повинна охоплювати всі аспекти цієї багатогранної діяльності. На сучасному етапі в Україні законодавчо не визначені процеси іноземного кредитування, створення кредитних співтовариств, концесій, надання прав власності на землю; не розроблено також механізми державного страхування іноземних інвестицій, створення страхових фондів. І хоча зараз здійснюються певні заходи щодо створення автоматизованої інформаційної системи оперативного пошуку іноземних інвесторів, усе це перебуває в зародковому стані.

Виходом із цієї ситуації є обґрунтування раціональної інвестиційної політики, в якій чільне місце посядуть система державного регулювання й реформування структури власності на основі приватизації та концепція технічного переоснащення промислового виробництва із залученням коштів іноземних інвесторів. Така концепція забезпечить підвищення інвестиційної активності, але за наявності певних економічних передумов: залучення іноземних інвестицій з урахуванням мети та завдань структурної трансформації промислового комплексу, цільових програм міжгалузевого розвитку, конверсії; збільшення обсягів інвестиційних ресурсів, які формують виробничий потенціал на новій науково-технічній базі; ефективного використання інвестицій; обґрунтування вибору пріоритетних секторів матеріального виробництва, які визначають конкурентні позиції країни на світових ринках; створення динамічного експортного потенціалу, який може швидко адаптуватися до кон’юнктури зовнішнього ринкового середовища; розвитку внутрішньої та зовнішньої продукції виробничо-технічного призначення.

Досягти цього можна за умови розробки й реалізації вітчизняної стратегії залучення іноземного капіталу. Особливо нагальним і виваженим має бути розв’язання проблеми залучення іноземних інвестицій у період економічної кризи в Україні. При цьому важливо зацікавити зарубіжних партнерів, знайти баланс взаємних інтересів, реалізувати проекти, які економічно вигідні вітчизняним та іноземним партнерам.

Реальна наявність зазначених економічних передумов підвищення інвестиційної активності має стати достатньою основою для обґрунтованого визначення мети залучення іноземних інвестицій у різні сфери вітчизняної економіки (насамперед в індустрію). Таким чином, основними цілями повинні бути такі: структурна перебудова промислового комплексу; сприяння досягненню сучасного технічного рівня розвитку на основі нових технологій; розвиток ресурсозберігаючих, наукомістких та екологічно чистих технологій; збільшення обсягів експортного потенціалу України; подолання залежності економіки країни від імпорту; створення виробництв з використанням місцевих природних ресурсів; сприяння розвитку приватного сектору.

Важливість залучення іноземних інвестицій до української економіки є безумовною, незважаючи на те, що в попередні роки в Україні забезпечення умов для залучення іноземного капіталу часто розглядалося у відриві від інтересів розвитку національного капіталу. Забезпечення позитивного загальновиробничого клімату й сприятливої соціальної й економічної ситуації в країні, що відповідала б вимогам і сподіванням іноземних інвесторів, саме по собі вимагає інвестицій. Це інвестування може бути отримане тільки за рахунок росту національного й іноземного капіталу на внутрішньому українському ринку. У цьому й складається зміст стратегії кооперації іноземних і внутрішніх інвесторів.

Література

1. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.03.1991 р. із змінами і доповненнями;

2. Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.1996 р. із змінами і доповненнями;

3. Губський Б. В.

Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. – К.: Наукова думка, 2006;

4. Міжнародна інвестиційна діяльність. Підручник. / під ред. Д. Г. Лук’яненко. – К.: КНЕУ, 2007. – 387 с.;

5. Федоренко В. Г.

Інвестознавство: Підручник. – 3-тє вид. – К.: МАУП, 2004. – 480 с.;

6. www.Корреспондент.net.