Економічні науки

Тарасович Л.В., аспірант,

Державний агроекологічний університет

м. Житомир

Тенденція проведення агрохімічних робіт на Житомирщині

В ринкових умовах інтенсифікація сільського господарства займає провідне місце серед назрілих проблем економіки галузі. Маючи 60,6% площ чорноземів у структурі земельних угідь, українські товаровиробники протягом останнього десятиріччя вирощують низькі врожаї сільськогосподарських культур при тому, що природний потенціал ґрунтів далеко не вичерпаний. Свідченням цього є те, що урожайність основних сільськогосподарських культур в Україні до 1990 року постійно зростала і в середньому за 1990 рік становила: зернових культур – 24,2 ц/га, цукрових буряків – 259 ц/га, картоплі – 123 ц/га [3, С.256]. Але нині, маючи можливість одержувати за рахунок сучасних технологій до 50 ц/га зернових культур, сільськогосподарські підприємства мають лише третину можливого врожаю.

Рекордний урожай зерна в Україні – 51 млн. т. – було отримано у 1990 році як результат багаторічної попередньої роботи щодо підвищення родючості ґрунтів. За останні роки аграрії зменшили внесення добрив майже у 13 разів – усього 11 кг/га, що в 20 разів менше, ніж у розвинутих країнах Європи. В результаті, урожай не досяг і половини рівня 1990 року [6, С.35]. Така тенденція невпинно простежується протягом останніх років: через недостатнє внесення мінеральних і органічних добрив, застосування хімічних та біологічних засобів захисту рослин в Україні постійно знижується урожайність сільськогосподарських культур і щорічно втрачається велика частина ВВП.

На Житомирщині, як і вцілому по країні, в 90-х роках минулого сторіччя, внаслідок загального економічного спаду різко скоротилися обсяги внесення мінеральних та органічних добрив, проведення хімічної меліорації земель. Проте, як свідчить статистика, останніми роками відбувається їх певне нарощування. Це можна побачити з наступних даних (табл. 1).

Таблиця 1

Динаміка внесення добрив під сільськогосподарські культури у сільськогосподарських підприємствах^*

Показник	Роки					Зміна показника, %
	2002	2003	2004	2005	2006
Мінеральні добрива Внесено мінеральних добрив у перерахунку на 100% поживних речовин, тис. ц Удобрена площа під урожай, тис. га Частка удобреної площі, % Внесено у поживних речовинах на 1 га посівної площі, кг Органічні добрива Всього внесено, тис. т Удобрена площа, тис. га Частка удобреної площі, % Внесено на 1 га посівної площі, т	121,5 171,1 23,7 17,0 1520,7 42,3 5,9 2,1	95,8 134,3 21,4 15,0 1137,6 34,6 5,5 1,8	132,2 194,5 31,1 21,0 1076,7 37,4 6,0 1,7	166,2 166,9 29,6 30,0 926,0 28,9 5,1 1,6	234,3 205,2 40,9 47,0 757,7 25,1 5,0 1,5	192,8 119,9 172,6 276,5 49,8 59,3 84,7 71,4

^{* Джерело: [5, С.117].}

Як бачимо, за досліджуваний період кількість внесених мінеральних добрив у перерахунку на 100% поживних речовин в сільськогосподарських підприємствах регіону збільшилась майже у 2 рази і у звітному році становила 234,3 тис. ц. У 2006 р частка удобреної площі складала 40,9% проти 23,7% у 2002 р, що більше в 1,7 раза. Майже втричі збільшилось внесення мінеральних добрив на 1 га посівної площі: 47 кг/га проти 17 кг/га відповідно (в Україні у 2006 році в середньому внесено 40 кг/га) [4, С.170]. Проте дана тенденція спостерігається лише за останній період. Якщо ж розглядати цей показник за останні 20 років, то у 1986-1990 рр. вносилось в середньому 129 кг/га, у 1991-1995 рр. – 97 кг/га діючої речовини, що відповідно в 2,7 і 2 рази більше, ніж у 2006 році [1, С.136].

Дещо гірша ситуація з внесенням органічних добрив. Тут змін в кращу сторону поки-що не спостерігається. Аналіз показує, що в регіоні у 2006р. на 1 га сільськогосподарських угідь в середньому внесено 1,5 т органічних добрив проти 2,1 т у 2002 р, що менше на 28,6%. В Україні у цьому ж році в середньому внесено органічних добрив на 1 га посівної площі 0,7 т [4, С.170].

Житомирська область має підвищену кислотність ґрунту і ця проблема посідає чи не одне з головних у сільськогосподарському розвитку регіону. Тому проведення вапнування на цих землях є вкрай важливим і необхідним агротехнічним заходом. За даними обстеження сільськогосподарських угідь встановлено, що частка кислих ґрунтів становить 47% [1, С.135]. Якщо аналізувати тенденцію проведення вапнування ґрунтів за останні 5 років, то також можна побачити зміни в кращу сторону (табл. 2).

Таблиця 2

Динаміка проведення вапнування ґрунтів^*

(під урожай)

Види робіт	Роки					Зміна показника, %
	2002	2003	2004	2005	2006
Проведено вапнування ґрунтів, тис. га Внесено вапнякового борошна та інших вапнякових матеріалів, тис. т	3,8 25,0	5,7 30,3	5,4 27,0	4,0 23,1	8,0 55,9	210,5 223,6

^{* Джерело: [5, С.399].}

Бачимо, що більш як у 2 рази збільшились площі провапнованих земель: у 2006 році вапнування проводилося на площі 8 тис. га проти 3,8 тис. га у 2002 році. Кількість внесеного вапнякового борошна також збільшилась більш ніж у 2 рази і у звітному році складала 55,9 тис. т. Це, звичайно, позитивні зрушення, але розглянемо аналогічні показники за попередні роки. Для прикладу, в області у 1986-1990 рр. в середньому за рік вапнування проводилось на площі 174,4 тис. га, у 1996-2000 рр. – 42,1 тис. га (на сьогодні дана цифра менша у 22 та 5 разів відповідно).

Науковцями доведено, що вапнування ґрунтів дозволяє одержати високі врожаї із значно меншими (на 20-30%) витратами мінеральних добрив, що сприяє значній економії дефіцитних ресурсів [2, С.40].

Таким чином, в сучасних умовах господарювання постає питання про інтенсивніше впровадження досягнень НТП, переведення сільського господарства на індустріальні технології. Однією з важливих ланок тут є хімізація аграрного виробництва, широке застосування мінеральних добрив та засобів захисту рослин. Адже досвід передових господарств Житомирщини свідчить, що урожайність озимої пшениці та кукурудзи по 60-70 ц/га більше як наполовину залежить від комплексного застосування добрив та засобів захисту рослин. При цьому слід мати на увазі, що найбільший агротехнічний та економічний ефект одержують там, де вміло поєднують внесення мінеральних та органічних добрив. Безумовно, самі господарства всі питання цієї важливої проблеми вирішити не можуть. Тому значна роль тут належить державі. Водночас агрохімічне обслуговування сільськогосподарських товаровиробників доцільно організовувати не тільки на державній основі, а й на кооперативних засадах.

Література

1. Еколого–економічні проблеми довкілля Житомирщини / В.І.Карпов, С.П.Сіренький, В.К.Данилко та ін.; Під заг. ред. П.П. Михайленка. – Житомир, 2001. – 320с.: іл. – Бібліогр.: 312-316.

2. Корчинська О.А, Корчинська С.Г. Підвищення ефективності хімізації землеробства в Україні // Економіка АПК. – 2005. – №5. – С. 39-44.

3. Недвига М.В. Морфологічні критерії та генезис сучасних ґрунтів України. – К.: Сільгоспосвіта, 1994. – 256с.

4. Сільське господарство. Статистичний щорічник України за 2006 рік / За ред. О.Г.Осауленка. – К.: Державний комітет статистики України, 2007.- 552с.

5. Сільське господарство. Статистичний щорічник Житомирської області за 2006 рік / За ред. Л.О. Рижкової. – Житомир: Головне управління статистики у Житомирській області, 2007. – 449с.

6. Якубовський М.М., Михайленко О.Ф. Фінансово-кредитний механізм регулювання внутрішнього ринку мінеральних добрив //Фінанси України. – 2002. – № 2. – С.34-41.

Тарасович Людмила Валеріївна

Аспірант,

Державний агроекологічний університет (м. Житомир)

34700

Рівненська обл.

Корецький р-н

с. Жадківка, вул. Шевченка, 47.

Телефон: моб. 80977487165, дом. 8(03651)23478.