Понікарчук А.М., аспірант Інституту економіки промисловості Національної академії наук України

Стратегічні напрями диверсифікації виробництва на підприємствах машинобудування

У зв’язку з переходом України до ринкової організації економіки принципово змінилися зовнішні умови діяльності кожного підприємства. Для того, щоб стати повноправним суб’єктом ринкової системи, підприємству необхідно навчитися самостійно здійснювати пошук джерел фінансування, вибір ефективних технологій, здатних забезпечити конкурентоспроможність продукції, що випускається, аналіз ринків збуту, встановлення зв’язків з новими постачальниками та інше.

Рішення цих завдань стане можливим тільки в тому випадку, якщо підприємство зможе організувати розвиток виробництва шляхом розробки нових форм і методів управління як поточними виробничими процесами, так і процесами відтворювального характеру, безпосередньо пов’язаними з впровадженням науково-технічних досягнень, тобто підприємство в умовах ринкової економіки повинно відповідати сучасним науково-технічним і технологічним умовам.

Одним із шляхів підвищення конкурентоспроможності підприємства є напрям диверсифікації виробництва, який полягає в розширенні номенклатури виробів, що випускаються, для проникнення в інші сегменти ринку з метою зниження різних видів ризиків – ринкового, інвестиційного, виробничого та ін. Необхідно відзначити, що процес диверсифікації виробництва на підприємствах машинобудування включає два напрями: перший – це розробка і вдосконалення профільної продукції; другий – розробка і випуск нових видів продукції, не властивих спеціалізації даного підприємства.

Особливості машинобудування як галузі зумовлюють можливості значної диверсифікації діяльності і спеціалізації окремих підприємств і виробництв. Це пояснюється:

по-перше, тим, що виробництво є найбагатограннішою формою підприємницької діяльності, а машинобудування – однією з найскладніших галузей промисловості;

по-друге, тим, що галузь виготовляє складні вироби, що складаються з багатьох тисяч різних деталей;

по-третє, що машинобудування може бути розчленоване на велику кількість виробничих процесів, кожен з яких можна виконувати на спеціалізованому підприємстві.

В Україні впродовж тривалого періоду спеціалізація вважалася однією з найбільш раціональних форм організації промислового виробництва. Поступово стратегія диверсифікації отримала визнання і зайняла одне з провідних місць у ряді конкурентних стратегій в Україні. У зв'язку з цим представляє інтерес можливість істотного підвищення ефекту при реалізації не якоїсь однієї, а одночасно двох цих стратегій на підприємстві машинобудування, шляхом створення диверсифікованого холдингу, що складається з дочірніх спеціалізованих підприємств. Проблеми недозагрузки виробничих потужностей, нереалізованості потенціалу диверсифікації і спеціалізації на машинобудівних підприємствах України визначають актуальність даного дослідження.

У роботі [1] спеціалізація представлена як один з ключових чинників підвищення продуктивності праці і ефективності виробництва, заснований на підвищенні технологічної однорідності продукції, що випускається підприємством, і переході від одиничного виробництва до серійного. В результаті підвищується продуктивність праці, рівень використання потужностей і ефективність виробництва. Показаний взаємозв'язок спеціалізації і виробничої кооперації, яка означає встановлення тривалих зв'язків між підприємствами, що спільно виготовляють певну продукцію. Це дозволяє перейти від виготовлення непрофільних вузлів, деталей і комплектуючих до закупівлі на стороні.

Одним із методів підвищення рівня спеціалізації підприємства представлена реструктуризація, яка дозволяє підвищити ефективність розподілу і використання ресурсів підприємства. При реалізації моделі «кластера» в результаті реструктуризації на основі розділення, з'єднання, створення або ліквідації структурних підрозділів створюється комплекс центрів відповідальності – кластер наочно або технологічно спеціалізованих бізнес-одиниць. За рахунок високого рівня спеціалізації бізнес-одиниць досягаються високі показники ефективності роботи кластера в цілому [1].

Аналіз функціонування підприємств показав, що в основному застосовують зв'язану диверсифікацію, тобто перший напрям. Застосування незв'язаної диверсифікації вимагає значних інвестицій не тільки для розробки і впровадження нових видів виробів, але і для розвитку виробничих потужностей, підготовки фахівців і освоєння ринку.

Для того, щоб спеціалізувати виробництво і здійснювати реструктуризацію, треба мати номенклатуру продукції, яка випускається та має попит. У випадку, якщо об'єм замовлень на профільну продукцію не забезпечує необхідного завантаження виробничих потужностей, необхідно диверсифікувати діяльність, вдаючись, в першу чергу, до зв'язаної диверсифікації, і за рахунок випуску нових видів продукції, збільшувати завантаження. Із збільшенням об'ємів виробництва підвищується продуктивність, знижується частка умовно-постійних витрат в собівартості продукції, отже, збільшується прибуток і рентабельність виробництва.

Для підприємств сільськогосподарського машинобудування розроблено організаційно-економічний механізм проведення диверсифікації виробництва: підходи до реструктуризації і спеціалізації виробництва, активізації інвестиційної діяльності, методичні рекомендації по визначенню економічної ефективності диверсифікації виробництва, що, кінець кінцем, спрямовано на вирішення проблеми підвищення конкурентоспроможності підприємства на внутрішніх і зовнішніх ринках. Так, за період 2000-2006 р.р. на ВАТ «Ковельсільмаш» було освоєно виробництво 14 видів різних причепів, машин для транспортування добрив та іншої сільськогосподарської техніки, що дозволило підприємству завоювати позиції лідера на ринку в даній галузі виробництва [2].

Проведена реструктуризація дозволила організувати спеціалізовані госпрозрахункові підрозділи, що в умовах диверсифікації виробництва дало можливість отримання додаткового ефекту за рахунок підвищення ефективності виробничої діяльності, збільшення завантаження виробничих потужностей, оптимізації інвестиційної діяльності, що, кінець кінцем, дозволяє зберігати і нарощувати об'єми виробництва при несприятливій кон'юнктурі на ринку тих видів продукції, що випускаються.

Література

1. Безмельницын Д.А. Специализация и диверсификация как часть корпоративной стратегии // Совершенствование институциональных механизмов в промышленности. Сборник научных трудов под редакцией Титова В.В., Марковой В.Д. Новосибирск: издательство ИЭОПП СО РАН, 2005 г., с. 311-318.

2. Лепа Н.Н., Поникарчук А.М. Диверсификация производства как фактор повышения конкурентоспособности предприятий машиностроения // Матеріали V Міжнародної науково-технічної конференції 4-7 червня 2007 р. – ДДМА: Краматорськ, 2007. – с. 72.