Секція: Економіка, 1. Банки і банківська система

Кулинич Іван Юрійович,

Хуснутдінова Ганна Олександрівна

студенти групи БС-04В

Донецький національний університет економіки та торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

тел. 8 (095) 845-28-48, e-mail: kulhel@ukr.net

УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМ БАНКІВСЬКИМ РИЗИКОМ

Головним завданням нашої роботи є узагальнення наявних економічних визначень категорій «кредитного ризику», уточнення його визначення. Актуальним залишається питання визначення загальних причин виникнення ризику в банківській діяльності.

В умовах глобалізації фінансових ринків проблема ризиків, їх оцінка набуває особливої актуальності. Характер міжнародних фінансових відносин України з іншими країнами багато в чому залежить від чинника ризику тієї або іншої економіки. Чим краще буде банківська діяльність в Україні, тим вище буде рівень міжнародної довіри до нашої країни [2].

Банківську діяльність неможливо представити без ризику, тобто ризик є властивою складовою у функціонуванні комерційних банків. Проблема виникнення ризиків в тій або іншій сфері діяльності існуватиме завжди, оскільки кредити залишаються найприбутковішими банківськими активами. А це означає, що висока прибутковість неодмінно супроводжується підвищеним ризиком.

Під банківським ризиком розуміється властива банківській діяльності можливість (вірогідність) понесення кредитною організацією втрат і (або) погіршення ліквідності унаслідок настання несприятливих подій, пов'язаних з внутрішніми чинниками (складність організаційної структури, рівень кваліфікації службовців, організаційні зміни, текучість кадрів і т.д.) і (або) зовнішніми чинниками (зміна економічних умов діяльності кредитної організації, вживані технології і т.д.).

Відомо, що банківські операції несуть весь спектр ризиків, характерних для банківського бізнесу: ризики цільового використання кредитів, ризики валютних коливань, інфляційні ризики, ризики щодо життєдіяльності позичальника (виникнення нещасних випадків, хвороби або смерті позичальника), політичні ризики, ризик простого шахрайства і обманного банкрутства позичальника, зміна законодавчої політики і т.п. Всі вони є складовими частинами ризику неповернення кредиту позичальником.

Управління ризиками в цілях підтримки ліквідності і уникнення банкрутства – є найважливішим завданням будь-якого комерційного банку. Чітка організація кредитного процесу веде до мінімізації кредитного ризику.

Кредитний процес складається з двох етапів:

- на першому етапі здійснюється ретельний аналіз кредитних заявок, при цьому велика увага приділяється кредитоспроможності позичальника, оцінці сильних і слабких сторін його діяльності, вірогідним термінам погашення кредиту. Якщо він відповідає всім вимогам банківської політики, то оформляється кредитна угода, в якій фіксують права і обов'язки банку і позичальника.

- на другому етапі кредитного процесу, який починається після надання кредиту, сенс якого полягає в аналізі поточної діяльності позичальника і виявленні на ранній стадії кредитів, які загрожують невчасним погашенням (problem loans). Для цього багато банків використовують так званий кредитний класифікатор, який дозволяє якісно і кількісно визначити ризик непогашення.

Залежно від фінансових показників позичальників, вартості забезпечення, правильності оформлення кредитної документації кредити групуються в наступні класи: найменше ризиковані (що не класифікуються); пов'язані з підвищеним ризиком; чреваті граничним ризиком; надані як виняток з правил (нестандартні).

У роботах економістів таких, як О. В. Дзюблюка, А. М. Мороза, В. В. Вітлінського, Л. О. Примостки, управління кредитним ризиком розглядається, як специфічний вид діяльності, що складається з послідовності певних етапів. Зокрема, даний процес можна розділити на п'ять етапів: 1) виявлення ризику; 2) оцінка ризику; 3) вибір прийомів управління ризиком; 4) реалізація вибраних прийомів і методів; 5) оцінка результатів застосування прийомів і методів управління ризиками [3, с.334].

В умовах відсутності можливості звести ризик до нуля, завданням управління ризиком є обмеження його негативного впливу. Перед співробітниками кредитного підрозділу банку ставиться завдання обмежити розмір втрат в результаті реалізації кредитного ризику на допустимому для банку рівні, що є природною платою за здійснення активних операцій.

У сучасній банківській практиці використовуються дві групи методів управління кредитним ризиком залежно від чинників його виникнення (рис. 1):

1) методи управління кредитним ризиком на рівні окремого кредиту;

2) методи управління кредитним ризиком на рівні кредитного портфеля банку [6, с.124].

Рис. 1 – Методи мінімізації кредитного портфеля.

У США і Західній Європі широко при кредитуванні використовується скоринг – як один з методів оцінки кредитного ризику – автоматизовані системи на основі математичних і статистичних методів в бізнесі. Як початковий матеріал для скорингу використовується різноманітна інформація про минулих клієнтів, на основі якої за допомогою різних статистичних і нестатистичних методів класифікації робиться прогноз про кредитоспроможність майбутніх позичальників. Серед переваг скорингових систем західні банкіри указують, в першу чергу, зниження рівня неповернення кредиту. Далі наголошується швидкість і безсторонність в ухваленні рішень, можливість ефективного управління кредитним портфелем, відсутність необхідності тривалого навчання персоналу.

Останні два роки в Україні спостерігається справжній бум роздрібного кредитування. Проте, банки, виходячи на ринок роздрібного кредитування, часто не мають ефективних методик відсівання неплатоспроможних клієнтів, які в майбутньому не повернуть кредит. Дана проблема має комплексний характер: по-перше, включення в кредитний портфель кредиту неплатоспроможному позичальникові спричиняє за собою втрати банком фінансових ресурсів. По-друге, банки, прагнучи компенсувати втрати від таких позичальників, підвищують процентні ставки за кредитами. В результаті платоспроможні позичальники платять за неплатоспроможних. Таким чином, методи оцінки ризику неповернення кредиту мають не тільки економічне, але і соціальне значення.

Крім того, посилювання конкуренції вимушує банки ухвалювати кредитні рішення все швидше. Скорингові системи дозволяють їм швидко і об'єктивно оцінювати позичальників.

Таким чином, управління банківськими ризиками в цілях підтримки ліквідності і уникнення банкрутства є найважливішим завданням будь-якого комерційного банку. Воно включає наступні етапи: ідентифікацію ризику, оцінку ризику, вибір стратегії ризику, вибір і застосування прийомів управління ризиком, контроль рівня ризику (оцінка результатів застосування прийомів і методів управління ризиками). Для управління банківськими ризиками кредитування фізичних осіб в сучасній банківській практиці використовуються різні методи: вивчення і оцінка кредитоспроможності позичальників; встановлення лімітів кредитування; забезпечення кредитів; страхування кредитів; кредитний моніторинг; створення банківських резервів. Дані методи взаємозв'язані і тому найбільш ефективний результат вони можуть дати при їх комплексному застосуванні.

Необхідно відзначити, що комплексне управління банківськими ризиками кредитування фізичних осіб ще не стало широко поширеним в українській банківській практиці явищем. Це частково пояснюється особливостями економічної ситуації в країні, яка характеризується певними обставинами, що утрудняють управління ризиками: відсутність якісних джерел інформації, брак кваліфікованих кадрів, нерозвиненість ринку консультаційних послуг, наявність елементів непередбачуваності в прогнозуванні рішень владних органів і нестабільність чинного законодавства.

Спершу можна зробити автоматизовану систему попередньої оцінки позичальників, яка автоматично відсіватиме свідомо «погані» ризики, а на розгляд кредитного комітету пропонувати ризики «хороші» і «прикордонні». Але, навіть не вводячи автоматизацію, можна оцінити зв'язок окремих характеристик клієнта з вірогідністю дефолту як для фізичних, так і для юридичних осіб - знання таких характеристик може послужити істотною підтримкою кредитним інспекторам.

Список використаної літератури

1. Антонюк Г. Управління кредитним ризиком в банківській діяльності // Наукові записки. – 2006. - № 15.

2. Вітлинський В.В. Кредитний ризик комерційного банку. Навч. Посібник. – К.: Знання, 2000.

3. Боди Зви, Мертон Роберт. Финансы. – М.: Вильямс, 2003. – 592 с.

4. Вітлинський В.В. Кредитний ризик комерційного банку: Навч. Посібник. – К.: Знання, 2000. – 251 с.

5. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент у банку. Підручник.. — К.: КНЕУ, 2004. — 468 с.

6. Примостка Л.О. Кредитний ризик банку: проблеми оцінювання та управління // Фінанси України. - 2004. – № 8. – С.118–125.

7. Андреева Г В. Скоринг как метод оценки кредитного риска // Банковские технологии.