Нестеренко Н. В.

Донбаський Державний Технічний Університет

кафедра менеджменту ЗЕД, 5 курс

Підхід що до вибору стиля керівництва при здійснені зовнішньоекономічної діяльності на підприємстві

Процес управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства вимагає певного підходу до вибору стилю керівництва.

Стиль керівництва – це відносно стійка система способів, методів і форм практичної діяльності менеджера. Крім того, під стилем управління розуміють манеру і спосіб поведінки менеджера в процесі підготовки і реалізації управлінських рішень, тобто можна вважати, що стиль керівництва – це свого роду “почерк” в діях менеджера.

Всі визначення стилю управління зводяться до сукупності характерних для менеджера прийомів і способів вирішення завдань управління, тобто стиль - це система постійно вживаних методів керівництва. Як видно, стиль і метод керівництва існують в певній єдності. Стиль є формою реалізації методів керівництва, прийнятою даним менеджером відповідно до його особистих, суб'єктивно-психологічних характеристик [1].

Висновки багатьох досліджень свідчать: чим більше стилів в арсеналі керівника, тим краще. Самий добрий клімат і найвищі показники продуктивності відмічаються в тих компаніях, керівники яких управляють за допомогою декілька стилів. Найуспішніші керівники уміють майже непомітно переходити від одного стилю до іншого залежно від ситуації. Це можна відзначити і в гігантських корпораціях, і на малих підприємствах, у виконанні і ветеранів бізнесу, які могли б детально розповісти, як і ким вони управляють, і керівників, які, за їх словами, покладаються тільки на інтуїцію [2].

Вперше питання про стилі керівництва було розглянуте К. Левіним, який виділив авторитарний, демократичний і анархічний (ліберальний) стилі. Даний підхід і покладений автором в основу класифікації стилів керівництва.

Для авторитарного (автократичного) стилю характерна централізація влади в руках одного керівника, що вимагає, щоб про всі справи докладали тільки йому. Стилю властиві ставка на адміністрування і обмежені контакти з підлеглими. Такий менеджер самостійно ухвалює (або відміняє) рішення, не даючи можливості проявити ініціативу підлеглим, категоричний, часто різкий з людьми. Завжди що-небудь наказує, розпоряджається, наставляє, але ніколи не просить. Іншими словами, основний зміст його управлінської діяльності складається з наказів і команд. Для автократа характерні догматизм і стереотипність мислення. Все нове сприймається їм з обережністю або взагалі не сприймається, оскільки в управлінській роботі він практично користується одними і тими ж методами. Тобто вся влада зосереджена в руках керівника-автократа. Керівник стає автократом тоді, коли він по своїх якостях стоїть нижче за людей, якими керує, або якщо його підлеглі мають дуже низьку загальну і професійну культуру [1].

При аналізі авторитарного стилю керівництва можна виявити слабку сторону цього стилю – погашення особистої ініціативи співробітників організації, адже необхідно враховувати, що співробітникам властиве формування власної думки і поява цікавих ідей, які можуть бути використані для ефективного управління.

Розглядаючи демократичний стиль можна стверджувати, що менеджер, який використовує переважно цей стиль керівництва прагне якомога більше питань вирішувати колегіально, систематично інформувати підлеглих про положення справ в колективі, правильно реагує на критику. У спілкуванні з підлеглими гранично ввічливий і доброзичливий, знаходиться в постійному контакті, частину управлінських функцій делегує іншим фахівцям, довіряє людям. Вимогливий, але справедливий. У підготовці до реалізації управлінських рішень беруть участь всі члени колективу [1]. Тобто рішення приймаються та виконуються робітниками, які мають певні знання якихось специфічних функцій.

Аналізуючи демократичний стиль керування можна стверджувати: слабкою стороною є те, що узгодження роботи між управлінцями різного рівня, яким довіряє менеджер-демократ, вимагає багато часу.

Керівник з ліберальним (невмешательским) стилем керівництва практично не втручається в діяльність колективу, а працівникам надана повна самостійність, можливість індивідуальної і колективної творчості. Такий керівник з підлеглими зазвичай ввічливий, готовий відмінити раніше ухвалене ним рішення, особливо якщо це загрожує його популярності. Відрізняє лібералів безініціативність, неосмисленого виконання директив вищестоящих органів управління.

Менеджер-ліберал боїться конфліктів, в основному погоджується з думкою підлеглих. М'якість в обігу з людьми заважає йому придбати реальний авторитет, оскільки окремі співробітники вимагають від нього поблажок, які він і робить, боячись зіпсувати з ними взаємини. Наслідком цього може бути панібратство, а "дистанція" керівника зі своїми підлеглими на роботі украй незначна. Кінець кінцем керівник ліберального стилю не проявляє скільки-небудь виражених організаторських здібностей, слабо контролює і регулює дії підлеглих і, як наслідок, управлінська діяльність не результативна [1]. Тобто керівник підприємства знімає з себе обов’язки по керівництву разом з відповідальністю, и керівництво підприємством здійснює група топ-менеджерів, тим самим виключається втручання сильного лідера.

Але в цьому випадку з’являється слабка сторона ліберального стиля керівництва: група керівників не завжди може домовитись, а при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності бувають ситуації, коли саме один лідер повинен вирішити яке-небудь питання і прийняти відповідальність на себе, особливо це стосується кризових ситуацій і саме вирішення одного лідера може врятувати положення.

Таким чином, кожен чоловік є унікальним, тому скільки керівників, стільки і стилів управління. Однак в поведінці керівників можна спостерігати певні типові риси, які мають ту чи іншу ступінь відбиття. Це служить основою для виділення різних типів керівників [3].

Отже, при виборі стилю управління керівникові підприємства, яке здійснює зовнішньоекономічну діяльність, необхідно використовувати творче змішення вищеназваних стилів керівництва. Керівник використовує в певні моменти авторитарність, бере удар на себе і несе всю відповідальність за виконання управлінських рішень. Це припускає, що при вирішені глобальних проблем, наприклад, вихід підприємства на зовнішній ринок, виникає необхідність виконання питань, які повинен вирішити тільки керівник. Потім для вирішення якихось питань, він використовує демократичний стиль, тобто найважніші рішення приймаються керівником, останні рішення приймають його підлеглі, кожен на своєму рівні.

Список використаної літератури

1. Основы менеджмента: Учеб. пособие/ Н.И. Кабушкин. – 5-е изд., стереотип. – Мн.: Новое знание, 2002. – 336 с.

2. Daniel Goleman. Многоликое лидерство// Вестник McKinsey [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.management.com.ua/ld/ld032.html.

3. Менеджмент/ Автор составитель Г.Б. Казначевская – Ростов н/Д: «Феникс», 2000. – 352 с. (Серия «Учебники ХХI» века).