Педагогічні науки

Тамаркіна Ольга Леонідівна

викладач кафедри іноземних мов

Сумського національного

аграрного університету

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ РЕФОРМУВАННЯ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ У 80Х РОКАХ 20 СТОЛІТТЯ НА ПОЧАТКУ 21

Освітня система Великої Британії являє собою три паралельно існуючі самостійні частини, виникнення яких пов’язано з історичним минулим та політичним сьогоденням країни. Це системи освіти Англії та Уельсу, Шотландії, Північної Ірландії. Децентралізаційні процеси, що активізувалися у політичному житті Великої Британії у 90-х рр. ХХ ст., призвели до подальшого розмежування освітніх систем.

Але, для кращого розуміння специфіки подій, що відбуваються в англійській освіті сьогодні та плануються на завтра, звернемося до її недалекого минулого. Дослідники визначають чотири етапи розвитку англійського шкільництва у другій половині ХХ ст

1. Селективна меритократія (1944 - 1966).

2. Розвиток загальноосвітньої школи (comprehensive school) (1966-1979).

3. Неолібералізм (1979-1997).

4. “Третій шлях” (1997- ).

З перемогою лейбористів на загальних виборах 1997 року почався новий етап розвитку освітньої системи. Сам Т.Блер визначив сутність своєї політики як неолейборизм, в якому будуть мати місце “патріотизм і інтернаціоналізм”, “дух підприємництва” та “соціальна справедливість, лібералізм і соціалізм”, “нова модернізована соціал-демократія, яка характеризуватиметься підтримкою ринкової економіки, а не ринкового суспільства”.

Наміри лейбористської партії щодо реформування включали шість головних напрямів діяльності:

1) зниження рівня наповнюваності класів до 30 учнів для дітей віком 5, 6, 7 років;

2) забезпечення місцями у закладах дошкільної освіти всіх дітей 4 річного віку;

3) боротьба з низькими стандартами шкільної освіти;

4) забезпечення доступу до комп’ютерних технологій;

5) сприяння розвитку безперервної освіти шляхом розвитку нового Університету для промисловості;

6) збільшення інвестицій у сферу освіти за рахунок зменшення безробіття.

У ході загальних виборів 2001 року, з яких лейбористи вийшли переможцями, були задекларовані їх подальші цілі у сфері освіти. Нові лейбористи були переконані, що школам потрібні поступові реформаційні кроки, спрямовані на надання якісної освіти для всіх.

Їх планом на наступні 10 років стало досягнення 50% вступу молоді до вищих навчальних закладів. Для досягнення цих планів вважалось за необхідне: 1) забезпечити набуття кожною школою свого особливого характеру (distinctive mission), включаючи розвиток спеціалізованих шкіл;

2) здійснення подальшої диверсифікації шкіл за рахунок Міських Академій та збільшення кількості релігійних шкіл різних конфесій; 3) спрямовувати більше грошей безпосередньо у розпорядження директорів шкіл, надавати більше свободи успішним школам; 4) реформувати навчальний процес для 11-14-річних дітей з метою забезпечення більш високих стандартів вивчення англійської мови, математики, природничих наук та інформаційних технологій; 5) ввести нові професійно-орієнтовані навчальні плани для учнів починаючи з 14-річного віку з розширеними можливостями проходження учнівства; 6) розширити можливості вивчення сучасних мов, музичної та фізичної освіти у початковій школі, підвищити освітні стандарти природничих дисциплін на етапі початкової освіти; 7) забезпечити якісною дошкільною освітою всіх дітей з 3 річного віку.

Сучасний уряд Великої Британії наполягає на абсолютній нагальності радикальних освітніх реформ, мотивуючи їх необхідністю переконання середнього класу у дієздатності державної освітньої системи, у її спроможності задовольнити його потреби у високоякісній освіті. Поразка у реалізації цього завдання призведе до масового “виходу” дітей середнього класу з державної школи та до його небажання сплачувати податки, за рахунок яких ця школа й існує. В результаті державна школа перетвориться на “бідну школу для бідних дітей”.

Уряд Т.Блера перейшов до політики “інформованого прескриптивізму”, в основу якої були покладені науково обґрунтовані, та оснащені механізмами моніторингу стратегії мовної та числової грамотності. “Прескриптивність” освітньої політики цього періоду (1997-2001 рр.) була зумовлена необхідністю досягнення позитивних результатів реформи у максимально короткі строки (до наступних парламентських виборів) і переконання громадськості, у тому числі і педагогічної, у правильності “третього шляху” в освіті. Разом з тим питання розвитку креативності та інновативності вчительства у все більшій мірі усвідомлюються реформаторами як такі, що вирішуватимуть, у кінцевому рахунку, долю їх ініціатив.

Однак, ера “вивільнення педагогічної енергії і креативності” лише тільки проектується неоліберальними освітніми політиками. Теперішній стан реформаційних перетворень свідчить про існування значної кількості дуже складних і суперечливих проблем, що є предметом активного обговорення не тільки англійської, але й міжнародної педагогічної громадськості.