Шаль Л.В.
Чернівецький національний університет ім.Ю.Федьковича
Політичний дискурс у
сучасній лінгвістиці
Процес комунікації є невід’ємною частиною сучасного життя. Складне комунікативне явище, що містить у собі соціальний контекст, який дає уявлення як про учасників комунікації (і їх характеристики), так і про процеси утворення і сприйняття повідомлень, прийнято називати дискурсом.
Природа терміну “дискурс” настільки багатогранна, що, незважаючи на досить довгу історію його дослідження й численні праці в сфері дискурсивного аналізу, говорити про однозначне розуміння дискурсу вважається передчасним. Дискурc – це зв’язаний текст у сукупності з екстралінгвістичними, прагматичними та іншими факторами мовлення, цілеспрямована соціальна дія, компонент, що бере участь у взаємодії людей і механізмах їхньої свідомості. Іншими словами, - це своєрідний текст, побудований на міркуваннях, який складається з послідовного ряду логічних мовних ланок, усних або письмових, діалогічних або монологічних різножанрового характеру, у якому є корелятивні зв’язки лінгвістичного або екстралінгвістичного змісту, і як наслідок, логічність і змістовність структурної будови, здатної реалізувати прагматику аргументації, полеміки та наукової доказовості.[4, с.84]
Типовим прикладом дискурсу, ініційованого екстралінгвістичними проблемами сапуму, звичайно ж є політичний дискурс. Він формується на основі національної мови, яка використовується політиками, партіями або владними структурами для досягнення різноманітних цілей:
- встановлення суспільного консенсусу;
прийняття і обгрунтування певних політичних та соціально-ідеологічних стратегій в умовах множинних суспільних інтересів плюралінгвістичного суспільства;
- підтримання або руйнування “статусу кво”;
- “промивання мізків”, нав’язування масовій свідомості тієї або іншої ідеологічної думки. [3, с.22]
Під політичним (політологічним) дискурсом розуміється зв’язаний текст, зумовлений ситуацією політичного спілкування у сукупності з прагматичними, соціологічними, психологічними та іншими факторами. В дискурсі політиків-професіоналів виділяється особлива сфера – це мовленнєві жанри, суб’єктами яких можуть бути лише особи, що займають чільні місця в політичній ієрархії – керівники держави, міжнародних об’єднань, політичних установ та партій. [6, с.57].
Політичний дискурс актуалізується у таких жанрах, як промова політика, інагураційне звернення президента, політичний документ (указ президента, зміст закону, комюніке), звіт уряду у парламенті, затвердження або обговорення бюджету.
Як багатожанровий різновид публічного мовлення, політичний дискурс характеризується цілою низкою специфічних засобів. І суть тут не лише у вживанні специфічної детермінованої політичною діяльністю лексики, а й у своєрідному виборі й організації певних структур вираження відповідно до прагматичних настанов, цілей та умов спілкування, що склалися в процесі професійної діяльності політиків. Політики усвідомлюють необхідність оволодіння таким стилем мовлення і нормами літературної мови, які здатні дати найвищий коефіцієнт корисної дії. Будь-який політик стикається з необхідністю правильного розташування, компонування мовних одиниць, тобто всього того, що становить суть та специфіку побудови промови. [4, с.86].
Успіх у комунікації залежить від уміння ефективно володіти трьома чинниками: логікою, психологією, мовою. Останній є дуже важливим, оскільки вся інформація доноситься до слухача вербальними засобами.
У політичному мовленні визначальною є потреба інформаційної повноти повідомлення: найбільш швидке, точне та ясне здійснення передачі важливих фактів. На лексичному рівні це досягається адекватним вибором політичних термінів, які забезпечують чіткість і однозначність висловлювання. [3, p.25].
Мовне маніпулювання політичною свідомістю у політичному дискурсі здійснюється за допомогою словесної імплікації за рахунок ідеологічності, оцінювання, модальності, рухомості, семантики та прагматики слова, варіативності денотативних та конотативних значень одних і тих же мовних знаків під впливом соціальних, культурних та інших факторів.
У контексті недемократичного політичного дискурсу кожна людина (група, колектив, співавторство) може фігурувати як об’єкт ідеологічного впливу (маніпулювання, репресії), так і суб’єкт політичної дії. [2, с.158]
Демократичний дискурс завжди орієнтований на створення таких умов за яких, по-перше, кожен його учасник мав би право самостійно вирішувати брати участь у ньому чи ні, по-друге, всі його учасники (тобто всі члени громадянського суспільства) мали б реальну можливість впливати на політичну владу, по-третє, політична влада не могла б нехтувати думкою, як більшості, так і меншості. [5, с.12]
Політичний дискурс створюється політиками, які переконують народ, спонукають його, схвалюють себе і свої дії, виступають з критикою опонентів. Особливою технікою переконання є пропаганда, яка використовується з метою нав’язування народові певної думки. Тільки той політик, який знаходить шляхи вирішення із проблемної ситуації, отримує лідерство.
Слід також зазначити, що у політичному дискурсі велике значення для впливу на масову свідомість надається невербальним засобам. Вважається, що їх інформативність перевищує відповідну вагу вербаліки і, навіть, “поглинає” її, актуалізуючи не тільки стан, але й поведінку людини, у зв’язку з обраною соціальною роллю. Будь-яка візуальна комунікація відбувається в інших фізіологічних умовах, ніж мовленнєва, що створює інші форми її функціонування. Відтак, 16% вербальної інформації, переданої по телебаченню, запам’ятовується половиною аудиторії, в той час, як використовування візуальних засобів підвищує відсоток до 34%. При цьому 69% вербальної інформації сприймається лише третиною аудиторії. Якщо ж повідомлення, актуалізовані різними каналами комунікації, не будуть корелюватися одне з одним, то сприйняття може бути неадекватним. [3, с.28]
За останні роки політичний дискурс став активним об’єктом лінгвістичних досліджень. У зв’язку з глобалізацією соціальних змін, технологізацією політичного дискурсу, соціологи, лінгвісти та інші спеціалісти, доходять висновку, що мова – це влада. У періоди радикального суспільно-політичного реформування закономірно підвищується увага до аспектів соціального життя, здатних визначити подальшу побудову нової системи аксіологічних координат з іншими акцентуваннями рубрик цілісних шкал. На особливу увагу заслуговує політичний дискурс, адже “мова є невід’ємною від політики і владних відношень, і тільки у цьому контексті може стати адекватно зрозумілою”. [5, с.60].
У сучасному політичному дискурсі вплив переконання та сприйняття адресатом мовлення політика є значним. Переконання здатні формувати, чи навіть передбачати рівень взаємовідносин між політиком та пересічним членом суспільства. Ефективність же спілкування політичного діяча залежить від його здатності взаємодіяти з іншими людьми та встановлювати так званий рапорт, налаштовуючись щодо їхніх моделей світу і навичок поведінки, внутрішньо приєднуючись до них, бо “різниця полягає не в самому світі, а в його фільтрах, через які його сприймаємо: мова – це фільтр, переконання – також “фільтр”. [7, с.683].
У дискурсі багатьох політиків,
представлені всі регістри персуативного використання мови: простий синтаксис,
різноманітні емоційно забарвлені риторичні засоби та лексика, багато повторів
та ряд лозунгів. На особливу увагу заслуговує політичний дискурс британського
екс-прем’єр-міністра Тоні Блера. Його справедливо вважають “великим комунікатором” (Great
Communicator). Він добре знає, як працюють засоби масової інформації, як їх
можна використати у певних цілях, як побудувати свій виступ, щоб краще досягти
бажаного ефекту. Виступи екс-прем’єр-міністра Тоні Блера по радіо та
телебаченню, перед “живою” аудиторією завжди мали великий успіх. Екс-прем’єр-міністр широко
використовує займенники другої особи множини. “If we were under direct
threat, America would be our ally”. [8].
Таким чином, займенник we показує,
що не тільки політичні діячі повинні брати участь у розв’язанні проблем країни,
а й її громадяни.
Екс-прем’єр-міністр також вживає займенник першої особи однини I, який утворює абсолютну адресантність, у випадках висловлення особистої думки, власної активності: “I propose move emprowerment zones…”, “I want people enjoy avibrant competitive democracy”, “… the reform I proposed you last week”.
Як видно з наведених прикладів,
абсолютна адресантність притаманна реченням з футуральною перспективою (I
propose…, I want…). Якщо займенник І
вступає у лінійні відносини із дієсловом минулого часу, то, як правило,
йдеться про недалеке минуле (last week). В обох випадках виникає ефект акціональності,
завдяки якому вдається підкреслити активність адресанта. Адресантність
виражається за допомогою займенників you and I: “Four years ago… you and I set
forth on a journey…”, у цьому випадку займенникові we навмисно протиставлено
сполучення you i I, оскільки тим самим Тоні Блер підкреслює власну активність,
свою лідируючу позицію. [8].
Як відомо, політичний дискурс виконує три основні функції: інформативну, перформативну та експресивну (функцію впливу).
Інформативна функція сприяє логічності, документальності, офіційності, точності, узагальненості та стандартності передачі повідомлень, їх роз’ясненню та коментуванню, а функція впливу в свою чергу, сприяє спонукальності, експресивності, оцінці полемічності та новизні висловлювання.
Поєднуючи у собі риси аргументованого, риторичного (публічного) дискурсу, сучасний політичний дискурс, в основі якого лежить функція впливу на адресата з метою пробудженн довіри будь-якими засобами, є вираженням концепту “влада”. Ініціатор впливу у політичному дискурсі – політичний лідер, співрозмовник, політична партія, – той, хто першим намагається вплинути будь-яким способом. Адресат впливу – електорат, виборець, народ, опонент.
У політичному дискурсі вплив
здійснюється за допомогою асоціативних зв’язків між адресантом та адресатом з використанням не
тільки різних мовних засобів, а й певних мовленнєвих стратегій тактик та
прийомів. [4, с. 98].
Перформативна функція у політичному дискурсі виражається за допомогою
перформативних дієслов. Вони володіють комунікативною потенцією, яка в певному
комунікативно-прагматичному контексті є назвою дії не лише в плані теперішньої
дійсності, але і наявністю знаків особистого дейксиса. Перформативна матриця
висловлювання може бути представлена як своєрідна пропозиційна структура: I (we)+перформативне дієслово+ you. I
invite you on my report, ( I am making a report). Дане перформативне
висловлювання – не просто комунікативний акт, а, одночасно, і акт запрошення. [4, с. 99].
У промовах британського екс-прем’єр-міністра часто зустрічаються такі форми як перформативи дієслів мовлення: inform, declare, propose, pronounce.
Вони широко використовуються, для вираження комунікативної інтенції мовця.
Оптимізм екс-прем’єр-міністра проглядається у всіх його промовах, де вживаються такі перформативи як: hope ”I hope you will support this”, guarantee “I guarantee that you’ll be safe and sound”, promise “hereby I promise”, тощо. В засобах масової інформації виступи Тоні Блера, характеризують як “optimistic, virheally nonpartison”.
У наведеній нище таблиці представлені
функції дієслів мовлення в політичному дискурсі Тоні Блера.
|
|
Дієслова мовлення |
Інформативна функція |
Перформативна функція |
Експресивна функція |
Кількість |
% |
|
1. |
Say |
+ |
+ |
|
65 |
6,5 |
|
2. |
Ask |
|
+ |
|
50 |
5,0 |
|
3. |
Pay |
|
+ |
|
20 |
2,0 |
|
4. |
Inform |
+ |
+ |
|
30 |
3,0 |
|
5. |
Declare |
+ |
|
+ |
20 |
2,0 |
|
6. |
Propose |
|
+ |
|
35 |
3,5 |
|
7. |
Pronounce |
|
+ |
|
30 |
3,0 |
|
8. |
Recommend |
+ |
+ |
|
40 |
4,0 |
|
9. |
Tell |
+ |
+ |
|
40 |
4,0 |
|
10. |
Injure |
|
+ |
|
25 |
2,5 |
|
11. |
Question |
|
+ |
|
25 |
2,5 |
|
12. |
Advice |
+ |
+ |
|
30 |
3,0 |
|
13. |
Introduce |
+ |
+ |
|
30 |
3,0 |
|
14. |
Offer |
|
+ |
|
25 |
2,5 |
|
15. |
Suggest |
|
+ |
|
25 |
2,5 |
|
16. |
Announce |
+ |
|
+ |
35 |
3,5 |
|
17. |
Divulge |
+ |
|
+ |
20 |
2,0 |
|
18. |
Report |
+ |
+ |
|
45 |
4,5 |
|
19. |
Assure |
+ |
+ |
|
40 |
4,0 |
|
20. |
Talk |
+ |
+ |
|
45 |
4,5 |
|
21. |
Relate |
+ |
+ |
|
30 |
3,0 |
|
22. |
Narrate |
+ |
+ |
|
30 |
3,0 |
|
23. |
Answer |
+ |
+ |
|
45 |
4,5 |
|
24. |
Reply |
+ |
+ |
|
40 |
4,0 |
|
25. |
Recall |
|
+ |
+ |
50 |
5,0 |
|
26. |
Mention |
|
+ |
|
45 |
4,5 |
|
27. |
Point out |
|
+ |
|
40 |
4,0 |
|
28. |
Speak |
+ |
+ |
|
45 |
4,5 |
|
|
Сума |
|
|
|
1000 |
100% |
Провівши дослідження дієслів мовлення у дискурсі Тоні Блера зауважемо, що дієслово say як найбільш вживане, є перформативним ядром.
Політична комунікація у межах політичного дискурсу базується на принципі лінгвістичної пресупозиції. Пресупозиція – це компонент смислу речення, який повинен бути істинним, щоб речення не сприймалось як семантично аномальне або недоречне в даному контексті. Іншими словами, під пресупозицією слід розуміти умови, задоволення яких необхідне для того, щоб речення в цілому було твердженням, питанням, наказом. Слід зазначити, що пресупозиція існує тільки в межах логічно побудованого речення, а без якої остання втрачає буквальний смисл.
Кожне окреме речення в політичних промовах Тоні Блера, характеризує певну інтенцію, націлену на досягнення певної бажаної інтерпретації. [1,c.254].
В даній таблиці проведено аналіз речень екс-прем’єр-міністра.
|
Речення |
Інтенція |
Інтерпретація |
|
1.We have much to do together: to
promote democracy, to fight against terrorism and not spread the weapon to
the mass. |
Ми повинні проголосити демократію, боротися проти тероризму, не поширювати зброю в маси. |
Британська
держава повинна докласти зусиль, щоб: проголосити демократію, боротися проти тероризму,
не поширювати зброю в маси. |
|
2. But I know one thing: if we
were under direct threat, America would be our ally. |
Британія
завжди може розраховувати на підтримку Америки. |
Якщо
країна буде під загрозою, Америка буде нашим союзником. |
|
3.We are one of the four largest
nations in the EU. |
У
Великій Британії добре розвинута економіка ш держава має великий політичний
вплив. |
Велика
Британія займає чільне місце серед європейських країн. |
|
4. If we want to keep our economy
strong, we need to keep Mr. Howard in Oppositon. |
Містер
Говард, тіньовий міністр,
єдиний, хто
триматиме економіку країни в стабільності. |
Якщо ми хочемо, щоб економіка країни була сильною, містер Говард повинен бути в Опозиції. |
|
5.Once again I warmly congratulate
President Bush on his victory. |
Відносини
між президентами обох країн досить хороші. |
Британський
прем’єр-міністр привітав Джоржа Буша із перемогою. |
|
6.I believe it is right to deal
with Saddam through the United Nations. |
Британії
вигідно співпрацювати з Саддамом Хусейном через ООН. |
Прем’єр-міністр вважає правильним співпрацю з Саддамом
Хусейном через ООН. |
|
7. I do not want it on my
conscience that we knew the threat, saw it coming and did nothing. |
Я
хочу, щоб знаючи Саддамові дії, ми б могли чимось зарадити. |
Прем’єр-міністр наголошує на
тому, щоб знаючи загрозу уникати її. |
|
8.It is war. I have total
confidence we will win, but it will not without pain or come without a price. |
Ми переможемо незважаючи
на всі перешкоди. |
Країна перемогла, хоча і дорогою ціною. |
|
9.We need to create bridges of
understanding between religious faith. |
Нам потрібно створити хороші зв’язки між релігійними вірами. |
Зв’язки
між різними релігіями є важливими для країни. |
|
10. I wish to say, that this is not a
war is Islam. |
Я
б хотів сказати, що це не є війна з Ісламом. |
Країна
воює з Іраком, а не із його релігією. |
Проаналізувавши промови британського
прем’єр-міністра, можна зробити наступний висновок. У політичному дискурсі Тоні
Блера часто вживаються перформативні дієслова серед яких найбільш поширеним є
дієслово мовлення say. Воно виконує дві функції у
мові:
інформативну та перформативну. Як видно із наведених вище прикладів, у своїх зверненнях до
співвітчизників, інтенція прем’єр-міністра спрямована на досягнення бажаної
інтерпретації. Саме
ці прийоми є характерними для промов Тоні Блера. [1,с.263].
Політичний дискурс Тоні
Блера може бути прикладом політиків, оскільки вміння ефективно звертатися до
громадян є справжньою наукою.
Література:
1. Кобозева И. М. Лингвистическая семантика – М.: едотириал УР СФ, 2000. – С. 254-263.
2. Кусько К.Я. Проблеми дискурсної лінгвістики // Іноземна філологія. Укр.наук.зб. – Л.: ЛНУ, 2001. – 158c.
3. Лук’янець В. Філософія дискурсу // Вісник НАН УКР, 2002.№12. – C.22-28.
4. Рыцарева А.Э. Интернациональная лексика: сущность и сферы функционирования // Вопросы филологии и лингводидактики: Сб.науч.ст. – Волгоград: Издательство Волгоградского государственного университета, 2001. – C.84-99.
5. Фоменко О.С. Політичний дискурс демокритчного суспільства // Вісник Київського університету. – Іноземна філологія. – Випуск 27. – Київ , 1998. – C.10-12.
6. Черская И.Н. Установка и убеждение как доминирующий признак политического дискурса // Весник Харьковского университета. – Харьков, 2001. - № 520. – Сер.филология. – Изд.33. – C.57-60.
7. Cohen T. Figurative spuch and Figurative Acts // The Journal of Philosophy, 1875. – Vol.72 №19 – Pp 683.
8. http: //www.nsu.ru/education/virtual/htm.