Ланчевська Антоніна Анатоліївна

Кафедра філософії соціально-гуманітарного факультету Дніпропетровського Національного університету

ЖІНОЧА СУБ’ЄКТИВНІСТЬ У ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКІЙ ФІЛОСОФІЇ: ГЕНДЕРНА РЕВОЛЮЦІЯ.

Відколи у колі питань західноєвропейської метафізики постала проблематика людської суб’єктивності, виникає бінарна опозиція Розума та Тіла. Розум асоціюється із певною кількістю позитивних ознак, носієм яких виступає чоловіче начало (свідомість, духовність, активність, раціональність, зовнішнє), а Тіло – із рядом негативних ознак, репрезентованих жіночим началом (позасвідоме, чуттєве, пасивність, нераціональність, внутрішнє). Логіка бінарних опозицій (чоловіче – суб’єкт, а жіноче – об’єкт) є концептуальною засадою патріархатної метафізики, що у сучасній філософіїї дістала назву фаллогоцентризму. Тим підкреслюється, що безполий приорітет розума-логоса у ній на практиці є пріоритетом чоловічого начала та його ознак.

У фаллогоцентричній метафізиці жінка представлена як недосконала, хвороблива, нераціональна та в той же час непокірна істота, що не має змоги свідомо контролювати своє тіло та свої дії. Жіноча сексуальність та репродуктивна здатність роблять жінку схильною до різноманітних тілесних та духовних загроз.

За доби Просвітництва основній бінарній опозиції «Розум-Тіло» протиставляється легалізована чуттєвість. В цей час вперше розглядаються питання жіночої емансипації, розвитку жіночої освіти та піддається критиці патріархатна ідеологія (Мери Уоллстонкрафт, Олімпія де Гуж).

Принциповою відміною між жіночою та чоловічою суб’єктивністю, згідно з Руссо, є те, що остання надмірно сексуалізована. Він наділяє жінку спроможністю до самоконтролю, але тільки за допомогою почуттів (сором), тоді як чоловіки можуть здійснювати останній за допомогою розуму.

Для Канта розум є основною здатністю людської суб’єктивності, саме його наявність робить індивідов громадянами. Тому Кант, на відміну від Руссо, вважає, що відмінність чоловічої та жіночої суб’єктивності визначається не особливостями жіночої чуттєвості, а відмінністю інтелектуальних позицій, тобто спосібом, яким чоловіки та жінки використовують свій розум.

Саме у Канта гендерно маркований суб’єкт виступає не як автономний, а як соціальний конструкт (!), що вироблений структурою загального закону. Це виходить з кантівської концепції різних конструкції чоловічої та жіночої вини у злочинах. Саме це є визначальним для відмінних конструкцій чоловічого та жіночого суб’єктів у процесі пізнання. Кант виводить чоловічу здатність – «глибокий розум» (пізнання себе та свого місця у світі та сконцентрованістю на трьох кантівських метафізичних питаннях), та жіночу – «прекрасний розум» (ситуативне знання, що не обтяжене трансцендентальним змістом).

В епоху романтизму чуттєве начало стає домінуючим над раціональним, а жіноче – над чоловічим. Процес пізнання прирівнюється до процесу творчості, основою якого є чуттєве переживання. Втіленням чуттєвого переживання у історії метафізики є жіноча суб’єктивність, тому в цей час спостерігається культ жіночого. Гендерне відношення у філософії романтизму є амбівалентним, на що вказує амбівалентне структурне співвідношення чоловічої суб’єктивності (романтичний геній) та жіночої суб’єктивності (муза, що надихає його до творчності).

Неоднозначною є й філософська концепція Ф. Ніцше, що з одного боку є цілком мізогіністичною, а з іншого – саме йому належить визначна роль у зміні традиційної конструкції метафізики й заснування некласичної філософії, що базується на засадах неієрархічного та небінарного мислення.

Наступним після Ніцше етапом концептуалізації жіночого у історії філософії є постструктуралізм та постмодернізм. Найбільший вплив на концептуалізацію жіночої суб’єктивності за критерієм тілесності мали концепції Мішеля Фуко (концепція тіла як ефекту влади) та Жиля Дельоза (концепція бажання як виробництва).

З виникненням філософії фемінізму можна пов’язувати гендерну революцію у філософському знанні (Н. Абубікірова, Л. Авілов, Ж. Авілова, В. Агєєва, С. Айвазова, Дж. Батлер, Т. Білько, С. де Бовуар, М. Богачевська-Хомяк, Р. Брайдотті, Г. Брандт, Ш. Бурн, О. Вороніна, К. Гілліган, О. Гомілко, І. Грабовська, Дж. Грімшоу, Е. Грос, І. Грошев, Т. Гундорова, І. Жерьобкіна, С. Жерьобкін, О. Здравомислова, Л. Ірігаре, А. Йєтмен, І. Кліменко, Т. Кліменкова, І. Кон, Е. Кософські Седжвік, С. Кофман, Ю. Крістєва, Т. Ладикіна, Т. де Лауретіс, А. Меріон Янг, М. Мід, К. Мілет, Л. Ожигова, С. Оксамитна, С. Павличко, Є. Перехвальська, Н. Пушкарьова, Дж. Рітцер, Т. Рубанцова, Т. Савіна, С. Сєненко, Е. Сіксу, Г. Сілласте, М. Скорик, В. Суковата, А. Темкіна, Л. Таран, С. Ушакін, , Н. Хамітов, Е. Хенкок, Т. Хома, І. Чікалова, Н. Чухим, Н. Швєдова та ін.). Головне значення феміністських філософських концепцій полягає у тому, що основною у них є теоретизація жіночої суб’єктивності. Феміністські філософи, на відміну від понад-суб’єктивно-дискурсивних стратегій сучасних постмодерністських філософських концепцій, не тільки працюють у рамках дискурса суб’єктивності, але й акцентують статеві/сексуальні диференціації всередині її; вони вводять у сучасну філософську епістемологію поняття тілесної відмінності та ефект статевої/сексуальної специфічності суб’єктів знання.

У феміністичній філософії жіночий суб’єкт визнається активним суб’єктом знання (у тому числі й філософського), бажання і (політичної) дії. У ній не повторюється традиційна патріархатна структура ідентичності (чоловічого/жіночого), тому в феміністичній філософії не повторюються бінарні опозиції мислення в цілому.

Також філософія фемінізму вносить вагомий внесок у осмислення феномену «Інакшості», що у сучасному просторі мультикультуралізму має неабияке значення. Феміністські політики децентрації, неірерархічності слугують альтернативою логіці маргіналізації та вилучення жіночого як «Іншого». Ідентичність, у тому числі й гендерна, починає розглядатися не як раз й назавжди дана та незмінна, а як постійно змінювана, динамічна та фрагментарна, що не має жорстко фіксованих меж та не є до кінця сформованою. Тут доречніше говорити не про «ідентичність», а радше про «ідентифікацію», що підкреслює неспинний процес формування ідентичності.