Кравчук Світлана Леонтіївна
К.
психол. н. Кравчук С.Л.
Вибір способу поведінки людини визначається її індивідуально-психологічними характеристиками, зовнішніми обставинами (ситуаційними чинниками), досвідом та вихованістю. Часті афективні прояви негативних емоцій – люті, гніву, жаху, відчаю – в нормальних умовах можуть свідчити чи про нервово-психічне захворювання у людини, чи про її невихованість.
Негативні афективні реакції можуть лежати в основі агресивної поведінки особистості. Тому вивчення психологічних особливостей гніву та образи особистості постає актуальною проблемою.
Згідно аналізу теоретичних підходів вітчизняних та зарубіжних психологів, можна сказати, що афект – це емоційний вибух, сильно виражена емоція, що майже завжди виникає у вигляді реакції, за якої відбувається відреагування напруги. Будь-яка емоція може досягнути рівня афекту, якщо вона викликається сильним чи особливо значимим для людини стимулом.
Є.П. Ільїн [7] зазначає, що афект як різновид емоції характеризується: швидким виникненням; дуже великою інтенсивністю переживання; короткотривалістю; бурхливим виразом (експресією); зниженням свідомого контролю за своїми діями (імпульсивністю).
Встановлено, що сильні афекти захоплюють всю особистість, що супроводжується зниженням здатності до переключення уваги, звуженням поля сприймання. При афекті контроль уваги фокусується в основному на об’єкті, що викликав афект.
До афектів деякі психологи відносять такі емоційні реакції, як страх, жах, гнів, відчай, ненависть тощо.
Особливий тип емоційного реагування є у маленьких дітей у вигляді “афективних респираторних судом”. Ці афективні респираторні судоми з’являються більшою частиною у дітей 2-3 років і для їх появи достатні переляк, образа, плач та інші негативні емоції.
К.Е. Ізард [6] розглядає гнів як емоцію, яка разом з огидою та презирством входить в комплекс ворожості. На його думку, агресія іноді може запускатися і підтримуватися цими емоціями.
В свою чергу Л. Берковіц [2] вказує, що гнів супроводжує, але не породжує емоційну
агресію. На його думку, негативний афект – головний підбурювач агресивних
схильностей [2, с. 70]. Тобто, на думку Л. Берковіца,
фрустрації породжують агресивні тенденції лише в тій мірі, в якій вони
переживаються як негативні емоції. Вчений визначає агресію, породжену
негативними подіями, як викликану аверсивними стимулами агресію. Сама аверсивна
подія збуджує негативний афект. Неприємне переживання автоматично продукує
різноманітні експресивно-моторні реакції, почуття, думки та спогади. Л.
Берковіц зазначає, що негативний афект генерує як тенденцію до боротьби, так і
тенденцію до втечі, але не якусь одну. На думку вченого, когніції (думки,
атрибуції та спогади) можуть істотно вплинути на подальші тілесні зміни,
моторні реакції та емоційні переживання [2].
На думку Л. Берковіца, агресію можна розглядати як
емоційний прояв. Вчений розглядає емоційну агресію як таку, що викликається
інтенсивними внутрішніми фізіологічними та моторними реакціями індивіда.
Внутрішнє збудження стимулює агресію (чи агресивну тенденцію), яка викликає
спроби завдати шкоду жертві [2, с. 48-49]. Такий стан
інтенсивного збудження штовхає людину на фізичну чи вербальну атаку.
Злість можна
розглядати як слабкий гнів, а лють – як сильний гнів [7]. За люті людина стає схильною до імпульсивних вчинків,
готовою напасти на джерело гніву чи проявити агресію у вербальній формі.
В той же час
існує думка, що емоційний стан при агресії тільки до гніву не зводиться [2; 7]. Не завжди агресія супроводжується гнівом, і не будь-який
гнів призводить до агресії.
С.С. Томкінс (S.S. Tomkins) [18] визначав гнів як емоцію з
високим рівнем щільності. Тобто, для цієї емоції рівень нейронної активації
помірно високий і постійний.
Згідно Е. Шострому [15], гнів – це більш передбачувана емоція. На його думку, деякі люди (“маніпулятори”) можуть виражати гнів, хоча насправді відчувають образу та біль.
Сильний гнів позначають як лють, з якою може бути пов’язана агресивна поведінка. Деструктивна лють знаходить вираз в насиллі, жорстокості.
Деякі психологи розглядають гнів як засіб самозахисту [7]. На їх думку, еволюційне призначення гніву полягає в мобілізації енергії для активного самозахисту індивіда. Гнів супроводжується збільшенням сил, енергії за рахунок викидання в кров адреналіну. Це підвищує впевненість в собі, зменшує страх за наявності небезпеки.
Деякі психологи вважають, що гнів і сам може бути істинною
емоцією, наприклад у відповідь на зневажання, образу.
Образу необхідно розглядати як одну з негативних емоцій.
Як вказує Е. Блейлер [3], образа з’являється у людини в онтогенезі дуже рано. Прояви образи виявляються вже у дітей 5-11 місяців.
На думку Є.П. Ільїна, образа як емоційна реакція на несправедливе відношення до себе з’являється тоді, коли страждає почуття власної гідності людини, коли людина усвідомлює, що її незаслужено принижують. А. Басс та А. Дарки розглядають образу як заздрість та ненависть до оточуючих за дійсні та вигадані дії [13].
Вчені зазначають, що образа може переживатись гостро, у вигляді гніву. Образа може призводити до агресивних дій.
Дослідження М.С. Неймарк [10] показали, що образа як реакція на неуспіх легко виникає у дітей із завищеною самооцінкою та завищеним рівнем домагань.
Згідно Є.П. Ільїну, образу слід розглядати як одну з фрустраційних емоцій.
Психологи [5; 7; 8] розуміють під фрустрацією психічний стан, що виникає внаслідок реальної або уявної перешкоди на шляху досягнення мети. Фруструючою вважається ситуація, при якій, з одного боку, існує виражена мотивація до задоволення певної потреби, а з другого – перепони, що перешкоджають цьому досягненню.
Фрустрацію викликають і певні внутрішні конфлікти [16].
Деякі психологи розуміють під фрустрацією зовнішній бар’єр, що перешкоджає досягненню мети, в той же час інші психологи позначають цим терміном внутрішню емоційну реакцію, що обумовлена тим чи іншим обмеженням чи перешкодою на шляху до цілі [2].
Стан фрустрації виникає не зразу. Як зазначає Є.П. Ільїн фрустраційний поріг може визначатися рядом моментів: 1) повторенням незадоволення: при повторному незадоволенні (невдачі) відбувається його сумація з емоційним відбитком від попередньої невдачі; 2) глибиною незадоволення: чим сильніше була потреба, тим нижче поріг фрустрації; 3) емоційною збудливістю: чим вона вище, тим нижче фрустраційний поріг; 4) рівнем домагань людини, її звичкою до успіху: чим довше людина не мала невдач, тим нижче поріг; 5) етапом діяльності: якщо перешкода виникає на початку діяльності, агресія виражена слабше, ніж коли невдача була в самому кінці [7].
Одним з перших психологів, який зайнявся експериментальними дослідженнями фрустрації, був С. Розенцвейг [17]. Він створив типологію фрустраційних ситуацій та способів реагування на них. На його думку, необхідно розрізнювати три види фрустраційних ситуацій: нестачу, позбавлення та конфлікт. В кожній з цих ситуацій причина фрустрації може знаходитись всередині людини чи поза неї.
Згідно теорії С. Розенцвейга, за спрямованістю реакції поділяються на:
1) екстрапунітивні: поведінка полягає в тому, що особистість звинувачує оточуючий світ в своїх невдачах і реагує гнівом та злостю на інших;
2) інтрапунітивні: такого роду поведінка пов’язана із звинуваченням самого себе в різного роду невдачах, породжених фрустраційними ситуаціями; тут реакція спрямована на себе, з прийняттям провини чи відповідальності за виправлення ситуації, що виникла;
3) імпунітивні: поведінка полягає в тому, що особистість вважає ситуацію неминучою і проявом долі, відсутнє звинувачення оточуючих чи самого себе.
Отже, згідно теорії С. Розенцвейга, реакції на фрустрацію можуть супроводжуватись гнівом та злостю, тобто можуть мати негативне емоційне забарвлення.
Як вказують психологи [7; 8; 16], фрустрація може проявлятись у відчутті гнітючого напруження, тривоги, відчаю, гніву. Згідно з фрустраційною теорією, агресія – це результат фрустрації. Так, Дж. Доллард стверджував, що, по-перше, агресія завжди є наслідком фрустрації і, по-друге, фрустрація завжди спричиняє агресію. Проте, результати багатьох емпіричних досліджень представили підтвердження положення про те, що фрустрація не завжди веде до агресії [2; 4].
Отже, фрустрація як критична ситуація іноді сприяє агресії. Існує думка, що фрустрація викликає агресію перш за все у людей, які засвоїли звичку реагувати на фрустрацію чи інші аверсивні стимули агресивною поведінкою [4]. Згідно К.Е. Ізарду [6], встановлено, що в ситуації фрустрації одночасно з емоцією гніву часто активуються такі емоції, як огида та презирство, і тоді формується комплекс емоцій, який можна назвати триадою ворожості.
Таким чином, фрустрація пов’язана з сильними негативними емоціями. Однією з них є образа.
Наша мета: вивчити психологічні
особливості образи як негативного емоційного прояву особистості у зв’язку з
агресивними проявами особистості.
Аналізуючи основні теорії вітчизняних та зарубіжних
психологів щодо визначення агресії, можна виділити наступні підходи щодо
статусу агресії як
психологічного явища:
1) агресія – як психічний стан – на певний час обумовлює
ставлення до самої людини і до інших об’єктів
(живих та неживих) та характеризується пізнавальним, емоційним та вольовим
компонентами;
2) агресія – як властивість особистості – по-перше, виступає
як мотиваційна тенденція, внутрішнє спонукання до здійснення агресивних дій,
по-друге, відображає відносно стабільну готовність до агресивних дій в самих
різних ситуаціях за наявності потенційно агресивного сприймання та потенційно
агресивної інтерпретації як стійкої особистісної особливості світосприйняття та
світорозуміння, по-третє, характеризується наявністю деструктивних тенденцій у
відносинах з іншими людьми;
3) агресія – як об’єкт потреби – виступає метою і мотивом поведінки,
як самостійна цінність;
4) агресія
– як поведінковий прояв – це поведінка, котра характеризується спрямованістю,
по-перше, на заподіяння шкоди неживим об’єктам, по-друге, на здійснення дій,
які спричиняють шкоду (фізичну, моральну чи матеріальну) живим істотам, які
мають мотивацію уникнення такого ставлення.
В нашому дослідженні прийняли участь студенти Київського державного університету харчових технологій віком від 18 до 23 років: 96 жінок та 81 чоловіків.
В дослідженні використовувались наступні методики: 1) опитувальник А. Басса та А. Дарки для діагностики агресивності, агресії та ворожості; 2) Фрайбурзький особистісний опитувальник для діагностики індивідуально-психологічних характеристик, які мають першорядне значення для процесів соціальної адаптації і регуляції поведінки; 3) особистісний опитувальник – Інтерперсональний діагноз Т. Лірі для діагностики міжособистісних відносин та властивостей особистості, істотних при взаємодії з іншими людьми; 4) опитувальник рівня самоактуалізації особистості.
Для вивчення ситуаційних чинників вербальної агресії
особистості були змодельовані три критичні ситуації в двох варіантах: 1) з
провокацією у формі вербальної агресії з боку чоловіка; 2) з провокацією у
формі вербальної агресії з боку жінки. Згідно коефіцієнту кореляції Пірсона,
був виявлений прямий значний зв’язок загального сумарного балу за шкалою прояви
вербальної агресії з показником вербальної агресії за опитувальником А. Басса
та А. Дарки (К = 0,301, де P
< 0,01).
А для вивчення ситуаційних чинників фізичної агресії
особистості були також змодельовані три критичні ситуації в двох варіантах: 1)
з провокацією у формі фізичної агресії з боку чоловіка; 2) з провокацією у
формі фізичної агресії з боку жінки. Згідно коефіцієнту кореляції Пірсона,
наявний прямий значний зв’язок загального сумарного балу за шкалою прояви
фізичної агресії з показником фізичної агресії за опитувальником А. Басса та А.
Дарки (К = 0,302, де P < 0,01).
В нашому дослідженні згідно результатам коефіцієнту кореляції Спірмена виявилось, що існують прямі значущі зв’язки образи з підозрілістю (за А. Бассом та А. Даркою: в діапазоні від недовіри та обережності (по відношенню до людей) до переконання в тому, що інші люди планують та приносять шкоду [13]) (К = 0,35, де P < 0,01); почуттям провини (за А. Бассом та А. Даркою: переконання суб’єкта в тому, що він є поганою людиною, що поступає зло, а також докори сумління, що ним відчуваються [13]) (К = 0,32, де P < 0,01); невротичністю (характеризує рівень невротизації особистості; високі оцінки відповідають вираженому невротичному синдрому астенічного типу із значними психосоматичними порушеннями [12]) (К = 0,43, де P < 0,01); депресивністю (К = 0,40, де P < 0,01); емоційною лабільністю (високі оцінки вказують на нестійкість емоційного стану, що проявляється в частих коливаннях настрою, підвищеній збудливості, дратівливості, недостатній саморегуляції [12]) (К=0,44, де P<0,01); дратівливістю (за А. Бассом та А. Даркою: готовність до прояву негативних почуттів при найменшому збудженні [13]) (К=0,50, де P < 0,01); негативізмом (за А. Бассом та А. Даркою: опозиційна манера в поведінці від пасивної протидії до активної боротьби проти звичаїв та законів [13]) (К=0,34, де P<0,01); спонтанною агресивністю (дозволяє виявити психопатизацію інтротенсивного типу; високі оцінки свідчать про підвищений рівень психопатизації, що створює передумови для імпульсивної поведінки [12]) (К=0,35, де P < 0,01).
Отримані результати свідчать про те, що особистості з високим рівнем образи можуть бути притаманні такі психологічні характеристики, як: підозрілість, почуття провини, невротичність, депресивність, емоційна лабільність, дратівливість, негативізм та спонтанна агресивність.
Також згідно результатам коефіцієнту кореляції Спірмена виявилось, що існують зворотні значущі зв’язки образи з товариськістю (К=-0,39, де P<0,01); прагненням до самоактуалізації (К=-0,23, де P<0,01); альтруїстичним типом міжособистісних стосунків (К=-0,21, де P<0,01).
Самоактуалізація – прагнення людини якомога повніше виявити, розвинути і реалізувати свої можливості, прагнення особистості бути тим, ким вона може бути [9].
Згідно Б.Г. Ананьєву [1], саме самоактуалізація є джерелом самомотивації, самоорганізації людини. В. Франкл [14] вказує, що самовизначення передбачає не тільки самореалізацію, але і розширення своїх первинних можливостей – самотрансценденцію. Тобто, повноцінність людського життя визначається через його трансцендентність – як здатність виходити за межі самого себе. Людина повинна прагнути знаходити нові смисли в конкретній справі, взагалі в своєму житті [14].
На думку Г. Олпорта [11], необхідно прагнути до виявлення
таких властивостей особистості: потенціал особистісного зростання,
самореалізації.
Таким чином, самореалізація особистості виступає важливим
механізмом становлення і розвитку творчого потенціалу.
До цінностей особистості, що самоактуалізується, можна віднести наступні: істина, добро, краса, цілісність, відсутність роздвоєності, життєвість, унікальність, досконалість, здійснення, справедливість, порядок, простота, легкість без зусилля, гра, самодостатність [9]. Надання переваги цим цінностям вказує на прагнення до гармонійного буття та здорових відносин з людьми, далеке від бажання маніпулювати ними в своїх інтересах.
Згідно з А. Маслоу, якщо індивід не займається тим, до чого він схильний, то виникає незадоволення, неспокій, тривога. На думку вченого, потреба в самоактуалізації виникає лише у здорових людей, у невротиків – ні [9].
Отже, можна сказати, у особистості з високим рівнем образи на низькому рівні знаходяться такі психологічні характеристики, як: товариськість, прагнення до самоактуалізації; альтруїстичний тип міжособистісних стосунків.
З метою з’ясування ситуаційних чинників вербальної та фізичної агресії досліджувані були розподілені на такі групи: 1) група 1, що має тенденцію (67 жінок) та група 2, що не має тенденції (29 жінок) до вибору вербальної агресії до чоловіка, що провокує вербальну агресію; 2) група 3, що має тенденцію (58 жінок) та група 4, що не має тенденції (38 жінок) до вибору вербальної агресії до жінки, що провокує вербальну агресію; 3) група 5, що має тенденцію (51 чоловіків) та група 6, що не має тенденції (30 чоловіків) до вибору вербальної агресії до чоловіка, що провокує вербальну агресію; 4) група 7, що має тенденцію (34 чоловіки) та група 8, що не має тенденції (47 чоловіків) до вибору вербальної агресії до жінки, що провокує вербальну агресію; 5) група 9, що має тенденцію (36 жінок) та група 10, що не має тенденції (60 жінок) до вибору фізичної агресії до чоловіка, що провокує фізичну агресію; 6) група 11, що має тенденцію (56 жінок) та група 12, що не має тенденції (40 жінок) до вибору фізичної агресії до жінки, що провокує фізичну агресію; 7) група 13, що має тенденцію (48 чоловіків) та група 14, що не має тенденції (33 чоловіка) до вибору фізичної агресії до чоловіка, що провокує фізичну агресію; 8) група 15, що має тенденцію (21 чоловіків) та група 16, що не має тенденції (60 чоловіків) до вибору фізичної агресії до жінки, що провокує фізичну агресію.
Згідно результатам однофакторного дисперсійного аналізу виявлені відмінності в рівні образи залежно від ситуаційних чинників.
Так, стосовно вербальної агресії виявилось:
1) у жінок образа в більшій мірі сприяє вибору вербальної агресії до жінки, що провокує вербальну агресію (де P < 0,03);
2) у чоловіків образа не сприяє вибору вербальної агресії до жінки, що провокує вербальну агресію (де P < 0,01).
Стосовно фізичної агресії було з’ясовано:
1) у жінок образа сприяє вибору фізичної агресії до чоловіка (де P < 0,03) та до жінки (де P < 0,04), що провокують фізичну агресію;
2) у чоловіків образа не сприяє вибору фізичної агресії до жінки, що провокує фізичну агресію (де P < 0,02).
Згідно
отриманих результатів нашого дослідження можна сказати, що образа як
фрустраційна емоція дійсно може сприяти агресивним проявам особистості, але
необхідно враховувати певні ситуаційні чинники.
Результати досліджень зарубіжних психологів [2; 4] також свідчать про те, що в багатьох випадках ситуаційні фактори здійснюють на агресію більший вплив, ніж різні риси особистості. Так, Р. Берон та Д. Річардсон вказують, що зовнішні детермінанти агресії – це ті особливості середовища чи ситуації, які можуть підвищувати ймовірність виникнення агресії. Дослідники Л. Росс та Р. Нісбетт зазначають, що реакції людей в значній мірі обумовлені поточними ситуаціями і з очевидністю змінюються у відповідь на зміну у зовнішніх умовах. Л. Берковіц розробив програму досліджень сигналів до агресії. Він припустив, що люди (і навіть предмети) можуть ставати посиланнями для виникнення агресії, якщо між ними і агресією взагалі встановлюється повторний асоціативний зв’язок. Якщо вони набули такого значення, їх присутність може стимулювати агресивні реакції людини, котра була розгнівана чи іншим способом підготовлена для агресії [2]. Такі посилання, на його думку, стануть зовнішніми детермінантами агресивної поведінки.
Таким чином, можна зробити наступні висновки:
1) Виявлені прямі значущі зв’язки образи з підозрілістю, почуттям провини, невротичністю, депресивністю, емоційною лабільністю, дратівливістю, негативізмом та спонтанною агресивністю.
2) Виявлені зворотні значущі зв’язки образи з товариськістю, прагненням до самоактуалізації, альтруїстичним типом міжособистісних стосунків.
3) Образа як негативний емоційний прояв може сприяти агресії особистості, але необхідно враховувати певні ситуаційні чинники.
4) Стосовно
вербальної агресії: У жінок образа в більшій мірі сприяє вибору вербальної
агресії до жінки, що провокує вербальну агресію. У чоловіків образа не сприяє
вибору вербальної агресії до жінки, що провокує вербальну агресію.
5) Стосовно фізичної агресії: У жінок образа сприяє вибору фізичної агресії як до чоловіка, так і до жінки, що провокують фізичну агресію. У чоловіків образа не сприяє вибору фізичної агресії до жінки, що провокує фізичну агресію.
Знання психологічних особливостей образи як негативної емоції сприяє створенню ефективних засобів психокорекції з метою попередження вибору агресивних способів поведінки. Ми плануємо продовжити дослідження індивідуально-особистісних та ситуаційних чинників агресії особистості.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. – Л.: Изд-во
ЛГУ, 1968.
2. Берковиц Л.
Агрессия: причины, последствия и контроль: Пер. с англ. – С.-Пб.:
Прайм-Еврознак, 2001.
3. Блейлер Э. Аффективность. Внушаемость и паранойя. –
Одесса, 1929.
4. Бэрон Р.,
Ричардсон Д. Агрессия: Пер. с англ. – С.-Пб.: Питер, 1998.
5. Занюк С.С.
Психологія мотивації та емоцій / Волин. держ. ун-т ім. Лесі
Українки. – Луцьк, 1997.
6. Изард К.Э.
Психология эмоций: Пер. с англ. – С.-Пб.: Питер, 1999.
7. Ильин Е.П.
Эмоции и чувства. – С.-Пб.: Питер, 2001.
8. Киршбаум
Э.И., Еремеева А.И. Психические состояния / Дальневост.
ун-т. – Владивосток, 1990.
9. Маслоу А.
Психология бытия: Пер. с англ. – М.: REFL - book, 1997.
10. Неймарк М.С. Психологический анализ эмоциональных
реакций школьников на трудности в работе // Вопросы психологии личности
школьника. – М., 1961.
11. Олпорт Гордон В. Личность в психологии. - М.: Ювента, 1998. – 375 с.
12. Практикум по общей, экспериментальной и прикладной
психологии: Учеб. пособие / Под общ. ред. А.А. Крылова, С.А. Маничева. – СПб.:
Питер, 2002.
13. Реан А.А.
Психология изучения личности: Учебное пособие. – С.-Пб.: Изд-во Михайлова В.А.,
1999.
14. Франкл В. Человек в поисках смысла. – М., 1990.
15. Шостром Э. Анти-Карнеги, или человек-манипулятор. –
М., 1994.
16. Экспериментальная
психология / Под ред. П. Фресса, Ж. Пиаже. – М.: Прогресс, 1975. – Вып. 5.
17. Rosencweigg S. A. General Outline of Frustration // Character and
Personality. – 1938. – № 7. – P. 151-160.
18. Tomkins S.S. Affect, imagery, consciousness. – New York:
Springer, 1963. – V.1 and 2. – 291 p.