Глєбова Н.О., асистент
Сердюк О., Барановська Ю., студентки
Державний вищий навчальний заклад
«Криворізький національний університет »
МОТИВАЦІЯ
НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТІВ
Мотивація
займає
провідне місце у
структурі особистості та є одним з основних понять,
що використовується для пояснення рушійних сил
поведінки і діяльності. Зміст мотиваційної системи
у цілому визначає зміст видів діяльності, характерних для людини.
Мотиваційна система визначає як здійснювану діяльність, так і
перспективу подальшого її розвитку. Тому проблема
мотивації відноситься до числа важливих проблем
у методологічному, теоретичному і практичному відношенні, характеризується складністю і неоднозначністю [1].
Існуючі тлумачення
поняття «мотивація», нерідко ускладнюють однозначне розуміння його змісту. Мотивація, у широкому сенсі, - це все, що
викликає активність людини: потреби, інстинкти, емоції, установки тощо.
Уперше термін
«мотивація» вжив А. Шопенгауер у статті «Чотири принципи достатньої причини». Під мотивацією він пояснював процес, який
стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні [7].
Як зазначив С.Л.
Рубінштейн, «мотивація людської поведінки - це опосередкована процесом
відображення суб’єктивна детермінація поведінки людини світом» [8,
с.368].
Поняття «мотивація»
визначається як сукупність причин психологічного характеру, що пояснюють
поведінку людини, її початок, спрямованість і активність [6].
Між поняттями «мотивація»
і «мотив» існує тісний зв’язок. Як зазначив П.М. Якобсон: «Коли люди
спілкуються один з одним ... то, насамперед, виникає питання про мотиви, які
підштовхнули їх на такий контакт з іншими людьми, а також про ті цілі, які з
більшою чи меншою усвідомленістю вони ставили перед собою» [0, с.12].
Складність і багатоаспектність
проблеми мотивації зумовлена множинністю підходів до розуміння її сутності,
природи, структури, а також методів її вивчення. Основним методологічним
принципом, що визначає дослідження мотиваційної сфери у вітчизняній психології,
є положення про єдність динамічної (енергетичної) і змістовно-смислової сторін
мотивації. Активна розробка цього принципу пов’язана з дослідженням таких
проблем, як система відносин людини, співвідношення змісту і значення,
інтеграція спонукань та їх смисловий контекст, спрямованість особистості та динаміка
поведінки, орієнтування у діяльності тощо [3].
Навчальна мотивація представляє
собою окремий вид мотивації, включеної у діяльність навчання, навчальну
діяльність. Мотивація навчальної діяльності визначається цілим рядом
специфічних факторів. По-перше, самою освітньою системою, освітнім закладом, де здійснюється навчальна діяльність;
по-друге, - організацією освітнього процесу; по-третє, - суб’єктними
особливостями студентів (віком, статтю, інтелектуальним розвитком, здібностями,
рівнем домагань, самооцінкою, взаємодією з іншими студентами тощо);
по-четверте, - суб’єктними особливостями педагога і, перш за все, системою його
відносин до студента, до справи; по-п’яте, - специфікою навчального предмета [0].
У
психологічній літературі пряме
визначення терміну «навчальна мотивація» відсутнє. Можливо,
це пов’язано з термінологічною неясністю,
яка існує у
загальній психології. Терміни «навчальна
мотивація», «мотивація навчання», «мотивація діяльності
навчання», «мотиваційна сфера студента» використовуються як синоніми у широкому або вузькому сенсі.
У першому випадку, ці терміни позначають всю сукупність
мотивуючих факторів, що
викликають активність суб’єкта і
визначають її спрямованість. У другому випадку, даними термінами позначають досить складну
систему мотивів [0].
Мотиваційні
механізми представляють систему взаємодіючих факторів,
засобів, структур, відносин і зв’язків.
Для забезпечення ефективності навчання необхідно, щоб особливості побудови й
організації навчального процесу на різних етапах освіти відповідали
мотиваційній сфері студента. Підвищення мотивації необхідне зокрема тому, що
саме нею пояснюється інтенсивність у здійсненні обраної дії, активність у досягненні
результатів і мети діяльності.
Серед умов створення
позитивної мотивації навчання відмічають [2]:
- відповідність
навчального процесу тим цілям, які ставить перед собою студент;
- задоволення
пізнавальних інтересів і потреб студентів у навчальній діяльності;
- наявність
ініціюючих факторів навчання - новизни, дослідницьких і творчих елементів;
- актуалізація
когнітивних, потребових, регуляційних, виконавчих функції і параметрів мотивів
(види, рівні, етапи, якості, вияви);
- диференційованість
типів мотивації у різних формах навчання, врахування їх взаємодії;
- розходження
попередньої мотивації, яка є у студента до початку навчання, і власне мотивації
навчання, яка повинна регулюватися викладачем;
- посилення дії
спонукальних мотивів, самоствердження і самореалізації в умовах соціального
запиту (духовного, інтелектуального і професійного).
У психології відомо,
що розвиток мотивів навчання йде двома шляхами:
1. Через засвоєння учнями
суспільного змісту навчання.
2. Через саму діяльність
навчання учня, яка повинна чимось зацікавити його [50].
Перший шлях вбачає головне
завдання викладача у тому, щоб, з одного боку, довести до свідомості студента
ті мотиви, які не є суспільно значущими,
але мають досить високий рівень
дієвості. З іншого боку, необхідно підвищити дієвість мотивів, які
усвідомлюються студентами як важливі, але реально на їхню поведінку не
впливають. Цей шлях формування навчальної мотивації пов’язаний безпосередньо з
особливостями організації навчального процесу. У психології виявлено досить
багато конкретних умов, що викликають інтерес студентів до навчальної
діяльності. Серед них: спосіб розкриття навчального матеріалу, організація
роботи над предметом малими групами, відношення між мотивом і метою діяльності,
проблемність навчання.
Набуття знань, умінь
та навичок студентами у процесі навчання відбувається безпосередньо через дії,
спрямовані на вирішення конкретних задач. Ієрархія дій знаходиться у прямій
залежності від різних форм мотивації суб’єктів навчання (навчально-пізнавальні
мотиви пов’язані з теоретико-пізнавальними способами дій, оволодіння
узагальненими способами дій характерно для мотивів самоосвіти тощо). Як
підкреслив С. Л. Рубинштейн: «Включення дії у новий, більший контекст додає їй
нового змісту і велику внутрішню змістовність, а її мотивації - значну
насиченість» [8, с. 102]. У залежності від того, в яку мотиваційно-змістовну
систему включена дана дія, змінюється не лише її спрямованість, але й
ефективність виконання. Саме тому, необхідним є пристосування педагога до
конкретного суб’єкта навчання.
У вітчизняній
психології у цілому прийнятий розподіл: діяльність - дія - операція. Для діяльності
є характерним наявність власного мотиву. Діяльність складається з послідовності
дій. Дії складаються з операцій, що відповідають конкретним умовам [5].
Зміст навчальної
діяльності (предмет, позначка, умови, дії, операції, уміння, навички,
оперування відібраним матеріалом, тематика, тексти тощо) повинен мати
диференційований характер у залежності від значущості різних навчальних дій для
суб’єкта навчання, його установок і перспектив, етапу, виду, форми навчання.
Зміст навчання є чинником мотивації навчальної діяльності. Тому врахування
установок і мотивів навчання має бути вихідною точкою при складанні програм
навчання, розробці курсів, спецкурсів, програм, тематики, при доборі
інформації.
Якщо у мотиваційній
сфері студента домінують пізнавальні мотиви, то значна частина навчального
процесу має бути приділена розумовим діям оперування (аналізу, порівнянню,
складанню з частин цілого, комбінуванню,
побудові орієнтирів подальшої діяльності,
програм, алгоритмів тощо).
Щоб забезпечити
ефективність навчання та підтримати його мотивацію,
необхідно при організації змісту
навчання враховувати як теоретичне обґрунтування раціональної подачі і добору
навчального матеріалу, так і потребово - мотиваційну сферу навчання, зміну
мотиваційних станів студента.
При доборі й упорядкуванні навчального
матеріалу важливо враховувати раніше отримані суб’єктом знання, здатність
уловлювати зв’язок між відомим і невідомим. Подача змісту матеріалу та
інформації має відбуватися у залежності від інтересів і потреб студентів.
У навчанні процес мотивації є безперервним,
оскільки вивчення будь-якого навчального матеріалу закладає основу для
викладання нового. Мотивація не повинна завершуватись при проходженні чергового
відрізку навчання, вона має зберігатися і підсилюватися для подальшого
навчання. Процес мотивації у навчанні має характер певного циклу, він
повторюється на кожному навчальному відрізку на вищому рівні. Саме тому, забезпечення
викладачем кожного етапу мотиваційного циклу у навчанні має здійснюватись за
допомогою спеціальних прийомів і методів. Серед основних методів і прийоми
мотивації, а також стимулювання навчання можна виділити такі, як: комунікативна
атака; доведення та переконання; сугестія (навіювання); подолання перешкод;
делегування; закріплення позитивного враження.
Таким чином, мотивація
повинна розглядатися як процес спрямовуючий, регулюючий і активізуючий
діяльність суб’єкта навчання. Мотивація визначає змістовну вибірковість у
навчальній діяльності, впливає на вибір преференційних факторів, тому що
справжні мотиви краще виявляються до ситуації вибору. Селективна функція
мотивації забезпечує узгодження розумів і засобів, які необхідні для її
підтримки. Розробка методики вивчення потреб, інтересів, цілей, деструктивних,
стимулюючих факторів як основних компонентів мотиваційної сфери суб’єкта є
найважливішою складовою навчання. Для підсилення в учнів мотивації навчання, викладач має працювати
щонайменше у трьох напрямах: задіяти якомога більшу кількість мотивів; збільшити
активізацію найбільш значущих мотивів; забезпечити необхідні ситуативні
фактори.
Література:
1. Архипова М. В. Проблема мотивации: прошлое и
настоящее / Под общ. ред. Г. Д. Ахметовой. — Челябинск: Два
комсомольца, 2011.
2. Журавльова
О. І. Сучасні проблеми мотивації педагогічної діяльності в процесі навчання у
вищій школі/ [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pspo/2005_8_2/doc_pdf/jyravleva.pdf
3. Занюк С. Психология мотивации. К.: Эльга-Н; Ника-Центр,
2002.
4. Зимняя И. А.
Педагогическая психология. - М.: Логос, 2000. – 384 с.
5.
Леонтьєв А. Н. Діяльність. Свідомість. Особистість. - М.: Просвещение, 1982.
8. Рубинштейн
С. Л. Проблемы общей психологии. - М.: Педагогика, 1973.