"Педагогічні науки"

2. Проблеми підготовки фахівців.

СВИРИДЕНКО Ю.Ф., КУНЦОВ В.П.

ПФ НУБиП "Кримський агротехнологiчний університет"

ПРО ПРОБЛЕМИ ОСВIТИ

Сьогодні головне завдання вищої школи - як навчати студентів, що не мають достатнього рівня початкової підготовки. Проблема школярів у тім, що більшість із них "бажає" одержати вищу освшту, не засвоївши навіть шкільної програми.

Якщо розглядати історію нашої країни, то результати вражають. З 1939 по 1987 р. кількість осіб з вищим утворенням у СРСР збільшилося в 11 разів. При цьому, найважливіші спеціальності - інженер, учитель, лікар, учений і деякі інші - стали непопулярні. В 70-і й 80-і роки зложилася дивна ситуація: у країні кожен 5-й дипломований фахівець подався у вантажники, шофери, продавці, офіціанти. А навіщо було стільки випускати? У підсумку одержали "інженерів з рівнем освшти, у найкращому разі, техніків, лікарів зі знаннями фельдшера, учителів із кругозором випускника семилітки й учених, які є такими лише за назвою". В 70-і й 80-і рр. різко впав приплив молоді навіть у з технічні вузи.

За 25 років (1960-1985) число дітей, що навчаються в середніх школах, збільшилося з 50 до 85%.але в системі утворення, у чималому ступені затвердився "безмыслия страшний всеобуч" (Е.Евтушенко). І сьогодні ми скаржимося, що діти ледачі й нецікаві, що школа не працює, що навчання багато хто розглядають як трудову повинність, що з й інженерам, ученим і конструкторам не вистачає уяви й фантазії, що кудись зникла індивідуальність і взяла гору усереднена маса. Система осіти працювала на "вал", на "масовість". Відповідний продукт вона й видала. У підсумку значна частина молоді має відверто слабкі знання. Третина учнів шкіл значаться серед невстигаючих.

Ще тривожніше було положення в ПТУ. Як показували контрольні перевірки, лише 5-10% учнів мали задовільні оцінки.

По країні в цілому спостерігалася стійка тенденція зниження конкурсу в усі навчальні заклади. Для технічних вузів виникла проблема забезпечення хоча б мінімального конкурсу. Це і є ознака девальвації вищої освіти. Серйозному аналізу це явище наприкінці 80-х не піддавалося. Хоча, відомий англійський письменник і вчений Ч.П. Сноу в книзі "Дві культури" (1973) писав: "Радянські педагоги, звичайно, не стануть мене слухати, але я впевнений, що в цьому питанні вони трохи переборщують, так, же як небагато переборщують у СРСР і із числом інженерів, яких там готовлять. Зараз воно значно - на 50% - перевершує загальне число інженерів, що випускають у всіх інших країнах, разом узятих".

Особливо постраждала якість навчання. Скільки було неефективних проектів за минулі роки й техногенні катастрофи? Десятиліттями система еволюціонувала до непрофесіоналізму. Освіта багато в чому стала формальна, необов'язкова, фіктивна.

А що відбувається зараз? За останні двадцять років кількість вузів збільшилося більш ніж в 6 разів! Кількість ПТУ зменшилося до мінімуму. Усі випускники шкіл "надходять" у вузи без усякого конкурсу по сертифікатах незалежного тестування. Причому в одному потоці можуть виявитися студенти із середнім балом сертифіката від 125 до 180! Спостерігається цікава картина - в одному потоці одночасно "учаться" по традиційних поданнях несумісні контингенти!

Особливо це неприпустимо при формуванні студентів інженерно-технічних спеціальностей.

Необхідний початковий рівень знань по математиці, фізиці або із хіміі для цих спеціальностей не формальність при надходженні у вуз, а насущна потреба для успішного навчання.

Зараз фізика в школі стає дисципліною "на вибір", на незалежне тестування по фізиці записується усе менше й менше випускників. У результаті - повна відсутність конкурсу на технічні напрямки з у вузах. Але без фізики неможливе вивчення загальтехнічних дисциплін: теплотехніки, електротехніки, гідравліки й т.д.

При сформованій же системі набору й навчання було б логічно в дипломі вказувати дійсний рівень підготовки фахівця. Наприклад, прослухав курс фізики в обсязі (реально відвідуванних занять, годин) або прослухав курс фізики й здав залік або іспит.