Булгаков А.О.

стажист - дослідник кафедри історії держави та права

України та зарубіжних країн Національного Університету "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого", Україна

До проблем врегулювання питань у сфері раціонального використання земель України

Земля – це життя, основа нашого існування та діяльності. Встановлення порядку раціонального використання земель – це прерогатива держави, яка повинна в повному обсязі організовувати використання земель як природного ресурсу і засобу виробництва в господарстві та просторової основи.

Поняття раціонального використання земель розроблялось в різні часи, а особливо актуальним поняття стало в після воєнний період і період подальшого індустріального росту, але згодом набуло іншого змісту, зберігши лише фонетичне звучання. Прагнувши забезпечити раціональне землекористування в інтересах суспільства і власника. Тому є нагальна необхідність розробити нове або внести зміни в існуюче визначення раціонального використання земель, адже воно не відповідає реаліям сьогодення. Крім визначення існують неузгодження в актах земельного спрямування. В Земельному кодексі в статтях 91 та 96 серед обов’язків власників земельних ділянок не закріплюється обов’язковість їх раціонального використання, а вказується лише обов’язковість цільового використання, що є значно вужчим поняттям. Хоча Закон України « Про охорону навколишнього природного середовища» у ст. 12, на відміну від З.К., одним із обов’язків громадян визначає саме раціональне, а не цільове використання природних ресурсів, що є правомірним. Таке ж положення слід внести у чинний Земельний кодекс та Конституцію України, доповнивши статтю 14. Постійно існує необхідність вносити зміни згідно з актуальними задачами, які ставить життя в різний час.

Відсутність чіткого та досконалого визначення раціонального використання землі в екологічному та земельному законодавстві потребує аналізу з урахуванням динаміки розвитку змісту, яка відбувалася з ним унаслідок історичних змін, суспільних відносин та становлення самого земельного законодавства України.

Розглядаючи наукову літературу можна спостерігати розбіжності в поглядах на визначення раціонального використання земель різних авторів, а саме: одна частина визначають раціональне використання землі як встановлення такого правового режиму окремих категорій земель, який, по-перше, відповідав би їх основному господарському призначенню, і, по-друге, забезпечував належне використання цих земель. Інші, вказують, що це ефективне використання природних багатств з урахуванням взаємодії і взаємозалежності всіх природних факторів. Аксененок Г.А. стверджує, що для вирішення проблеми правильного і найраціональнішого використання сільськогосподарських земель є підвищення її родючості і якості, корисних якостей що необхідно для задоволення матеріальних і духовних потреб людини і суспільства.

У науці земельного права існує ще одне тлумачення,згідно з яким, раціонально використовувати природні ресурси – означає не брати зайвого від природи, постійно відновлювати те, що можна відновити, не завдавати шкоди іншим землекористувачам, не припускати погіршення умов навколишнього середовища. Причому правова охорона навколишнього середовища є, певною мірою, засобом забезпечення раціонального використання природних ресурсів. Треба розуміти, що ефективне, цільове використання земель, яке здійснюється з дотриманням публічних інтересів, з урахуванням екологічних зв’язків у навколишньому природному середовищі і спільно з охороною землі є основою життя і діяльності людини.

Враховуючи суспільний інтерес суспільства, інтереси індивіда повинні збігатися з суспільством, хоча він це може і не усвідомлювати. І це створює конфлікт між економічними інтересами власника землі та загальносуспільними екологічними інтересами. Який необхідно вирішувати на законодавчому рівні та при умові належної екологічної правосвідомості таких власників землі. Раніше під поняттям раціонального використання земель розумілося досягнення максимального ефекту для реалізації мети, для якої надана земля. Але на сьогоднішній день це розуміння є недосконалим. У сучасних умовах раціональність землекористування вже не можна пов’язувати лише з досягненням економічного ефекту. Ціна не раціонального землевикористання власників може створювати певну екологічну небезпеку. В сучасних умовах посилюються антропогенні фактори та активізується вплив людини на всі природні процеси. Це стосується і земельних ресурсів. За умов же, коли розширюється господарське використання земель, не заповідний режим, а їх охорона саме в процесі виробничого використання формують основний зміст проблеми раціонального землевикористання. В статті 41 п.7 Конституції України, закріплюється, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

У літературі слушно зазначається, що саме вимога раціональності використання землі становить головну сутність земельного права. Це відрізняє його від цивільного права, за яким користування майном покладається на автономну волю суб'єкта права. Що ж до використання земель, наприклад сільськогосподарського призначення, то воно означає не що інше, як трудову діяльність, яка є екологічно обґрунтованою і найбільш доцільною.

Людина як індивід і людське суспільство в цілому не можуть існувати без використання землі, присвоєння продуктів природи, буз розвитку різних форм суспільного виробництва, пов'язаного з використанням землі і присвоєнням предметів природи. Використання землі, її експлуатація шляхом вкладення в неї трудових, фінансових та інших матеріальних витрат не змінюють і не повинні змінити природну природу землі як частини природи. Суб’єкти зобов’язані ефективно й раціонально використовувати землю, підвищувати родючість ґрунтів, здійснювати заходи по її охороні тощо.

Лише усвідомивши, що стан навколишнього середовища і економічне зростання - це "фундамент", на якому тримається майбутнє держави, можна дійсно реалізувати позитивне розв’язання найгостріших еколого-економічних проблем.

Раціональність землевикористання передусім означає те, що воно здійснюється суто за цільовим призначенням. На власників земельних ділянок та землекористувачів закон покладає обов'язок підвищувати родючість ґрунтів та використовувати землі за цільовим призначенням (стаття 91 ЗК України). Нецільове використання землі є не тільки нераціональне, але й незаконне. Використання земельної ділянки не за цільовим призначенням — це одна з підстав припинення права користування земельною ділянкою (ст. 141 ЗК України). При цьому таке примусове припинення здійснюється відповідно до ст. 143 ЗК України в судовому порядку. Невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням є одним з порушень земельного законодавства, за які передбачена адміністративна відповідальність (ст. 54 Кодексу про адміністративне правопорушення України). Та Кримінальний кодекс України ст. 239, зазначає негативні правові наслідки у вигляді відповідальності за використання земель, які ведуть до її псування.

Держава є політичним сувереном на своїй території. Ця обставина дає підстави державі управляти землею, тобто вільно планувати використання землі, визначаючи і процес планування, і її цільове призначення, здійснювати організацію найбільш раціонального використання і охорони земель в країні. І саме вона повинна вносити зміни в законодавство, встановлюючи межі й заборони на здійснення певних дій з метою раціонального використання земель та виховувати наше і майбутні покоління у дусі поваги та бережного ставлення до землі.

Проблема охорони та раціонального використання земель є одним і а найважливіших завдань людства.