Лавріненко О. В.

кандидат юридичних наук, доцент,

Донецький юридичний інститут МВС України

Доктринальне тлумачення сутності локальних норм як проблемний напрям теорії принципу оптимального поєднання централізованого й локального правового регулювання трудових відносин

Аналізові сутності й характеристиці ознак локальних норм присвячено чимало наукових праць [1-16], у тому числі й докторські дисертації [17], проте повної одностайності серед учених не існує. Так, скажімо, за думкою М. О. Тарасової, до характерних ознак локальних норм – засобів реалізації системи локального правового регулювання слід віднести такі, як: наявність обмеженої сфери дії; конкретизація й модифікація загальних норм відповідно до місцевих умов; охоплення менш значного кола суспільних відносин; регулювання того комплексу суспільних відносин, котрий не врегульований нормами загального значення, але правове опосередкування якого обумовлено принципами даної галузі норм права [18, с. 94]. Проте, зокрема, М. І. Іншин зауважує із цього приводу, що «в цьому переліку не вказана така важлива ознака, як обумовленість прийняття локальних норм матеріальними умовами суспільних відносин» [19, с. 172]. На таке ж, свого часу, звертав увагу й відомий радянський дослідник професор М. Г. Александров, зазначаючи, що «питома вага» локальних норм у загальній системі трудового права визначається саме «матеріальними передумовами» [20, с. 5]. З також розуміння, здається виходить і Ю. П. Орловський, коли наголошує, що для проникнення в сутність трудового правовідношення, для віддзеркалення різних правових зв’язків, які складають зміст складного, але єдиного трудового правовідношення, необхідно, поряд із загальними, також диференційні правові норми [21, с. 314].

Віддаючи належне аргументам указаних авторів, уважаємо, що обумовленість локальних норм матеріальними «умовами» чи «передумовами» не є специфічною ознакою виключно такого різновиду правових норм. Це, як на нас, ознака й водночас важлива передумова належного, а значить – ефективного регулювання суспільних відносин, будь-якої правової норми, як централізованої, так і локальної. Відтак ознакою будь-якої норми є об’єктивна потреба її виникнення. що зумовлена необхідністю врегулювання певного кола суспільних відносин, держава не може «довільно» продукувати норми права, ігноруючи тим самим потреби як суспільного буття, так і потреби її економічної складової. Зважаючи на вказане, солідаризуємося тут з А. Ю. Бабаскіним, Ю. В. Баранюком, С. В. Дріжчаною й Н. М. Хуторян, які звертають увагу на те, що «в Конституції України проголошено загальні права громадян, зокрема, право на підприємницьку діяльність, право на працю, на відпочинок, на соціальний захист та інші. Усі ці права та свободи відображено й конкретизовано в КЗпП України та інших законодавчих актах. Ці та інші зафіксовані в Конституції, Кодексі законів про працю та інших законодавчих актах України правові принципи повинні бути реальними та працювати на користь тих, хто працює. Наслідок їхньої дії – зменшення чисельності незахищених верств населення та збільшення заможних людей, які впевнено дивляться в майбутнє» [22, с. 95, 97]. «Реальність», про яку наголошують вище дослідники, як на нас, то і є не що інше, як причинно-наслідкова обумовленість прийняття норм наявними суспільними відносинами, умовами їхньої практичної реалізації. Без зв’язку із практикою, будь-яка норма приречена потенційно перетворитися в банальну декларацію, чи то «мертвонароджену» норму взагалі. І таких випадків, на жаль, чимало. Скажімо, для «ефективності правової охорони конституції, – обґрунтовано зазначає М. Тесленко, – необхідна й активна діяльність сильної держави в правильному розумінні цього слова, що нерозривно пов’язана із громадянським суспільством і йому підконтрольна. Причому йдеться не про показну, фасадну демократію, про наявність деяких звичних інститутів народовладдя (загальні вибори, парламентські установи, незалежна судова влада, широкі права й свободи людини), а про сутність і характер управління справами держави. Сильна держава обов’язково повинна бути правовою державою з усіма її атрибутами. У такій державі людина не тільки на словах, а й насправді є вищою цінністю, істинним пріоритетом державної політики. Отже, сильна держава повинна будуватися на демократичних, правових засадах, одночасно має бути забезпечена дієвість конституції шляхом визначення конкретних виконавців її положень, дослідження достатніх матеріальних ресурсів, а також створення інших необхідних умов. Інакше конституція залишиться фіктивною. Таким чином, ефективність правової охорони конституції залежить від умов збіжності юридичної й фактичної конституції, серед яких – відповідність основного закону реальному співвідношенню сил у державі, удосконалення законодавства й конституційної практики, що орієнтується на верховенство права, законна діяльність органів державної влади, високий етичний та інтелектуальний розвиток людей, гуманізація стосунків між людьми, наявність сильної держави й альтернативних відносно держави громадських структур, обмежене втручання держави в сферу економіки тощо» [23, с. 24]. Держава має не лише декларувати, створювати, за влучним висловом Б. Футея, «паперових тигрів» [24, с. 236], чи просто законодавчо, у тому числі й на рівні конституції, закріплювати права громадян, а й насамперед створювати, системно вдосконалювати наявний правовий механізм їхньої реалізації [25, c. 12, 267-268]. Схожі застереження висловлює у своїй науковій монографії й М. І. Мірошниченко, коли пише, зокрема, що «....не варто забувати, що визнання навіть на рівні конституційному найдемократичніших і найгуманніших ідей, ще не є гарантією їх реалізації на практиці» [26, с. 363]. «Легальної структуризації», себто закріплення в змісті норм права, як на нас, потребує лише те, що зумовлено практичними потребами й наявними матеріальними умовами функціонування суспільства на певному етапі його існування. І така вимога стосується не лише розробки й прийняття локальних норм, які, як відомо, реалізуються не ізольовано, а в тісній взаємодії з іншими видами (групами) нормами, у тому числі й централізованими.

Література

1. Акопов ЕА. Еремина С.Н. Договоры о труде. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1995. – 464 с.

2. Божко В.М. Колективно-договірне регулювання заробітної плати: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05. – Харків, 2002. – 216 с.

3. Гетьманцева Н. Співвідношення централізованого та локального методів правового регулювання оплати праці // Право України. – 1997. – №12. – С. 66-70.

4. Гончарова Г.С. Колективний договір у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівня акредитації: Навч. пос. – Харків: Основа, 2004. – 200 с.

5. Жернаков В.В. Договірне регулювання соціально-трудових відносин // Вісник Академії правових наук. 2000. – №4. – С. 227-238.

6. Жуков В.І., Осовий Г.В., Привалов Ю.О. Проблеми колективно-договірного регулювання трудових відносин в Україні: Монографія. – К.: Інститут соціології НАНУ, 1999. – 420 с.

7. Козак З.Я. Договірне регулювання за трудовим правом: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05. – Львів, 1999. – 182 с.

8. Кондратьев Р.И. Локальные нормы трудового права и материальное стимулирование.– Львів: Вища школа, 1973. – 160 с.

9. Лазор В. Договірне і централізоване регулювання умов трудового договору: вирішення проблеми // Право України. – 1998. – №1. – С. 106-108.

10. Лазор В.В. Коллективные трудовые споры и конфликты: теоретический аспект // Право і безпека. – 2002. – №4. – С. 98-102.

11. Лосиця І. Колективний договір в нових умовах господарювання // Право України. – 1997. – №5. – С. 73-76.

12. Стадник М.П. Проблеми розвитку законодавства про колективні договори та угоди // Удосконалення трудового законодавства в умовах ринку: Монографія / Відп. ред. Н.М. Хуторян. – К.: Ін Юре, 1999. – С. 7-16.

13. Тарасова В.А. Предмет и понятие локальных норм права // Правоведение. – 1968. – №4. – С. 93-97.

14. Чанишева Г.І. Колективні відносини у сфері праці: теоретико-правовий аспект. – Одеса: Юрид. лит., 2001. – 327 с.

15. Чанишева Г.І. Колективні відносини у сфері праці: теоретичні та практичні проблеми правового регулювання: Дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.05. – Харків: НЮАУ, 2002. – 418 с.

16. Чанишева Г.І. Теоретичні проблеми правового регулювання колективних відносин в сучасних умовах // Право України. – 2000. – №8. – С. 31-34.

17. Кондратьев Р.И. Локальное правовое регулирование трудовых отношений в СССР: Дис. ... д-ра. юрид. наук: 12.00.05. – М.: ИГПАН СССР, 1979. – 386 с.

18. Тарасова М.О. Предмет и понятие локальных норм права // Правоведение. – 1968. – №4. – С. 94-95.

19. Іншин М.І. Правове регулювання службово-трудових відносин в Україні: Монографія. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. – 337 с.

20. Советское трудовое право / Под ред. Н.Г. Александрова. – М.: Юрид. лит., 1972. – 284 с.

21. Иванов С.А., Лившиц Р.З., Орловский Ю.П. Советское трудовое право: вопросы теории. – М.: ИГПАН АН СССР, 1978. – 212 с.

22. Трудове право України / А.Ю. Бабаскін, Ю.В. Баранюк, С.В. Дріжчана та ін.; За заг. ред. Н.М. Хуторян. –К.: А.С.К., 2004. – 608 с.

23. Тесленко М. Умови ефективності правової охорони конституції // Право України. – 2005. – №6. – С. 21-24.

24. Футей Б. Становлення правової держави в Україні: 1991-2005. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 352 с.

25. Основы права / С.А. Балашенко, Г.А. Васильевич, О.А. Витушко и др. / Под общ. ред. В.А. Витушко. – Минск: Молодежное научное общество, 2002. – 312 с.

26. Мірошниченко М.І. Державність і право України: генезис у європейському контексті (З найдавніших часів до початку XIX ст.): Монографія. – К.: Атіка, 2006. – 544 с.