Право/7. Экологическое, земельное и аграрное право

Аспірант Гущин А.А.

Сумський національний аграрний університет, Україна

Проблеми нормативно-правового регулювання земельних відносин в україні та можливі шляхи їх вирішення в сучасних умовах глобалізації ринкової економіки

Новий 2012 рік розпочався з того, що чинна влада зробила суб’єктам підприємницької діяльності багато «подарунків»: зміна КВЕД відповідно до норм ЄС, введення в дію нової спрощеної системи з 1 січня 2012р., обов’язкова реєстрація баз персональних даних тощо. Серед цих «сюрпризів» окремо можна виділити й зміни деяких аспектів нормативно-правового регулювання земельних відносин.

І знову в гонитві за європейськими стандартами та жадаючи пристосувати земельне законодавство України під земельне законодавство передових країн світу, уряд робить невпевнені кроки та інколи навіть шкідливі потуги стосовно «оптимізації» та реформування нормативно-правових засад регулювання земельних відносин в нашій державі.

Стаття 14 Конституції України визначає землю як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави. Земля завжди була, є і буде залишатися особливим об’єктом суспільних відносин, який характеризується просторовою обмеженістю, незамінністю, постійністю місцезнаходження тощо. Важко переоцінити значення землі як домінуючого ресурсу людського розвитку на селі, де вона виступає як основний засіб виробництва.

Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III у статті 2 визначає земельні відносини як суспільні відносин щодо володіння, користування і розпорядження землею. В основному нормативно-правовому акті земельного законодавства також прописано, що земельні відносини регулюються Конституцією України, згаданим вище Земельним кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. До таких нормативно-правових актів відносять наступні закони України: «Про землеустрій», «Про оренду земель», «Про охорону земель», «Про державний контроль за використанням та охороною земель», «Про особисте селянське господарство», «Про фермерське господарство», «Про оцінку земель».

Невід’ємною частиною економічної реформи, яка проводиться в Україні з початку дев’яностих років минулого сторіччя, стало реформування земельних відносин, які далекі до свого завершення. В нашій країні ліквідовано монополію держави на земельну власність, продовжуються процеси роздержавлення землі та передачі її у власність юридичним особам і громадянам, які можуть набувати права власності на землю, згідно з чинним законодавством.

Сучасне землекористування в Україні носить відбиток колишніх радянських екстенсивних методів господарювання, а аграрна сфера все ще залишається «заповідником» неринкових методів управління, законодавчих обмежень права приватної власності тощо. Значна кількість суперечностей спостерігається у питаннях збереження територій, що виконують важливі екосистемні функції тощо [1].

Істотний внесок в розвиток земельно-правової науки в цілому і правового регулювання земельних відносин, зокрема, зробили наступні вчені: В.І. Андрейцев, Г.І. Балюк, В.К. Гуревський, М.Я. Дем’яненко, В.Ю. Дмитренко, К.Д. Гордієнко, В.В. Костицький, С.І. Кручок, П.Ф. Кулинич, Н.Р. Малишева, В.Л. Мунтян, В.В. Носік, О.О. Погрібний, І.І. Пучковська, В.І. Семчик, А.М. Третяк, Ю.С. Шемшученко, Т.В. Бондар, О.В. Дзера, В.К. Мамутов, Є.О. Харитонов, Я.М. Шевченко та ін.

Незважаючи на широке коло науковців, які досліджували тему законодавчого регулювання земельних відносин та розглядали науково-теоретичні аспекти вдосконалення нормативно-правового механізму регулювання земельних відносин залишаються значною мірою дискусійними та в деяких моментах спірними.

Законодавче регулювання земельних відносин в Україні все ще залишає багато спірних питань та невирішених проблем, тому насьогодні не втрачає своєї актуальності питання щодо вдосконалення нормативно-правової бази регулювання земельних відносин, а також визначення основних напрямів такого удосконалення в сучасних умовах глобалізації ринкових відносин та земельних перетворень.

Ефективна реалізація сучасної земельної реформи в Україні потребує нових форм і методів державного регулювання земельних відносин та пристосування її до сьогоденних реалій. Вирішення проблеми запровадження сучасного сталого землекористування залежить від посилення дієвості державного управління в сфері земельних відносин.

Саме тому для вирішення проблем законодавчого регулювання земельних відносин необхідна систематизація вітчизняного земельного законодавства з метою посилення його стабільності, усунення правових колізій, створення науково обґрунтованої системи нормативно-правових актів тощо.

До проблем правового регулювання земельних відносин в Україні на сучасному етапі також можна віднести проблему гарантування конституційних прав на землю та захисту земельної власності, проблеми відсутності соціальної справедливості у сфері земельних відносин.

Аналіз існуючих проблем законодавчого регулювання земельних відносин в Україні дозволяє окреслити пріоритетні шляхи удосконалення нормативно-правової бази цих відносин. Основними з них є:

- створення та грамотна організація законодавчого регулювання ринку землі сільськогосподарського призначення на основі єдиної системи земельного кадастру;

- внесення змін та відповідних коригувань до Земельного кодексу України та інших нормативно правових актів земельного законодавства;

- створення ефективних та професійних державних служб, які б відповідали за ведення кадастру та реєстрацію прав власності на землю;

- гармонізація системи стандартів та технічного регулювання сільськогосподарської продукції згідно з нормами ЄС.

Прийняття відповідних нормативно-правових актів (чи внесення змін до вже існуючих) дасть змогу створити правову основу для формування в Україні сталих та ефективно-врегульованих землевідносин. Зокрема, в результаті проведення «тверезих» та розумних реформ можна досягти наступних результатів:

- в економічній сфері: має підвищитись інвестиційна привабливість землекористування в Україні, а завдяки раціональному використанню природно-ресурсного потенціалу земель має підвищитися ефективність сільськогосподарського виробництва;

- в екологічній сфері: мають бути створені гарантії техногенно-екологічної безпеки життєдіяльності людини, збереження та збагачення довкілля.

- в соціальній сфері: соціальна сфера має бути покращена завдяки прийняття відповідних нормативно-правових актів, які будуть сприяти створенню умов праці і життя сільського населення, забезпечення та підтримці повноцінного життєвого середовища, усунення регіональних відмінностей в умовах життєдіяльності.

Література:

1. Добряк Д.С., Мартин А.Г. Напрями вдосконалення нормативно-правової бази регулювання земельних відносин // Землеустрій і кадастр. – № 4. – 2009. – С. 5-10