Право/8. Конституційне право

К.ю.н. Шкабаро В.М.

Дніпропетровський університет імені Альфреда Нобеля, Україна 

АГЛОМЕРАЦІЇ В УКРАЇНІ: МРІЇ ЧИ РЕАЛЬНІСТЬ?

 

Місто є не тільки територією компактного розселення людей, що надає умови для використання праці, задоволення матеріальних і духовних потреб, не лише складним об'єктом управління, що складається з комплексу взаємозалежних елементів, соціально-економічний розвиток якого регулюється політичними, організаційними й економічними методами управління, а й виступає територіально-просторовими межами визнання та здійснення муніципальних прав особистості – міського жителя – члена відповідної територіальної громади.

Сутність нових змін, привнесених урбанізацією, місцевим самоврядуванням та ідеями і принципами субсидіарності, надає місту усі властивості об'єкта системного дослідження. По-перше, воно може розглядатися як цілісне утворення, відмежоване від зовнішнього середовища функціонально (за переважно несільськогосподарським родом занять його жителів), просторово (оскільки місто розташовується на території, межі якого можна визначити), юридично (відповідно до адміністративно-територіального устрою країни). По-друге, місто як система може бути розчленоване на елементи, властивості і функції яких визначаються їх місцем у рамках цієї системи, причому властивості останньої не можуть бути визначені повністю без врахування хоча б деяких властивостей і функцій її елементів. По-третє, у системі міста діють управляючі механізми, що забезпечують цілеспрямування й погодженість елементів, і тим самим функціонування його як цілого. По-четверте, елементи структури міста знаходяться під впливом системи більш високого рівня: економічна і соціальна політика, демографічна ситуація в країні суттєво впливають на умови функціонування і розвиток міста [1].

Сучасні міста є свого роду історичною спадщиною. Їх місцезнаходження у визначеному географічному середо­вищі було продиктоване вимогами тих функцій, для вико­нання яких місто і виникло. Протягом історичного розвит­ку міст їх функції зазнавали еволюційних змін. Спільною рисою міст з багатовіковою історією є неоднорідність їх забудови і ос­воєння простору, яка проявляється в тому, що краєвид міста складається з елементів, сформованих у різні істо­ричні періоди. Ці умови, з одного боку, впливають на при­вабливість міста (його туристичні, мистецькі та пізнавальні надбання), а з другого – можуть бути перепоною для його розвитку. Істотними умовами правильного функціонування і роз­витку міста є відповідне управління містом і вплив на його розвиток, а також розпорядження фінансо­вими коштами та матеріальними цінностями, необхідними для забезпечення конкретних потреб, пов'язаних з розвитком міста. Нещодавно вирішальним чинником розвитку міст в Україні була промисловість. У той час процес індустріалізації країни випереджав процес її урбанізації, внаслідок чого мільйони людей, що працювали в різних галузях промисловості, не мали можливості оселитися в містах. Завдяки розвитку промисловості надзвичайно динамічного піднесення набули ті міста України, які швидко ставали промисловими (Харків, Запоріжжя, Дніпропетровськ, Кривий Ріг та ін.). Нині промисловість вже не є домінуючим чинником розвитку міст. У постіндустріальній фазі урбанізації таким чинником стає сектор публічних послуг: розвиток фінансових послуг, послуг у сфері науки, культури, туризму й адміністрування.

Основною рисою сучасної цивілізації є урбанізація, яка виявляється у просторовій концентрації населення. Традиційне поняття міста як форми поселення, відокремленого від навколишнього оточення чіткими межами, віддаленими від меж інших подібних поселень, сьогодні відповідає лише певній групі малих і середніх міст. Більш великі міста, що територіально розростаються, своїми забудованими територіями доходять до сусідніх поселень, міських і сільських. Вони впливають на зміну умов життя населення цих поселень, з часом стають комплексами населених пунктів, утворюючи функціонально єдине ціле. У країнах з високим рівнем урбанізації замість традиційних міст практично існують міські комплекси, що часто охоплюють дуже великі території, які при цьому використовуються по-різному, але з перевагою неаграрних функцій. Домінуюча більшість населення таких комплексів веде міський спосіб життя; їх зв'язок з центральним містом характеризується відносинами «робота – оселя», а також щоденним (у соціальному аспекті) користуванням послугами, що надаються на території міста або міст. Такі комплекси міст можуть бути моноцентричними або поліцентричними [2]. Комплекси населених пунктів, що складаються з міст і містечок, пов'язаних між собою численними функціями, мають тенденцію до інтеграції, визначаються терміном «агломерація» (лат. «aggiomerare» – купчити). Під міськими агломераціями розуміють групу інтенсивно взаємодіючих міських та сільських поселень, які розташовані у безпосередній близькості один від одного [3]. Міські агломерації є цілісними територіальними соціально-економічними утвореннями, у яких поселення поєднані інтенсивними економічними, трудовими та соціально-культурними зв'язками; вони є не тільки розвинутою формою розселення, але й формою територіальної організації виробництва.

Необхідно зазначити, що у вітчизняній конституційно-правовій науці і законодавчій практиці, як правило, уникають використовувати цей термін, незважаючи на те, що в Україні, як зазначають деякі вчені [4], вже існує декілька міст, що претендують на статус агломерації, зокрема, столичної. Поняття агломерації як складного організму поселення, слід відрізняти від загального, функціонального поняття агломерації як процесу скупчування, об'єднання окремих елементів в одне ціле. В іншому значенні можна говорити про агломераційний вплив великих міст на оточення. Основною метою, заради якої розвиваються агломераційні процеси населення і матеріальних ресурсів, є прагнення до більш високої ефективності, яку можна досягти завдяки сполученню, інтеграції окремих складових цих процесів.

До особливих рис агломерації, на нашу думку, можна віднести наступне: високий рівень урбанізації; зв'язок з одним великим містом-центром або кількома містами-центрами; значну концентрацію виробничих і сервісних функцій; складний функціонально-територіальний устрій, якому притаманні сильні функціональні зв'язки між усіма його окремими складовими елементами; цілісність території, що охоплює рекреаційні ділянки, розташо­вані неподалік; більш висока порівняно із середньою по країні щіль­ність населення; принаймні у півтора рази вища, ніж у масштабі країни, питома вага сільського неаграрного населення, що прожи­ває в агломерації; добре розгалужені транспортні міжміська й приміська мережі.

Великі міста і міські агломерації, що базуються на них, сформувалися об'єктивно і є однією з форм сучасного розселення. Оскільки в Україні, як і в багатьох країнах світу, більшість населення проживає в містах, причому значна частина – саме в крупних містах і агломераціях, проблема правого статусу агломерацій в сучасних умовах є дуже актуальною. Не дивлячись на це, вони не мають юридично оформленого статусу, що перешкоджає їхньому узгодженому й взаємопов'язаному розвитку. А тому, на наш погляд, питання правового статусу агломерацій потребує окремого наукового дослідження. Визначення науково обґрунтованих правових основ функціонування агломерацій та їх адміністративно-територіального складу підвищить ефективність їх розвитку.

 

1.     Саханенко С. Місто як політико-управлінська система // Вісник Української Академії державного управління. – 2000. – № 3. – С. 395.

2.     Броль Р. Місто: визначення та функції // Економічний часопис. – 2001. – № 9. – С. 40.

3.     Беньямин М., Любовный В., Пчелинцев О., Томашек П. Развитие управления городами и агломерациями. Обобщение опыта социалистических стран. – М., 1985. – С. 8-9.

4.     Данилишин Б. Реформи вже не зупинити! Про концептуальні аспекти столичного регіону // Столичний регіон. – 2003. – № 1. – С. 28; Дробуш І.В. Функції органів місцевого самоврядування в Україні: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – С. 173-175.