Економічні науки. Управління трудовими ресурсами
Магун Н.І.
Науковий керівник Заєць К.Д.
Буковинська державна фінансова академія, Україна
Проблеми
безробіття в Україні
Однією з корінних соціально-економічних проблем сучасного етапу розвитку
вітчизняної економіки та важливою характеристикою конкурентоспроможності ринку
праці є безробіття. Надмірне безробіття негативно відображається на всій
економіці країни, саме тому вивчення цього питання на сьогодні є актуальним.
Вирішенням проблеми
безробіття займалися такі вчені, як Л. Гальків, І. Моцін, М. Папієв, О. Піжук, Я.
Міклош, В.Фелоренко. Питання взаємозв’язку інфляції і безробіття досліджував А. Філліпс, в подальшому П. Самуельсон та Р.
Солоу, які розробили «криву Філіпсона». Артур Оукен прийшов до висновку, що
рівень безробіття знаходиться у визначеній числовій залежності від динаміки
внутрішнього валового продукту [3, с. 35]. Проте ряд питань, пов’язаних з
безробіттям в Україні, особливо у методологічному плані, залишаються недостатньо
дослідженими. Це стосується, насамперед, проблеми соціально-економічних
наслідків та втрат від безробіття, а також його впливу на безпечний
національний розвиток.
Метою статті є
дослідження основних причин, наслідків безробіття, а також розробка пропозицій
щодо зниження даного явища в Україні.
Під безробіттям розуміється таке соціально-економічне явище, коли частина
економічно активного населення не може знайти застосування своїй робочій силі.
Головними причинами
високого рівня безробіття є такі: спад економіки і відповідне скорочення
сукупного попиту на робочу силу; структурні зрушення (міжгалузеві,
внутрішньогалузеві, регіональні); рух робочої сили (професійний, соціальний,
регіональний).
Значної шкоди
Україні завдала світова фінансова криза. Найбільшого скорочення зайнятості на
початку кризи зазнали такі сектори, як промисловість та будівництво [4, с. 4]. Порівнюючи
рівень безробіття серед населення віком 15-70 років за перше півріччя 2009 року
з відповідним періодом 2008 року, можна зробити висновок про зростання рівня
безробіття з 6,2% до 9,1% відповідно. Рівень зареєстрованих безробітних за 2009
рік сягає у січні – 900,6 тис., у квітні – 808,8 тис., у липні – 606,9 тис., у
вересні – 542,7 тис. осіб [5]. Отже, спостерігається тенденція до зниження
рівня безробіття, за рахунок того, що збільшується міграція безробітної частини населення за
кордон у пошуках робочих місць, різноробочість населення. Найнижчий рівень безробіття за даний період відзначався в Києві, а
найвищий у Рівненській області.
Кількість
зареєстрованих безробітних в цілому по Україні на 1 січня 2010 року склала
531,6 тис. чоловік, що на 3,8% (19,4
тис. чоловік), більше, ніж кількість безробітних станом на 1 грудня 2009 року
(512,2 тис. чоловік). Чисельність безробітних продовжує збільшуватись. Середня
сума допомоги з безробіття з початку року збільшилася на 51,14 грн. – до 655,56
грн. (на 1 грудня 2009 року – 604,42 грн.)[5].
У таких умовах
політика держави на ринку праці має бути спрямована на скорочення рівня
безробіття, тобто забезпечення можливості реалізації своєї трудової активності
всім громадянам [1, с. 6]. Оскільки головною причиною безробіття є
незбалансованість попиту і пропозиції робочої сили, саме тому потрібно
втілювати в життя активну політику, яка складається із заходів, спрямованих на:
– збільшення попиту на
робочу силу з боку як державного, так і приватного сектора
економіки;
– підвищення
конкурентоспроможності робочої сили та забезпечення відповідності робочої сили
і робочих місць;
– вдосконалення процесу працевлаштування.
Поряд із цим пасивна
політика на ринку праці спрямована на підтримку доходів населення у випадку
втрати роботи і фінансується із спеціальних фондів.
Ступінь негативного
впливу безробіття на стан у країні залежить від конкретних параметрів
економічної ситуації. Щоб оцінити ступінь цього впливу, доцільно провести
дослідження економічних і соціальних наслідків безробіття:
− скорочення обсягів виробництва валового національного продукту;
− зниження податкових надходжень до державного бюджету;
− зростання витрат на соціальну допомогу безробітним;
− знецінення наслідків навчання;
− масова дискваліфікація;
− посилення соціальної напруженості;
− зниження трудової активності [2, с. 112].
Саме тому, це проблема, яку
потрібно вирішувати і яка потребує глибокого наукового аналізу та вироблення на
цій основі практичних рекомендацій, які можуть використовуватися для розробки і
реалізації ефективної соціально-економічної політики, направленої на
забезпечення продуктивної зайнятості економічно активного населення країни,
зменшення рівня безробіття до мінімального соціально-допустимого рівня.
Таким чином, можна
запропонувати такі заходи, щодо зменшення рівня безробіття в Україні:
–
зниження податків
для підприємств, за умови збереження робочих місць (для компенсування витрат на
прийом нових працівників);
–
надання державою
пільгових кредитів для виплати зарплати додатково зайнятим на виробництві, які
за розміром будуть дорівнювати зарплаті;
–
створення нових
робочих місць, за рахунок взяття кредитів для технічного переобладнання і
розширення підприємств;
–
створення центрів
навчання молодих людей тим професіям, шанси на зайнятість у яких найбільш
високі;
– забезпечення спеціальними службами зайнятості перенавчання
або підвищення кваліфікації кадрів, відповідно до потреб галузей, що
розвиваються;
– проведення
спеціальних ярмарків праці для навчальних закладів, з метою працевлаштування
випускників.
Для введення в дію
цих заходів державі потрібні кошти, тому я пропоную компенсувати ці витрати за
рахунок введення диференційованих ставок податків, тобто більшим доходам
відповідатиме більша ставка податку, накопичення коштів за допомогою державних
депозитів з вищими ставками, а також збільшення розмірів штрафів за порушення
чинного законодавства.
Отже, впроваджуючи
запропоновані заходи, ми можемо досягнути зменшення рівня безробіття,
збільшення кількості працевлаштованого населення і, як наслідок, загального
покращення економічної і соціальної ситуації у країні.
Література:
1. Зайнятість: випробування кризою // Урядовий кур’єр. – 2010. – №4 (26
січня). – с. 6.
2. Гальків Л.І. / Втрати людського капіталу України: чинник безробіття //
Економіка і регіони. – 2009. – №2. – с. 110-113.
3. Піжук О.І. / Прогнозування росту жіночого безробіття в умовах
фінансово-економічної кризи на основі економетричних моделей // Економіка та
держава. – 2009. – №9. – с. 35-36.
4. Федоренко В.Г. / Ринок праці в Україні та економічні тенденції в умовах
світової економічної кризи // Економіка та держава. – 2009. – №1. –с. 4-5.