Економічні науки 3. Фінансові відносини

Ляшенко Н.В.

Кіровоградський інститут регіонального управління та економіки

Реформування системи соціального страхування в Україні в умовах фінансово-економічної кризи

Система соціального страхування на сьогодні відіграє важливу роль, створюючи умови для економічного захисту громадян, забезпечуючи соціальну захищеність суспільства і є невід’ємною складовою соціальної політики держави, оскільки є важливим елементом процесу економічного розвитку, підвищує добробут суспільства, створює умови для соціального прогресу.

Тема реформування соціального страхування є надзвичайно актуальною, але їй недостатньо уваги приділено у вітчизняних дослідженнях, тому існує необхідність подальшого обґрунтування напрямів реформування системи соціального страхування в Україні в умовах економічної кризи. Тематика соціального страхування була розглянута у працях наступних вчених: Васечка Л.І., Губар О.Є., Закревського В., Мельника О.М., Столярова В.Ф., Шафоростова А.

Сьогодні в Україні дуже важливим є питання соціального розвитку економіки. Та це не можливо без соціального захисту населення. Питання соціального забезпечення насамперед вирішує система соціального страхування, як система підтримки незахищених верств населення з боку держави. Економічний зміст соціального страхування полягає формуванні спеціальних страхових фондів за рахунок обов’язкових страхових внесків працівників і роботодавців та у використанні коштів цих фондів для компенсації втрати трудового доходу чи підтримки внаслідок дії універсальних соціальних ризиків.

Внаслідок світової фінансової кризи неминучим є стрімке зростання безробіття в Україні.

На сьогодні у сфері соціального страхування існує низка проблем як законодавчого, так і організаційного характеру, які потребують вирішення: відсутність єдиних принципів визначення критеріїв необхідності надання соціальних пільг та недостатня узгодженість соціальних виплат із іншими державними витратами; взаємодублювання окремих соціальних виплат; відсутність чіткої спрямованості соціальних виплат на допомогу сім’ям із низьким рівнем доходів; відсутність механізмів регулювання бюджетів соціальних фондів; нечітке розмежування складу правопорушень і строків притягнення до відповідальності за всіма видами фінансової відповідальності системи соціального страхування, недостатньо визначений механізм розрахунку штрафних санкцій; відсутність прямих підстав для притягнення до адміністративної відповідальності; не вирішено питання узгодженого формування бюджетних видатків та видатків державних соціальних фондів на соціальні виплати на основі використання державних мінімальних соціальних стандартів; відсутня диференціація тарифів страхових внесків у відповідності із величиною витрат з кожного виду соціального страхування залежно від соціальних та професійних ризиків; відсутність Державного реєстру соціального страхування для призначення страхових виплат, а також неузгодження національного законодавства у сфері соціального страхування із сучасними нормативами директив Європейського Союзу [1].

До найбільш основних недоліків системи зборів на соціальні заходи належать: низька внутрішня функціональна ефективність системи соціального страхування; дублювання функцій фондів, в більшості випадків відсутня їх технологічна ув’язка; низький рівень охоплення системою.

В системі державного контролю застосовується лише частина можливого інструментарію, а саме: на законодавчому рівні встановлено відповідальність за несплату внесків; установам, що відповідають за збір внесків, надані права органів стягнення, але практично не забезпечена взаємодія органів, що виконують фіскальні функції. Потребує удосконалення система державного контролю у сфері соціально-трудових відносин (зокрема, щодо виявлення неправомірних трудових відносин, щодо державного регулювання та контролю за дотриманням законодавства про оплату праці тощо), потребують суттєвого спрощення процедури сплати страхових внесків та подання звітності.

Необхідність захисту соціально-економічних прав громадян України вимагає, щоб соціальна політика держави стала органічною складовою економічних реформ і здійснювалась з урахуванням світового досвіду.

Складність соціальної ситуації потребує проведення великих соціальних реформ, у ході яких слід розв’язати такі ключові завдання: створити економічні й правові умови для підвищення трудової активності, розвитку підприємництва і ділової ініціативи працездатних громадян; забезпечити підвищення рівня соціальної захищеності соціально вразливих груп населення; створити однакові стартові умови для всіх громадян незалежно від місця проживання й рівня доходів у реалізації прав на охорону здоров’я й отримання освіти [3].

Для виконання цих завдань необхідно завершити формування законодавчої бази, яка забезпечить проведення дієвої соціальної політики; підвищити фінансову стабільність і ефективність використання коштів державних позабюджетних соціальних фондів, які здійснюють соціальне страхування; необхідним є встановлення обґрунтованих розмірів соціальних виплат згідно із стажем трудової діяльності, рівнем заробітної плати, розмірами перерахованих страхових внесків, щоб зумовити підвищення інтересу застрахованих осіб [2].

Виходячи із зазначених завдань, одним із найбільш обґрунтованих шляхів реформування соціального страхування є введення єдиного соціального внеску.

Об’єктом нарахування єдиного соціального внеску, як для роботодавців, так і застрахованих осіб визначаються суми нарахованої заробітної плати за видами виплат, що включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці».

Основним проблемним питанням на сьогодні постає розмір ставки єдиного соціального внеску. Оскільки в сучасних умовах є досить високим навантаження на фонд оплати праці – в залежності від галузі.[4].

Досвід країн, що пережили досить важкий економічний стан, аналогічний тому, в якому сьогодні опинилася Україна, свідчить про те, що суспільство може вирішити цілу низку економічних, соціальних та політичних проблем за допомогою особистого страхування.

Отже, реформування системи соціального страхування шляхом впровадження єдиного соціального внеску має істотні переваги: скорочення адміністративних видатків роботодавців, зокрема, з’явиться економія робочого часу при наданні звітності та у зв’язку із здійсненням контрольних функцій одним органом; забезпечення додаткових надходжень страхових коштів за рахунок розширення бази сплати страхових внесків, виведення заробітної плати з тіньового сектору за рахунок податкового кращого контролю; часткове заощадження коштів, що спрямовуються на утримання адміністративного апарату, відповідального за збір, облік та контроль за сплатою страхових внесків, в тому числі відмовитись від взаєморозрахунків між фондами соціального страхування; забезпечення повної прозорості фінансових потоків для суб’єктів системи загальнообов’язкового державного соціального страхування; надання можливості застрахованим особам в будь-який час отримувати інформацію про суми страхових внесків, які справляються за них роботодавцем за видами соціального страхування; переорієнтування функцій та структури фондів соціального страхування на роботу із застрахованими особами.

Література:

1. Губар О.Є. Соціальне страхування у забезпеченні суспільного добробуту //Фінанси України. – 2002. – №8. – С.130-136.

2. Мельник О.М. Реформування пенсійного забезпечення в України // Фінанси України. – 2002. – №4. – С.32-38.

3. Столяров В.Ф., Васечко Л.І. Економічний механізм соціального страхування // Фінанси України. – 2007. – №2. – 31-43.

4. Шафоростов А. Взнос – одиночка // Бизнес. – 2005. – №26. – С.34-37.