Кобилянський О.В.

Вінницький національний технічний університет, Україна

СУЧАСНИЙ СТАН ПРОБЛЕМИ ПІДГОТОВКИ

МЕНЕДЖЕРІВ З БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

В умовах інноваційної трансформації матеріального виробництва особливого значення набуває відповідність виробничого персоналу за кваліфікацією перспективам подальшого розвитку. Забезпечення гнучкості виробництва вимагає підготовки працівників, здатних швидко адаптуватися до нових умов виробництва, що дає змогу маневрувати розміщенням кадрів на різних ділянках виробництва. Мобільність персоналу прямо пов’язано з рівнем освіти та фундаментальною спеціальною підготовкою. З огляду на те, що нинішня система професійної освіти підготовки менеджерів коледжами і вищими навчальними закладами в Україні значною мірою не відповідає вимогам, які висувають підприємства, що функціонують у ринковій економіці, дослідження проблеми підготовки кваліфікованих працівників даного профілю є цілком обґрунтованим та доцільним.

Глибока фахова компетентність є одним із головних пріоритетів закладів освіти. Тому проблема її формування перебуває у центрі уваги багатьох учених (І. Ящук, Г. Балл, С. Батишев, В. Маслова, Г. Гаукач та ін.). Українська професійна освіта починає використовувати поняття «компетентність» у тому сенсі, який пропонують європейські країни. Як показує аналіз, компетентність є системою життєвого та професійного досвіду людини, а компетенція виражає актуальну сферу застосування людського досвіду.

Всім відомо, що суттєвими недоліками сучасної професійної підготовки спеціалістів є низький рівень самостійності, побоювання відповідальності щодо прийняття управлінських рішень, відсутність комунікабельності та навичок роботи в колективі, у зв’язку з недостатньою практичною підготовкою. Професійні вимоги до фахівця потребують інноваційних підходів до його формування.

Мета статті полягає у розгляді проблем формування професійної компетентності майбутніх менеджерів в процесі вивчення дисциплін циклу безпеки життєдіяльності.

У сучасних умовах ринкових відносин в Україні більша частина робочої сили переміщується в багатогалузеві малі орендні і приватні підприємства, часто сімейного типу, в яких впроваджуються різні режими праці і відпочинку. Роботодавці не завжди знають і, тим більше, дотримуються вимог норм і правил з охорони праці, які, в основному, розроблені ще за часів Радянського Союзу для величезних підприємств і виробничих об’єднань з десятками тисяч працівників.

На даний час в Державному реєстрі міжгалузевих і галузевих нормативних актів зафіксовано понад 1,5 тисячі документів. Класифікатор професій в Україні ДК 003:2005 нараховує понад тисячу професій. Роботодавці зобов’язані розробити і затвердити інструкції з охорони праці для кожної професії, використовуючи примірні інструкції, яких затверджено і зареєстровано у Національному науково-дослідному інституті промислової безпеки та охорони праці лише 463 (44 % від потреби). Наприклад, Міністерство освіти і науки України зареєструвало 4 із них або 0,9 %. Програми нормативних дисциплін «Безпека життєдіяльності», «Основи охорони праці» і «Охорона праці в галузі» затверджені також понад 10 років тому.

Дотепер на законодавчому рівні не впроваджено механізм економічної зацікавленості роботодавця у створенні безпечних умов праці. Держава у відповідності з Законом України про охорону праці фактично здійснює управління охороною праці на підприємстві і, відповідно, бере на себе відповідальність за недолугу діяльність керівників по створенню належних умов праці, а у відповідності з Законом України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, відшкодування збитків від виробничого травматизму не впливає на економічні показники підприємств, організацій.

Враховуючи, що в Україні зареєстровано 1,07 млн. підприємств і організацій, а кількість працездатного населення віком від 15 до 70 років складає 20,7 млн. осіб, за відсутності необхідних нормативно-правових актів, не дивує, що показники травматизму в останні роки (близько 2,5 млн. травмованих і майже 70 тис. загиблих) удвічі перевищують показники 1986 року та в декілька раз – в економічно розвинутих країнах світу. До 80 % загальної кількості травм пов’язують з людським фактором, незважаючи на суворі вимоги відповідальності як для роботодавців, так і працівників.

Без урахування позитивного досвіду інших країн у нас продовжується впровадження методу «проб і помилок», коли підготовка фахівців економічного спрямування здійснюється згідно двох стандартів освіти: напрям 0501 - «Економіка і підприємництво» – Київський національний економічний університет та напрям 0502 - «Менеджмент» – Київський національний торгівельно-економічний університет.

Наказом МОН України від 07.06.06 № 444 для напряму 0501-«Економіка і підприємництво» в освітньо-професійній програмі, за якою здійснюється підготовка економістів у Тернопільському національному економічному університеті (ТНЕУ) було об’єднано три курси: «Охорона праці», «Безпека життєдіяльності» та «Цивільна оборона» на модульному принципі під єдиною назвою БЖД з вивченням у першому семестрі на І курсі. Вивчення нормативної дисципліни «Охорона праці в галузі» цією програмою не передбачено.

У Вінницькому національну технічному університеті (ВНТУ) при підготовці студентів за спеціальностями для напряму 0502 – «Менеджмент» викладання дисциплін циклу БЖД здійснюється згідно вимог навчальних програм нормативних дисциплін в такій послідовності: бакалаврат: І курс – «Охорона праці в робітничій професії» (при отриманні диплома кваліфікованого робітника), ІІІ-ІV курс – «Безпека життєдіяльності», ІV курс – «Основи охорони праці»; магістратура – «Охорона праці в галузі».

Після І курсу студенти економічних спеціальностей отримують можливість набути робітничу професію «Обліковець: реєстрація бухгалтерських даних». Протягом 3-го триместру студенти проходять виробничу практику безпосередньо на підприємствах, де за кожним першокурсником закріплюється його керівник. Ця практика, з одного боку, є досить ефективним методом навчання, так як студенту, окрім лекцій у аудиторіях, пояснюється все, так би мовити, з перших рук, робітниками, які мають великий досвід роботи, а з іншого боку, це є для студентів незамінним досвідом, так як вони відчувають себе у колективі не просто присутнім, а його часткою, мимоволі переймають професійні звички своїх наставників, безпосередньо беруть участь у виробничому процесі, опановують тонкощі своєї майбутньої професії, які б не могли засвоїти у аудиторіях. Також студенти знайомляться з виробничою дисципліною, вивчають структуру кадрів, обов'язки працівників, відчувають себе часткою процесу виробництва, що вселяє їм повагу до самих себе.

Студенти, які проходять виробничу практику на підприємствах знайомляться зі своєю майбутньою професією, так би мовити «з середини». Вони на власні очі переконуються у правильності вибору професії. Деякі студенти вже після проходження першої практики розуміють, чи саме цього вони прагнули. По-друге, студенти, які точно впевнені в правильності обрання своєї професії, зможуть, як зазначалось вище, оцінити свою майбутню роботу, в першу чергу, з погляду забезпеченості і стабільного існування в майбутньому. Цей висновок вони можуть зробити, поспілкувавшись з тими спеціалістами, за якими вони закріплюються для отримання кваліфікації.

Після проходження робочого триместру та здачі кваліфікаційного іспиту, студент отримує не лише робітничу професію, але й стає зовсім іншою людиною. Як правило, він стає більш зібраним, відповідальним, самостійним, ґрунтуючись на засвоєному досвіді, приймає рішення, за які готовий нести відповідальність. Такий студент відчуває себе вже не просто учнем у ВНЗ, а й самостійним робітником, який вже може забезпечити своє майбутнє. Ця впевненість допомагає студенту краще навчатися, і бути більш спокійним у житті поза межами навчального закладу.

Згідно нормативних програм дисциплін «Основи охорони праці» і «Охорона праці в галузі» передбачено виконання лабораторних, а «Безпека життєдіяльності» – практичних робіт. Лабораторний практикум дає можливість формування не лише інтересу до предмету, а й інтересу до майбутньої професії через включення до змісту лабораторних робіт дослідницьких завдань по аналізу умов праці на відповідність нормативним актам.

Бажаними формами подання матеріалу студенти ВНТУ денного відділення І курсу визнали: лекції – 35 %, розповіді – 28 %, лабораторно-практичні заняття – 14 %, бесіди – 7 %, дискусії – 16 %; IV курсу відповідно – 13, 27, 14, 13, 33 %; ТНЕУ денного відділення І курсу – 29, 33, 6, 20, 12 %; IV курсу (навчались до об’єднання курсів) – 17, 23, 19, 13, 28 %; заочного відділення І курсу – 20, 34, 7, 20, 19 %; ВТЕІ КНТЕУ денного відділення IV курсу – 0, 30, 14, 26, 30 %. Як видно із проведених досліджень, студенти старших курсів денного відділення та студенти заочного відділення розуміють необхідність покращення практичної підготовки під час лабораторно-практичних занять та дискусій, коли відбувається колективне спілкування, набуття навичок вести конструктивний діалог, висловлювати власну позицію без побоювання помилитися і вміння наводити аргументацію на користь своїх пропозицій, що є необхідною умовою професійної компетентності.

Висновки. Отже, у сучасних умовах, коли від кваліфікації та ініціативи спеціаліста, його вміння організувати безпечні умови праці в процесі практичної діяльності залежить успіх справи, актуалізується питання професійної компетентності менеджерів, які здатні творчо мислити, реально впливати на ефективність виробничих процесів, уміло вирішувати економічні й управлінські ситуації, вміти мобілізувати колектив на виконання складних завдань, самостійно приймати вірні рішення та ін.

Подальші дослідження повинні передбачати пошук оптимальних форм і методів навчально-виховного процесу по збільшенню практичної підготовки з використанням сучасної нормативної бази, розробку спеціальних технологій в межах кредитно-модульної системи.