Право/8.Конституционное право

Глинянська О.В., студентка

К. ю. н., доц.. Веніславський Ф.В. – науковий керівник

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

Проблеми правового регулювання вакцинації в Україні

Конституція України закріпила право громадян на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49). Слід зауважити, що право на охорону здоров'я є найбільш широким, воно включає право на медичну допомогу і право на медичне страхування. Серед проблем, пов’язаних реалізацією права на охорону здоров’я, важливе місце посідає проблема вакцинації, яка з кожним днем стає все більш актуальнішою для України.

На думку більшості експертів, вакцинація сама по собі річ потрібна і корисна, але за умови дотримання всіх вимог її проведення. А з цим в Україні чомусь виникають чималі проблеми.

Інформоване, свідомо-добровільне погодження на будь-яке медичне втручання – одна із основних існуючих вимог, що пред'являються до охорони здоров'я людини і до правових відносин між громадянином і органами охорони здоров'я України. Громадянам України «не забороняється знати», а медичні працівники, в свою чергу, зобов'язані інформувати не лише про користь щеплень, але і про можливі поствакцинальні ускладнення.

Громадяни повинні не тільки знати, але й свідомо та добровільно вирішувати: приймати чи не приймати такий вид медичної допомоги, що передбачено в законі України «Про захист населення від інфекційних хвороб» як профілактичні щеплення.

Молодим батькам XXI століття, які з відповідальністю відносяться до виховання власних дітей, просто необхідно мати певні уявлення про те, що щеплення - це серйозна імунобіологічна операція. Не можна провести щеплення всіх дітей підряд без негативних наслідків для здоров'я конкретної дитини. І виникає питання: чи варте одне життя дитини, яке забрало щеплення за сотні врятованих ним?

З кожним днем все більше і більше виникає суперечок з приводу корисності вакцинації. Одні спеціалісти категорично виступають за щеплення, інші - проти масовості цього медичного втручання, треті - проти використання живих вакцин в «профілактиці здоров'я» дітей. Ще в СРСР були і четверті педіатри та фтизіатри, а також деякі епідеміологи-імунологи, що робили спроби обмежити вседозволеність у «вдосконаленні» природи людини, починаючи з народження, доводячи небезпеку щеплення, тобто виступали проти вакцинації новонароджених. І як вирішити: хто з них має рацію?

Тривале замовчування багатьох аспектів масового охоплення ін'єкціями призвело до того, що вакцинація перетворилася на повсякденне явище. Проблема вакцино - профілактики з кожним днем стає все більш вагомішою. Склалось уявлення, що тільки щеплення рятують світ від інфекційних захворювань, тільки завдяки вакцинам буде «переможено та ліквідовано» всі чи майже всі вірусні і бактеріальні інфекції. В наших пологових будинках на першу добу, після народження дитини, вводять вакцину без будь-якого дослідження та обстеження. Батьків ніхто не запитує, робити чи не робити щеплення, що є істотним порушенням українського законодавства. При цьому відомо, що така тотальна «турбота» не привела до викоренення інфекційних хвороб. Вакцинувати ж можна тільки після діагностики, що виявляє і відсіює тих, кого щепити не можна, а таких чимало. І це лише початок „тотального" збереження нашого здоров'я".

Вакцини не перевіряються ні на канцерогенний (здатність викликати рак), ні на мутагенний (здатність викликати генетичні мутації) ефекти. У вакцини додаються високотоксичні речовини (ртуть, формальдегід, фенол, алюміній), хоча ніхто й ніколи не довів нешкідливість їхнього застосування для дітей. Правильним буде зворотне - достатня кількість досліджень довела, що ці речовини отрутні, шкідливі для організму, можуть стати причиною важких хвороб.

За словами фахівців, проблеми, пов’язані з вакцинацією нікуди не подінуться, аж поки наше законодавство не матиме правової регуляції відносин між пацієнтом і медичним закладом. У Законі України «Про інфекційні хвороби» не сказано жодного слова про те, хто мусить нести відповідальність у разі поствакцинальних ускладнень. У жодному документі не зазначено, коли і де людина мала б перевірити свій стан здоров’я, перш ніж вакцинуватися. Якщо ніхто не буде відповідати за те, як людина почуватиметься після щеплення, то й вакцинація повинна бути добровільною, як у цивілізованих країнах.

На думку імунологів, повністю відмовлятися від щеплення — справді небезпечно. Але, перш ніж робити щеплення, необхідно ОБОВ’ЯЗКОВО:

1) з’ясувати, чи здорова людина, чи не має вона протипоказань до щеплення;

2) перевірити чи не виникне в пацієнта алергічної реакції саме на цей антиген;

3) визначити рівень антитіл до збудника кору та краснухи.

Отримавши відповіді на ці три запитання, кожна людина має сама вирішити: треба їй вакцинуватися чи ні. І ніхто не має права примусити громадянина до цього кроку.