Інна Жук

Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана

м. Київ

Трансформація сутності суспільного відтворення регіону

в сучасних умовах

В різні періоди в трактуванні поняття «регіон» визначальними визнавалися економічні, соціальні, екологічні, історико-етнографічні, природно-географічні та багато інших критеріїв. А практика завжди доводила, що найбільшу користь приносив лише синтез цих критеріїв.

Науково-методологічні та методичні основи вивчення регіонів і надалі досліджуються вченими Інституту економіки та прогнозування НАН України, Ради вивченню продуктивних сил України НАН України, Інституту економіки промисловості НАН України, Інституту регіональних досліджень НАН України, Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України, вузьким сектором науки.

Найпоширенішим було розуміння суті поняття «регіон» як соціально-економічної категорії. Основними були переважно два підходи: відтворювальний (структурно-функціональний), та економіко-географічний (структурно-галузевий).

При відтворювальному підході регіон характеризується як відносно самостійна ланка суспільної системи країни з завершеним циклом відтворення, у процесі якого формується регіональна, відносно відокремлена у соціально-економічному розумінні цілісність, яка має свої особливі інтереси, внутрішні фактори та джерела розвитку, раціональне використання яких забезпечує розв’язання як загальнодержавних так і регіональних проблем. Важливість економіко-географічного підходу до аналізу регіону як об’єктивної категорії є очевидною, про те він не дає змоги зрозуміти механізм саморозвитку регіону як підсистеми національної економіки, визначити соціально-економічні основи його життєдіяльності.

Основною особливістю регіону, як відомо є виконання ним як виробничих так і соціальних функції. Саме в цьому і є принципова відмінність між структурними ланками країни у відтворювальному процесі. В той час коли галузь чи підприємство є носіями відносин з приводу безпосереднього процесу виробництва, регіон є носієм і відносин з приводу невиробничого споживання, ( матеріального добробуту населення, стану його здоров’я, створення належних умов для продуктивної праці та відпочинку людей, їхнього духовного розвитку). Дані соціальні орієнтири в кінцевому результаті визначають зміст регіонального відтворювального процесу. Наведена орієнтація відтворення потребує відповідних передумов для зміцнення господарської, фінансової, правової бази системи самоуправління регіональних ланок. Це все означає, що дані ланки повинні мати достатньо повноважень у регулюванні господарських і соціальних процесів, забезпеченні комплексності їх соціально-економічного розвитку, реалізації інтересів населення.

Відтворювальний процес економіки регіону включає виробництво і реалізацію створеного суспільного продукту, обмін і споживання матеріальних, фінансових та інших ресурсів.

Зазвичай під процесом суспільного відтворення ми розуміємо «постійне і безперервне відновлення результату суспільного виробництва продукту, а також робочої сили, інформації форм і методів організації праці» [1, 348]

Економічною основою регіонального відтворення є сукупність державної, приватної, комунальної власності, громадських організації, акціонерних товариств, населення та інше.

В економічній енциклопедії відтворення визначається як «безперервне відновлення процесу виробництва товарів, послуг та духовних благ, на основі якого здійснюється відтворення всіх елементів економічної системи – продуктивних сил, техніко-економічних відносин, організаційно-економічних відносин, виробничих відносин (або відносин економічної власності) та господарського механізму»[2, 233].

Регіональний вплив здійснюється на двох рівнях:

1. Розвиток переважно господарських функції – підтримання цілісності регіонального відтворення і забезпечення вирішення конкретних соціально-економічних завдань регіону, серед яких: забезпечення населення продовольчими товарами і послугами, розвиток соціальної інфраструктури; вдосконалення діяльності підприємств; розвиток транспорту, навколишнього середовища.

2. Комунальна власність несених пунктів різних рангів (сіл, селищ, міст), яка об’єднує житловий фонд, місцеві комунікації, деякі установи охорони здоров’я і культури. Виступаючи як елемент у системі територіальної організації продуктивних сил і водночас як елемент суспільних відносин у відтворювальному плані регіон виконує двояку роль.

Основним критерієм виокремлення регіону у системі виробничих відносин є спільність невиробничого споживання, на відміну від територіальної спільності, або спільності господарської мети освоєння ресурсів, які виступають такими критеріями у системі продуктивних сил [3, 19]

Основна особливість регіонального відтворювального процесу може бути сформульована, як необхідність задоволення двоєдиної функції регіональної економіки. Відповідно до цієї функції територіальна система має функціонувати як складова частина національної економіки країни з усіма складовими її суспільного відтворення. З іншого боку, вона повинна забезпечувати розвиток своїх внутрішніх елементів як цілісної взаємопов’язаної системи [4, 47].

Бистряков І.Г. ототожнює регіональний економічний відтворювальний процес з регіональним економічним простором, розглядаючи останній як складову частину цілісного національного господарського простору, в якому функціонує система реально існуючих економічних зв’язків, які постійно розвиваються і поглиблюються в процесі взаємного переплетення, взаємного доповнення і забезпечення економічної доцільності взаємодії економічних суб’єктів [5, 36].

Регіональні господарські комплекси є формою просторової організації підприємств і видів економічної діяльності національної економіки.

За Т.В. Голіковою, просторова організація економіки у широкому розумінні охоплює всі питання, що пов’язані з територіальним поділом праці, розміщенням продуктивних сил, місцем країни (регіону) у міжнародному (та загальнодержавному) поділі праці, регіональними розбіжностями у господарських відносинах, регіональною соціально-економічною політикою, розселенням людей, взаємовідносинами суспільства та навколишнього середовища [6, 214].

Суспільне відтворення регіону – це підсистема суспільного відтворення країни з власним внутрішнім механізмом відтворення регіональної суспільної системи інноваційного та соціогуманітарного спрямування, який забезпечує відтворення всіх елементів соціоеколого-економічної системи та елементів простору як системи внутрішньорегіональних і міжрегіональних речових, енергетичних потоків і соціогуманітарних зв’язків.

Багато авторів визначають, що регіональна суспільна система (РСС) – це частина цілого (нації, держави), яке є складним об’єднанням людських спільнот і особливостей на базі рідних зв’язків що детермінується переважено такими трьома взаємозалежними сферами діяльності: економічно-екологічною соціально- політичною і духовно-інформаційною. [7,16]

Виходячи з вищепереліченого , регіональна політика за нинішніх умов – це частина загальної концепції соціогуманістичної стратегії розвитку України, яка дотична як до міжнародних відносин і прав титульної нації, так і до внутрішніх чинників підвищення ролі людини, національних еліт, зокрема наукової, освітянської молоді, до якісних характеристик (духовних, інтелектуальних, моральних, соціально-економічних та інших механізмів продукування нових знань, генерування нової інформації проектів, ідей тощо [8, 13].

З управлінською метою повинно відбуватись вивчення й оцінювання розвитку регіональної суспільної системи для визначення ефективної загальнодержавної і регіональної політики та важелів її здійснення. Однією із важливих причин невдач у розробці та реалізації регіональної політики може стати і невиправданий крок у бік політичних факторів при недостатньому аналізі та врахуванні економічних особливостей і можливостей регіону.

Вище наведені твердження дозволяють сформулювати зміст трансформації [9, 368] сутності суспільного відтворення в сучасних умовах. Необхідно зазначити, що поняття «трансформація» полягає в якісній зміні сукупності соціально-економічних відносин стосовно окремого соціально-економічного явища або об’єкта, тобто як закономірний та необхідний процес відновлення відповідності між його поточною організаційно-економічною і соціально-економічною сутністю та структурою і системою соціально-зорієнтованих ринкових відносин, які проявляли себе найбільш ефектною формою організації суспільного відтворення.

Літературні джерела:

1. Економічна теорія: Політекономія / За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання Прес, 2001. – С.348

2. Економічна енциклопедія: У трьох тамах. Т.1 / Рядком.: … С.В. Мочерний ( відп. ред.) та ін. – К: видавничий центр «Академія», 2000. – С.223.

3. Маниліч М.І., Євдокименко В.К. Особливості регіонального економічного механізму на сучасному етапі. Монографія. – Чернівці: видавничий дім «Букрек» , 2005. – С. 19.

4. Епіфанов А.О., Сало І.В. Регіональна економіка. – К.: Наукова думка, 2000. – 218с. – С. 47.

5. Бысряков И.К. Экономическое пространство региона: новая иследовотельськая парадигма // Продуктивні сили України. – 2006. – №1 – С. 36.

6. Конкурентоспроможність національної економіки /За ред. д-ра екон. наук Б.Є. Кваснюка. – К.: Фенікс, 2005. – С. 214.

7. Вовканич С.Й., Копистянська Х.Р., Цапок С.О. Аксіологічний підхід до оцінки духовно-інноваційного потенціалу регіональних суспільних систем // Регіональна економіка. – 2005. – №2 (36) – С.16.

8. Вовканич С., Цапок С. Територіальний поділ України: чинники інноваційного розвитку та євроінтеграції // Вісн. НАН України, 2007. –

№3 – С. 13.

9. Вечканов Г.С., Вечканова Г.Р., Пумеєв В.Т. Краткая економическая енциклопедия. – СПб.: Петрополис, 1998. – С. 368.