к.е.н. Медвідь В.Ю., Сігуа В.Т.

Донбаська національна академія будівництва та архітектури

ПОЛЯРИЗАЦІЯ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ ЯК ЗАПОРУКА ПІДВИЩЕННЯ ЇХ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ В ЕКОНОМІЧНОМУ ПРОСТОРІ РЕГІОНУ.

Постановка проблеми. Насиченість бізнес-середовища великою кількістю господарюючих суб’єктів сектору малого підприємництва неминуче призводить до стрімкого підвищення рівня конкуренції між ними. У зв’язку з цим, звернення до питання щодо участі малих підприємств у поляризованих корпоративних структурах з метою підвищення їхньої конкурентоспроможності є вкрай актуальною темою.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню теоретичних та методологічних питань підвищення конкурентоспроможності підприємств на основі розвитку поляризованих корпоративних структур присвячені роботи таких вітчизняних вчених як Багриновський К.А. [1], Буга Н.Ю. [2], Воронін А.Г., Зеленчук В.Р. [3], Комаров В., Коновальчук В., Прокопова В.С. [1], та ін. Проте виникає потреба зосередження уваги на участі у даному процесі саме малих підприємств.

Мета дослідження. Метою даної роботи є дослідження ролі малих підприємств у формуванні полюсів зростання на основі розвитку корпоративних територіальних структур.

Основний матеріал дослідження. Розгляд теоретичних аспектів щодо участі малого підприємства в поляризованій корпоративній структурі для підвищення рівня його конкурентоспроможності потребує, насамперед, звернення до поняття “конкурентоспроможність”.

У сучасній науковій літературі конкурентоспроможність розглядається як роль підприємства в економічному просторі регіону, здатність забезпечувати високий рівень життя населення і можливість реалізувати потенціал, яким воно володіє [1, С.17].

Інша точка зору визначає конкурентоспроможність як комплекс конкурентних переваг, які формуються в адміністративному полі, підприємницькому секторі, виробничій та соціальній інфраструктурі та інших елементах територіально-господарської системи [4].

Принципова єдність представлених понять конкурентоспроможності полягає в тому, що підприємство повинне задовольняти потреби як населення, так і бізнесових структур та соціальних організацій у якісному існуванні та можливості подальшого розвитку. Цей факт є визначальним при активізації конкурентної боротьби між окремими підприємствами за найкраще задоволення суспільних потреб.

Виходячи з дослідження явища конкурентоспроможності можна надати наступне його визначення.

Конкурентоспроможність – це сформоване внаслідок аналізу ефективності використання потенціалу підприємства інтегральне значення рівня його розвитку з метою подальшого порівняння з найпрогресивнішими підприємствами міста, регіону чи країни в цілому шляхом зіставлення ключових економічних показників.

Проблема досить потужного тиску з боку конкурентів, яка перешкоджає рівновазі діяльності малих фірм, є далеко не останньою, проте однією з найважливіших сил, що стримує розвиток вітчизняних підприємців. Для малих підприємств, які, як правило, процвітають за рахунок індивідуалізму, занадто тісне співробітництво з конкурентами, постачальниками або клієнтами може являти реальну загрозу. Тому співробітництво у вигляді концернів, корпорацій, промислово-фінансових груп, технопарків, технополісів, кластерів стає усе більш необхідним, адже надає значні можливості для розширення розвитку малого бізнесу, а також для підвищення його конкурентоздатності.

Одним з найбільш динамічних та швидко поширюваних процесів сучасного економічного розвитку, в якому активно приймають участь саме підприємства сектору малого бізнесу, є географічна кластеризація. Як правило, кластери розглядаються як одна з ефективних форм організації взаємодії географічно взаємозалежних компаній-постачальників устаткування, спеціалізованих виробничих послуг, інфраструктури, науково-дослідних центрів, вузів й інших організацій з метою підвищення конкурентоспроможності продукції, підприємств і регіонів.

Позитивними ефектами формування кластерів є:

1) розвиток співробітництва та встановлення партнерських стосунків між компаніями, що, в свою чергу: активізує генерування інновацій; прискорює поширення інформації; динамізує процеси інтерактивного навчання; сприяє зниженню трансакційних витрат; створює додаткові конкурентні переваги для учасників кластеру;

2) підвищення ефективність взаємодії приватного сектора, держави, торгівельних асоціацій, дослідницьких та освітніх установ в інноваційному процесі з метою виявлення проблем розвитку науки і виробництва, шляхів ефективної реалізації інвестиційних можливостей та необхідних заходів державної політики.

Необхідно відмітити, що в епоху глобальної конкуренції реалізація кластерних ініціатив перетворилась на дієвий механізм підвищення конкурентоспроможності як окремих міст, регіонів, так і країн в цілому.

Кластерний підхід дозволяє комплексно, з мінімальними ризиками вести бізнес у групі підприємств, зокрема, на місцевому рівні. При цьому роль малого підприємництва в розвитку пріоритетних галузей міста зводиться, у більшій мірі, до обслуговування та забезпечення безперервної роботи великих промислових гігантів, за рахунок яких і функціонує окреме місто. Отже, в центрі розвитку будь-якої корпоративної структури, зокрема, кластеру завжди знаходиться певна галузь, що є пріоритетною для даної місцевості.

В свою чергу відбір пріоритетних для окремої території видів діяльності неминуче призводить до активізації процесу концентрації виробництва навколо обраної галузі, тобто поляризованого розвитку господарського комплексу (рис.1.).

Рис. 1. Формування поляризованих корпоративних структур за участі малих підприємств

Полюси зростання – це сучасні форми інтегральних промислових територіальних структур. Вони, як і інші промислові територіальні структури, можуть мати, а можуть і не мати організаційного оформлення: у вигляді вертикальних і горизонтальних корпоративних структур – концернів, корпорацій, промислово-фінансових груп, технопарків, технополісів, кластерів.

Фундаментальні положення теорії полюсів зростання були сформульовані французькими вченим Ф. Перру. Основою її є три концепції: домінуючої економіки, гармонійного зростання та всебічної економіки. Відправна точка теорії Ф. Перру – “ефект домінування”, який полягає в зміні суті і форм відносин між економічними одиницями. Цей ефект призводить до “поляризації виробництва” навколо галузі (“полюса зростання”), де економічні одиниці ведуть себе як частини цілого (“макроодиниці”) В результаті стихійна “агресивна” конкуренція зникає, а сукупна ефективність дій партнерів зростає.

Ж. Бурвіль об’єднав простір і функцію (новизни, інноваційності) в одне поняття – “полярність простору”. На його думку, полюсом зростання виступає тільки той регіональний центр, у якому є пропульсивні галузі [3, С.18].

В сучасних умовах при формуванні в РПК полюсів зростання теоретично можуть виникати дві проблеми: 1) сила інноваційного імпульсу може спрямовуватися не на ті регіони, що потребують підтримки, а на високорозвинуті, до яких закономірно тяжіють пропульсивні галузі полюсів зростання; 2) гострим може виявитися дефіцит фінансових, трудових та інших ресурсів.

У результаті процесу поляризації формуються інноваційні (що складаються з пропульсивних, “локомотивних” видів діяльності) й територіальні (полюси зростання) ядра. Причиною формування таких ядер є обмеженість інвестиційних ресурсів. На практиці є потреба спочатку сформувати індустріальні ядра, а вже потім поширювати їх вплив (імпульси розвитку – через поширення нововведень, розвиток різних видів зв’язків) на периферію.

Висновки. Таким чином, залучення до процесу формування поляризованих корпоративних структур малих підприємств є важливою передумовою підвищення їх конкурентоспроможності шляхом встановлення надійних партнерських взаємовідносин з крупними промисловими структурами.

Література.

1. Багриновский К.А., Прокопова В.С. Новий подход к анализу эквивалентности межотраслевого обмена // Экономика и математические методи. – 2000. – № 1. – С.17-28

2. Буга Н.Ю. Підвищення конкурентоспроможності регіонів як передумова сталого економічного розвитку України // Вісник Хмельницького національного університету. – 2010. – № 3. – С.19-23

3. Зеленчук В.Р. Територіальна організація регіонального промислового комплексу як управлінський процес // Вісник Київського національного університету. – 2010. – № 7. – С.18-25

4. [Електронний ресурс] –http://www.nbuv.gov.ua