Экономические науки/ 3. Финансовые отношения

Крамаренко Н.О.,

к.е.н. Бассова О.О., керівник

Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини

ВНЗ ВМУРоЛ „УКРАЇНА”, Україна

МОДЕЛЬ ОПТИМІЗАЦІЇ СКЛАДУ ДЖЕРЕЛ ФОРМУВАННЯ ПОПОВНЕННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ

Для кожного підприємства, що діє в умовах ринкової економіки, надзвичайно важливою є проблема прибутковості. У свою чергу, прибутковість залежить від характеру використання власних і залучених коштів підприємства. Особливе місце в капіталі підприємства займають оборотні кошти. Механізм їх формування безпосередньо впливає на ліквідність, платоспроможність та фінансову стійкість підприємства. Комбінація джерел поповнення оборотних коштів може бути різною. Але, незважаючи на важливість, у науковій літературі ця проблема є недостатньо дослідженою

Для підвищення рівня ліквідності підприємств машинобудування нами пропонується розглянути модель оптимізації складу джерел формування поповнення оборотних коштів. У моделі передбачено шість підходів до фінансування оборотних коштів. Розглянемо кожен із цих підходів для підприємства машинобудівної галузі Миколаївської області – Товариства із обмеженою відповідальністю «Миколаївсельпроект».

Для прогнозування необхідних обсягів фінансування, нами по-перше, на основі побудови ліній тренду за основними видами оборотного капіталу, знайдено їх прогнозні значення, а потім і їх приріст. Так у наступному році, визначено, що загальний приріст оборотних кошт складе 691,2 тис.грн., фінансування якого буде здійснюватись лише за рахунок короткострокових зобов’язань, що передбачає перший підхід. Він дуже ризикований для ліквідності. По суті, він означає відсутність власних оборотних коштів; він може бути періодично використаний окремими підприємствами, які практично не мають технологічного циклу, наприклад, торговельними. У них кредиторська заборгованість за придбані запаси товарів прирівнюється до власних джерел фінансування.

Другий підхід заснований на тому, що частина мінімально необхідного розміру коштів у запасах фінансується за рахунок власних джерел і довгострокових позикових коштів. Другий підхід також дуже ризикований з погляду можливості втрати ліквідності; він передбачає, що фінансові менеджери можуть постійно залучати короткострокові кредити для фінансування оборотних коштів. Якщо такої можливості немає, тоді цей підхід неможливо використати.

Третій підхід заснований на тому, що мінімально необхідний розмір коштів у запасах фінансується за рахунок власних і довгострокових позикових джерел. При третьому підході немає надлишку власних оборотних коштів. Оскільки фінансові менеджери досягають вигідного для підприємства балансу між дебіторською і кредиторською заборгованістю, середній термін погашення кредиторської заборгованості дорівнює середньому терміну погашення дебіторської (іншими словами, тривалість фінансового циклу скорочена до тривалості виробничого).

Четвертий підхід заснований на тому, що постійна потреба в оборотних коштах фінансується за рахунок власних і довгострокових позикових джерел. Це означає, що величина “робочого капіталу” підтримується в розмірі суми мінімально необхідної величини коштів у запасах і середньої величини коштів у розрахунках з дебіторами. При четвертому підході може виникнути невеликий надлишок власних оборотних коштів, співвідношення між дебіторською і кредиторською заборгованістю є прийнятним (фінансовий цикл є суттєво коротшим від операційного). Ризик втрати ліквідності є трохи нижчим, ніж при третьому підході (рис. 1).

Рис. 1. Зміна фінансових показників при використанні четвертого підходу фінансування оборотних коштів

З рис. 1 видно, що сталися поліпшення практично за всіма показниками, окрім коефіцієнту фінансової стійкості який залишився не змінним та коефіцієнту абсолютної ліквідності, що свідчить про недостатність грошових кошт на підприємстві. Цей підхід можна застосовувати для фінансування поповнення оборотних коштів.

П’ятий підхід заснований на тому, що вся постійна потреба в оборотних коштах і середня величина змінної (сезонної) потреби фінансується за рахунок власних джерел i довгострокових позикових джерел, величина “робочого капіталу” підвищується порівняно з попереднім підходом на середню суму змінної потреби. П’ятий підхід означає, що ризик втрати ліквідності є ще нижчим, але періодично протягом року може з’являтися суттєвий надлишок власних оборотних коштів. Тому необхідно оперативно управляти ними, контролювати, щоб вони не відволікались на придбання непотрібних запасів.

Шостий підхід заснований на тому, що вся потреба в оборотних коштах фінансується за рахунок власних джерел і довгострокових позикових коштів. Шостий підхід можливий лише теоретично, оскільки реально підприємство завжди має певну суму короткострокової заборгованості.

При врахуванні всіх використовуваних критеріїв оптимальним, на наш погляд, є четвертий підхід, за яким підприємству вдасться підвищити рівень ліквідності і не втратити фінансової стійкості, зберігши при цьому на нормальному рівні співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованості, а також покрити нестачу оборотних коштів, і не виникатиме надлишок. Це дуже важливо, оскільки за наявності надлишку обігових коштів на підприємстві можливе недоотримання прибутку від вигідних інвестицій, бо кошти вкладені у виробництво, але там не є необхідними.

Обраний підхід також має прийнятну для підприємства плату за фінансові ресурси. Його використання на підприємстві дасть змогу підвищити рівень рентабельності.

Література:

1. Зятковський І. В. Фінансове забезпечення діяльності підприємств : [монографія] / Тернопільська академія народного господарства. – Тернопіль : «Економічна думка», 2000. – 228 с.

2. Лиса О.В. Особливості визначення потреби підприємства в оборотному капіталі / О. В. Лиса // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2006. - № 6. - С. 180-182.

3. Швиданенко Г .О. Управління капіталом підприємства : навч. посібник / Г. О. Швиданенко, Н. В. Шевчук ; М-во освіти і науки України, Держ. вищ. навч. заклад "Київський нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана". - К. : КНЕУ, 2007. - 436 с.