Економіка / 3. Фінансові відносини.

Войтенко О.В., Голишевська Л.В.

Вінницький національний аграрний університет,Україна

АНАЛІЗ ФІКСОВАНОГО СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПОДАТКУ

Нині проблема формування системи оподаткування аграрного сектора економіки набуває особливого значення, оскільки галузь є основною для збереження економічної безпеки, особливо під час фінансової кризи, коли більшість галузей знаходяться у стані занепаду.

Сучасні наукові підходи до сутності прямого оподаткування та оптимального механізму його функціонування постійно досліджують вітчизняні вчені, зокрема: М. Азаров, О. Василик, В. Галушко, М. Дем'яненко, Д. Дема, А. Діброва, А. Крисоватий, П. Полозенко. Теоретичні дослідження з цього питання можна знайти у працях відомих світових класиків-економістів Ф. Кенне, А. Лаффера, К. Маркса, А. Сміта, М. Тургенєва та інших.

Високий рівень організації податкової системи, її економічна ефективність і раціональність є важливими факторами формування економічного потенціалу високо розвинутої держави. Раціональна система оподаткування забезпечує сприятливі економічні умови для підвищення ефективності діяльності підприємств. Досягнення високих економічних результатів, підвищення ефективності підприємницької діяльності суб'єктів господарювання, з одного боку, а також збільшення доходів державного бюджету — з іншого, здійснюються шляхом реалізації стимулюючої функції податків. Податкова система розвинутих держав містить правові норми та інструменти, що виключають економічно невиправдане оподаткування, внаслідок якого податкова система втрачає стимулюючий потенціал. Протягом останніх десятиліть у багатьох державах проводилися податкові реформи, метою яких було підвищення стабільності податкової системи,справедливості податкового навантаження, а також ефективне регулювання і стимулювання економічного зростання. Засобами досягнення цілей податкових реформ стали зниження податкових ставок, зміна структури податкових надходжень, використання податкових пільг для стимулювання інноваційних та інвестиційних процесів.

В Україні, в умовах становлення ринкових відносин і демократії, формування і розвиток системи оподаткування здійснювалися практично без участі суб'єктів господарювання з абсолютним превалюванням інтересів держави. На сучасному етапі економічна політика держави орієнтована переважно на пошук додаткових джерел поповнення державного бюджету, які полягають у застосуванні нових податків і зборів, посиленні контролю над повнотою і своєчасністю сплати податків. Протиріччя між інтересами держави і платників податків посилюються необхідністю першочергового вирішення поточних економічних проблем, що унеможливлює застосування принципово нових і якісно прогресивних елементів системи оподаткування, а це, врешті-решт, перешкоджає економічному зростанню[1].

Пільгові режими оподаткування, які на сьогодні застосовуються в Україні, не відповідають сучасним вимогам, оскільки податкове навантаження на галузь в період фінансової кризи досить велике, а більшість сільськогосподарських товаровиробників навіть при мінімальних доходах не в змозі сплачувати податки. Особливо це стосується прямого оподаткування, яке у галузі представлене фіксованим сільськогосподарським податком. Цей податок є нейтральним, тобто його розмір залежить від площі сільськогосподарських угідь і їх грошової оцінки. Товаровиробник повинен його сплатити незалежно від фінансового результату діяльності, тобто навіть збиткові підприємства повинні знайти кошти для погашення податкового зобов'язання[1].

Відповідно до статей 304 та 306 Податкового Кодексу України розмір ставок податку з одного гектара сільськогосподарських угідь та/або земель водного фонду для сільськогосподарських товаровиробників залежить від категорії (типу) земель, їх розташування та становить (у відсотках бази оподаткування):

а)для ріллі, сіножатей і пасовищ {крім ріллі, сіножатей і пасовищ, розташованих у гірських зонах та на поліських територіях, а
також ріллі, сіножатей і пасовищ, що перебувають у власності сіль
ськогосподарських товаровиробників, які спеціалізуються на виробництві (вирощуванні) та переробці продукції рослинництва на
закритому ґрунті, або надані їм у користування, у тому числі на
умовах оренди) — 0,15;

б)для ріллі, сіножатей і пасовищ, розташованих у гірських зонах та на поліських територіях, — 0,09;

в)для багаторічних насаджень (крім багаторічних насаджень,
розташованих у гірських зонах та на поліських територіях) — 0,09;

г)для багаторічних насаджень, розташованих у гірських зонах
та на поліських територіях, — 0,03;

ґ) для земель водного фонду — 0,45;

д)для ріллі, сіножатей і пасовищ, що перебувають у власності
сільськогосподарських товаровиробників, які спеціалізуються на
виробництві (вирощуванні) та переробці продукції рослинництва на
закритому ґрунті, або надані їм у користування, у тому числі на
умовах оренди, — 1,0.

Під спеціалізацією на виробництві (вирощуванні) та переробці продукції рослинництва на закритому ґрунті слід розуміти перевищення частки доходу, отриманого від реалізації такої продукції та продукції її переробки двох третин доходу (66%) від реалізації усієї власно виробленої сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки.

Сільськогосподарські товаровиробники самостійно обчислюють суму податку щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням платника податку та місцем розташування земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 Податкового Кодексу України.

Сплата податку проводиться щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця, у розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал від річної суми податку, у таких розмірах:

а)у І кварталі — 10 відсотків;

б)у II кварталі — 10 відсотків;

в)у ІІІ кварталі — 50 відсотків;

г)у IV кварталі — 30 відсотків[3].

Платники податку, утворені протягом року шляхом злиття, приєднання або перетворення у звітному податковому періоді, у тому числі за набуті ними площі нових земельних ділянок, уперше сплачують податок протягом 30 календарних днів місяця, що настає за місяцем їх утворення (виникнення права на земельну ділянку), а надалі — у порядку, визначеному пунктом 306.2 статті 306 Податкового Кодексу України.

Платники податку перераховують в установлений строк загальну суму коштів на відповідний рахунок місцевого бюджету за місцем розташування земельної ділянки[3].

Отже, як свідчать результати досліджень, нині через загострення проблеми бюджетного збалансування держава не приділяє достатньої уваги питанням посилення дії регулюючої та стимулюючої функції податкової системи.

Зміни в Податковому Кодексі України щодо фіксованого сільськогосподарського податку не були радикальними та майже не змінили загальної ситуації.

Література:

1.Кургіна Л.Г.Системи оподаткування сільськогосподарських підприємств/Л.Г. Кургіна//АгроСвіт.-2010.-№2.-С.42-45

2. Мулик Т.О. Податкова система [Текст]: навчальний посібник/Т.О. Мулик, Н.Д. Фаюра, Н.Д.Глазко ; Вінниця: ТОВ "Консоль",-2008.-328 с.-(Університетська книга).

3.Податковий Кодекс України [Електронний ресурс].-Режим доступу http://zakon.rada.gov.ua