Недогрєєва Т.С.

Науковий керівник: Беззубко Л.В.

Донбаська національна академія будівництва і архітектури

Теоретичні аспекти розвитку персоналу підприємства в сучасних умовах

Актуальність теми. Основою будь-якої організації і її головним багатством є люди. Людина завжди була і є ключовим і найціннішим ресурсом. Рівень розвитку персоналу безпосередньо впливає на конкурентні можливості підприємства і його стратегічні переваги. Конкурентоспроможна організація прагне максимально ефективно використовувати можливості співробітників, створюючи всі умови для якнайповнішої віддачі і інтенсивного розвитку їх потенціалу.

Метою дослідження є розгляд теоретичний аспектів щодо розвитку персоналу.

Ряд науковців розглядають «розвиток персоналу» досить вузько, ототожнюючи його з процесом навчання. На думку В.А. Савченка, В.М. Данюка, та С.О. Цимбалюка «розвиток персоналу – це системно організований процес безперервного професійного навчання працівників для підготовки їх до виконання нових виробничих функцій, професійно-кваліфікаційного просування, формування резерву керівників та вдосконалення соціальної структури персоналу» [1-2].

Джой-Меттьюз Д. розглядає розвиток персоналу як цілісний та активний процес удосконалення, пов’язаних з робочою діяльністю знань та умінь із використання широкого спектру навчальних методів та стратегій. На його думку, розвиток персоналу підприємства сприяє [3]:

− вивільненню прихованих можливостей та потенціалу працівників;

− реалізації потенційних можливостей персоналу;

− поступовому руху до більш досконалого та складного стану окремого працівника та організації загалом.

Отже, виходячи із наведених визначень, можна констатувати, що розвиток персоналу – це системний процес удосконалення знань, умінь та навичок працівників підприємства, що реалізується через сукупність ор-ганізаційно-економічних заходів, які передбачають адаптацію, професійне навчання, оцінювання та планування трудової кар’єри персоналу, трудової кар’єри персоналу.

Найважливішою складовою розвитку персоналу є професійний розвиток, який вимагає значних зусиль відносно кандидата, тому він неможливий без зацікавленості з його боку. Мотивами тут можуть бути бажання скоріше освоїти нову роботу, зберегти колишню чи одержати вищу посаду, забезпечити гарантію стабільності чи зростання доходів; набути знання; розширити контакти, стати більш конкурентоспроможним на ринку праці та незалежним від роботодавців.

Сучасний етап науково-технічної революції призвів до якісної зміни ролі людини у виробництві, перетворення її у вирішальний фактор останнього. Не випадково, наприклад, сьогодні понад 85% японських менеджерів на перше місце серед своїх завдань ставлять розвиток людських ресурсів, в той час як впровадження нових технологій – 45%, а просування на нові ринки – близько 20% [4].

Сьогоднішній працівник повинен мати стратегічне мислення, широку ерудицію, високу культуру. Це є важливою вимогою безперервного професійного розвитку працівників, тобто проведення заходів, що сприяють повному розкриттю особистого потенціалу працівників та росту їхньої здатності вносити вклад у діяльність підприємства.

Нині існують багато проблем, які ускладнюють організацію підприємствами професійного розвитку працівників на виробництві, до яких можна віднести: обмеженість фінансування витрат з боку підприємства, незацікавленість працівників вкладати кошти у свою професійну підготовку через відсутність для цього достатніх стимулів, практична відсутність відповідних структурних підрозділів для навчання персоналу [5].

Основними напрямами вдосконалення організації професійного розвитку персоналу в сучасних умовах мають стати:

- стимулювання персоналу до створення і розвитку інновацій, здатних забезпечити конкурентні переваги для підприємства;

- формування системи безперервної професійної освіти і підготовки кадрів, включаючи навчання безпосередньо на виробництві та з відривом від виробництва;

- застосування прогресивних форм організації навчання (кайзен-бліц, навчання у групах та ін.);

- створення умов для кар’єрного росту працівників;

- заохочення внутрішньої конкуренції між співробітниками у визначених межах, не допускаючи при цьому деструктивних процесів та загострення конфліктів.

Таким чином, обґрунтована роль людини, як основного чинника забезпечення конкурентоспроможності підприємств, доцільність розвитку персоналу. Особливо гостро висвітлені питання професійного розвитку, як найважливішу складову розвитку персоналу, проблеми, які перешкоджають ефективній реалізації професійного навчання та запропоновані напрями його вдосконалення на підприємствах у сучасних умовах.

Література.

1. Савченко В.А. Управління розвитком персоналу : навч. посібник / В.А. Савченко. – К.: КНЕУ, 2002. – 351 с.

2. Менеджмент персоналу / В.М. Данюк та ін. – К.: КНЕУ, 2004. – 398 с.

3. Джой-Меттьюз Д. Развитие человеческих ресурсов / Д. Джой-Меттьюз, Д. Меггинсон, М. Сюрте; пер. с англ. – М.: Эксмо, 2006. – 432 с.: ил. – 429 с.

4. Електроний ресурс- http://library.if.ua/book/34/2295.html.

5. Левченко О. Сучасна безперервна професійна освіта та підготовка кадрів в Україні: основні проблеми та напрями трансформації в контексті міжнародного досвіду // Україна: аспекти праці. -2006 . - № 2. - С. 30-35.