Економічні науки/5. Управління трудовими ресурсами

Проф. Бережний В.М., Кравчук Ю.Б., Овсієнко К.І.

Харківський національний автомобільно-дорожній університет, Україна

Розвиток людського капіталу – головна умова економічного зростання

Людський капітал є головною цінністю сучасного суспільства, а також базовим фактором економічного зростання. інноваційна модель економічного розвитку, рушійними силами якого все більше стають нові знання, творчий та інтелектуальний потенціал людини і суспільства, робить людський капітал стратегічним ресурсом конкурентної боротьби.

Таким чином, проблема формування та збереження людського капіталу має велике значення як для самої людини, так і для будь-яких підприємств та держави в цілому. Необхідно відмітити, що на рівні держави цій проблемі приділяється значна увага дослідників, то на рівні підприємств окремого індивіда ця категорія досліджена недостатньо.

Проблема сутності людського капіталу і його роль у виробництві завжди цікавила економістів. першу спробу оцінити людський капітал зробив фундатор західної політичної економіки В.Петті у праці «Політична арифметика» (1690р.). Приблизно через 200 років до цього питання повернулися німецький статистик Е. Енжел і англійський економіст Дж. Ніколсон, а згодом – засновник Кембріджської школи політекономії А. Маршал.

Проблемі людського капіталу присвячені також наукові роботи американських економістів Т.-В. Шульца та Г.-С. Беккера, Дж. Кендріка, Ц. Гріхілеса, Е. Денісова та ін.

Також неоднозначне трактування людського капіталу запропонував Б. В. Корнейчук. На його думку, людський капітал – це реалізована здатність людини до вищої діяльності, мислення, творчості. Суть цього визначення полягає в тому, що продуктом людського капіталу є не матеріальні блага або потік грошових доходів, а вища діяльність людини. Якщо дохід вимірюється в грошових одиницях, то вища діяльність – її тривалістю в часі. Таким чином, на думку Б.В. Корнейчука, людський капітал та потік благ, які він породжує, мають однакову соціально-економічну сутність і вимірюються в однакових одиницях – в одиницях соціального часу ( час, протягом якого людина займається вищою діяльністю) [1].

Людський капітал є динамічною сутністю фізичних, соціальних і духовних складових потенціалу людини, який включає все більш широкий спектр здібностей та рис особистості в процесі розвитку господарської практики. Реалізація цього виду ресурсу приносить не тільки особисті, але й суспільні вигоди, роль яких на сучасному етапі зростає.

Сучасний економічний розвиток потребує переосмислення існуючого спектра творчих здібностей, рис і характеристик, які входять у поняття «людський капітал». Домінуючою формою суспільного багатства тут стає розвинена особистість, а також відбуваються суттєві зміни в ціннісних орієнтаціях людини, створюється нова система мотивації, більш важливими стає якість життя.

На відмінну від попередніх етапів господарювання, де використовувалася переважно фізична праця, в період бурхливого розвитку інформаційних технологій людський капітал потребує розвитку широкого спектра творчих здібностей особистості. На сучасному етапі відбувається актуалізація інтелектуальної складової людського потенціалу, підвищення значущості єдності трудового колективу, довіри між людьми.

Значною перешкодою на шляху розвитку людського капіталу є його міграція ( у зарубіжжя, інші галузі, які не потребують значного використання людського потенціалу) і має своїми наслідками не тільки зниження накопиченого обсягу людського капіталу, а призводить до руйнування системи мотивації його подальшого розвитку та формування. За останні 10 років з України виїхало 574 доктори наук і 907 кандидатів наук, причому третина з них – молодша за 40 років, а також значна кількість лікарів, технологів та інших висококваліфікованих спеціалістів виїхало через низьку оплату праці і високий рівень безробіття [2].

Ще одна перешкода на шляху формування людського капіталу – це політика в галузі освіти, охорони здоров’я, культури, фізкультури й спорту, сім’ї та молоді.

На сучасному етапі розвитку значну роль відіграє мотивація. У свою чергу, в системі мотивації можна виділити саму мотивацію (почуття обов’язку, відповідальності, внутрішню установку на якісну, продуктивну працю, усвідомлене бажання швидше досягти результату, зусилля людини для збереження, розвитку своїх здібностей) та соціально-економічне середовище (це соціально-економічні умови, які повинні сприяти всебічному розвитку особистості). Саме ці поняття потребують подальшого розвитку й дослідження.

Отже, люди є центральною ланкою динамічного процесу змін в сучасній економіці. Розвиток повинен задовольняти не тільки їх фізичні бажання, а також духовні та інші потреби й очікування. Вкладення ресурсів, як матеріальних, так і духовних, у розвиток освіти, здоров’я, споживання та матеріальний добробут є ключовим елементом розвитку кожної людини.

Проблеми накопичення, збереження й розвитку, вдосконалення людських здібностей повинні стати пріоритетним державним стратегічним завданням, його вирішення має бути відповідним чином забезпечене, оскільки рівень розвитку людства визначає ступінь розвитку країни. Але слід урахувати ще й те, що у своєму розвитку людина проходить через ряд природних вікових стадій, кожна з яких характеризується особливим станом її природних і придбаних властивостей та визначає особливості її участі в освітній, виробничій, науковій і культурній діяльності. На кожній стадії потрібні особливі вкладення у формування людини, відсутність яких не можна повністю відшкодувати ніякими витратами на подальших стадіях.

Література:

1. Корнейчук Б.В. Человеческий капитал во временном измерении. – СПб.: Изд. СПбГПУ, 2008. – 96с.

2. Грішнова О.А. Людський розвиток: – К.: КНЕУ, 2006. – 308 с.