Экономические науки/7.Учет и аудит.

Волинець Ю.С.

Науковий керівник: Дзюба О. М.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Сутність факторингу та його роль в управлінні дебіторською заборгованістю на підприємстві

Виникнення дебіторської заборгованості постійно супроводжує господарську діяльність підприємств. Це об’єктивний процес, який зумовлений існуванням ризиків при проведенні взаєморозрахунків між контрагентами за результатами господарської операції. Наявність значного розміру дебіторської заборгованості створюють серйозні проблеми та загрози діяльності підприємств. Тому сьогодні важливим завданням фінансового менеджменту на підприємстві є ефективне управління товарною дебіторською заборгованістю, яке має бути спрямоване на оптимізацію її розміру, забезпечення своєчасної інкасації боргу, а також на реструктуризацію дебіторської заборгованості та її рефінансування [1].

Одним з сучасних інструментів управління дебіторською заборгованістю є її рефінансування у формі факторингу. Питанням визначення сутності факторингу, його видам, перевагам та недолікам присвячено багато праць таких авторів як Т.Е. Белялов, Ю.С. Скакальський, Ю.М.Лисенко, В.В.Смачило, Я.Чубарова. Проте недооцінка цього фінансового інструменту та порівняно рідке використання його підприємствами України викликають необхідність подальшого розгляду цього питання.

Метою статті є визначення сутності факторингу і його ролі в управлінні дебіторською заборгованістю на підприємстві.

Предметом дослідження є управління дебіторською заборгованістю як одним з елементів забезпечення стабільності діяльності підприємства та його фінансової стійкості.

Згідно ст. 1077 Цивільного Кодексу за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти і розпорядження іншої сторони (клієнта) за платню, а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) [2].

Крім того, частина 5 ст. 350 Господарського Кодексу України визначає порядок здійснення факторингових операцій і тлумачить факторингові послуги як придбання банком права вимоги у грошовій формі щодо поставки товарів або надання послуг з прийняттям ризику виконання такої вимоги і прийому платежів і є банківською операцією, яка проводиться на комісійних умовах і договірних засадах [3].

До того ж, при здійсненні факторингових операцій необхідно керуватися Законом України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринку фінансових послуг» та Законом України «Про банки і банківську діяльність в Україні».

В економічній літературі факторинг розглядають як комплекс банківських послуг, що надаються компаніям, які здійснюють свої розрахунки з відстрочкою платежу, в обмін на уступку дебіторської заборгованості, яка включає фінансування поставок товарів, страхування кредитних ризиків, облік стану дебіторської заборгованості та регулярне надання відповідних звітів клієнтові, а також контроль своєчасності сплати и роботу з дебіторами [4].

Факторинг насамперед призначений для вирішення таких питань, як негайне інкасування коштів або одержання їх на визначену у факторинговому договорі дату, незалежно від платоспроможності платника; покриття ризиків, пов’язаних зі своєчасним отриманням оплати; управління дебіторською заборгованістю клієнта; надання консалтингових послуг власнику дебіторської заборгованості тощо. Факторинг дає змогу постачальникові мінімізувати ризики, пов’язані із відстроченням оплати придбання товарів чи послуг, зменшує необхідність у відволіканні значних адміністративних ресурсів для отримання оплати від покупця за поставлені товари чи послуги, а також дає змогу постачальнику отримати кошти за свою дебіторську заборгованість.

Факторинг – продаж фінансовій установі (фактору) дебіторської заборгованості за розрахунками з покупцями та отримання більшої частини грошових коштів (фінансування) за плату відразу після підтвердження факту реалізації. Операції факторингу відбуваються у такій послідовності:

1) Відвантаження товару покупцеві.

2) Укладання договору про факторинг.

3) Повідомлення покупця про зміну кредитора в зобов’язанні.

4) Надання фактором фінансування клієнту (70-90% від суми поставки).

5) Нарахування та сплата фактору за послуги.

6) Погашення дебітором своїх зобов’язань перед фактором.

7) Виплата фактором підприємству залишку грошових коштів (10-30%) [5].

До основних особливостей ринку факторингу та водночас проблем його розвитку в Україні можна віднести:

- домінування банків, для яких факторинг займає лише частину портфеля серед інших послуг, у той час як для спеціалізованої факторингової компанії цей вид операцій є профільним;

- використання банком при оцінюванні потенційного клієнта факторингу схеми, ідентичної при кредитуванні. Але факторинг не є аналогом кредиту й спрямований на зростання продажів та рентабельності;

- здійснення банками факторингу лише як фінансування без додаткових послуг, що суперечить світовій практиці та сутності факторингу;

- якість послуг факторингу в Україні не контролюється, у законодавстві не закріплено вимоги щодо стандартів якості факторингових послуг фінансових установ.

Негативною рисою розвитку факторингових послуг в Україні є великий відсоток, котрий сьогодні закладають вітчизняні банки у свої тарифи за обслуговування. У розвинених країнах вартість факторингу становить у середньому близько 1,5-2% від суми постачання. В Україні середньозважений відсоток для ринку становить 50-60% від зазначеної суми.

Одним з найважливіших чинників, який стримує розвиток факторингу в Україні є відсутність відповідного законодавства. Прийняття необхідних нормативних документів створило б умови для ефективного функціонування ринку факторингових послуг як одного з перспективних джерел фінансування діяльності суб’єктів господарювання які надають перевагу класичному кредитуванню, вартість послуг якого є значно нижчою. Однак при факторинговому обслуговуванні не потрібне забезпечення і оформлення безлічі документів. Так, якщо кредит потребує повернення постачальником зазначеної суми у певний термін, то факторинг передбачає фінансування на реальний час товарного кредиту, повернення якого здійснюють покупці. Крім того, постачальник має можливість сам стежити за фінансуванням, платежами покупців, станом простроченої заборгованості за допомогою звітів, які надає йому банк.

Слід зазначити, що факторинг останнім часом використовується все частіше. Це пояснюється тим, що Верховна Рада України дозволила фінансовим компаніям відносити кошти від продажу боргів на валові витрати. Раніше при продажу кредиту з такого активу сплачувався податок на прибуток, тепер його платити не потрібно. [6]

Отже, для подальшого розвитку факторингу на вітчизняному ринку необхідне прийняття заходів законодавчо-нормативного характеру стосовно регламентування здійснення факторингових операцій, а саме стосовно факторингових операцій як об’єкта оподаткування ПДВ, а також створення пільгових умов для вже діючих та новостворених фінансових компаній, що надають факторингові послуги в сфері оподаткування. Такі заходи дозволять зменшити вартість факторингових послуг і сприятимуть їх поширенню.

Література:

1. Булкот Г. Оцінка дебіторської заборгованості при факторингових операціях / Г. Булкот // Економіка. – 2010. - №1 (101). – С. 11-16.

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV. [Електронний ресурс] // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=435-15.

3. Господарський кодекс України від 16.03.2001 р. № 436-IV. [Електронний ресурс] // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=436-15.

4. Федорченко О.Є. Сутність факторингу і його роль в управлінні дебіторською заборгованістю на підприємстві / О.Є. Федорченко // Економічний простір. – 2008. - №13. - С. 237-243.

5. Омеляненко Т. Особливості обліку операцій факторингу з правом регресу / Т. Омеляненко // Бухгалтерський облік і аудит. – 2010. - № 3. – С. 19-23.

6. Ринок факторингових послуг: проблеми розвитку і перспективи / Матеріали Українського агентства фінансового розвитку // Фінансовий ринок України. – 2010. - №9(83). – С. 20-23.