Економічні науки/7. Облік та аудит.

Тимчина Л.І, Сибірьова А.Ю

Донецький національний университет

економіки та торгівлі ім. М.Туган-Барановського, Україна

ВПЛИВ ЗМІНИ ВАЛЮТНИХ КУРСІВ НА ФІНАНСОВУ ЗВІТНІСТЬ

Навколо питань, пов'язаних з урахуванням впливу змін валютних курсів, вже багато років тривають гострі дискусії серед зарубіжних науковців та практиків. Цьому питанню присвячені роботи багатьох зарубіжних вчених, зокрема Р. Алібера, С. Стікнея, Ф. Чоя, Дж. Флавера, Л. Лоренса, Г. Мюллера, К. Ноубса, Р. Паркера. У той же час в українській та російській економічній літературі проблема врахування впливу змін валютних курсів на фінансову звітність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності не знайшла відповідного відображення.

Метою статті є висвітлення проблем, пов'язаних з урахуванням впливу змін валютних курсів, та шляхів їх вирішення у міжнародній практиці; аналіз методів валютного перерахунку показників фінансової звітності закордонних господарських одиниць в звітну валюту материнської компанії; проведення порівняльного аналізу вимог SFAS 52, МСФЗ 21, П(С)БО 21; визначення питань, які потребують подальших наукових досліджень.

Суб'єкти господарювання можуть здійснювати зовнішньоекономічну діяльність двома шляхами – через операції в іноземній валюті або маючи закордонні господарські одиниці (дочірнє, асоційоване, спільне підприємство, філія). В обох випадках виникає потреба відображення операцій в іноземній валюті в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності.

Для включення операцій в іноземній валюті та діяльності закордонних господарських одиниць в консолідовану фінансову звітність необхідно відображати всі фінансові дані в єдиній валюті [1].

У міжнародній бухгалтерській практиці процес, при якому фінансові дані, виражені в одній валюті, перераховуються в іншу валюту, називається валютним перерахунком (трансляцією). Відзначимо, що термін «валютний перерахунок (трансляція)» не можна ототожнювати з поняттям «конверсія». Останнє є обміном однієї валюти на іншу (наприклад, обмін однієї іноземної валюти на іншу в банку), в той час як при трансляції ніякого фізичного обміну валютами не відбувається, а тільки змінюється грошове вираження фінансових даних.

Необхідність у валютній трансляції обумовлена різними причинами, зокрема:

- потребою реєстрації валютних операцій на рахунках бухгалтерського обліку та відображення їх у фінансовій звітності суб'єкта господарювання;

- необхідністю складання консолідованих фінансових звітів компанією, до складу якої входять закордонні господарські одиниці, що ведуть бухгалтерський облік і складають звіти у валютах;

- поданням фінансової звітності у валюті, яка відрізняється від валюти звітності, для більшої зручності закордонних користувачів інформації.

Інструментом, який використовується для перерахунку фінансових даних з однієї валюти в іншу, є валютний курс. У зв'язку з тим, що валютні курси постійно змінюються, процес валютної трансляції супроводжується виникненням вчених питань, основними з яких є:

- який курс обміну використовувати при перерахунку активів, зобов'язань, доходів і витрат, виражених в іноземних валютах;

- як відображати у фінансовій звітності прибуток і збитки від валютного перерахунку (курсові різниці).

У процесі валютного перерахунку можуть застосовуватися три види валютних курсів: історичний курс, курс «закриття», або поточний курс і середній курс. Використання різних валютних курсів та їх комбінацій при перерахунку показників фінансової звітності призвело до появи в міжнародній практиці різних методів валютної трансляції, які можна класифікувати на два типи.

До першого типу належить метод єдиного курсу, або курсу «закриття». У США цей метод називається також методом поточного курсу. Його сутність полягає в тому, що всі активи та зобов'язання закордонного підприємства переводяться у звітний валюту за курсом «закриття». Доходи і витрати перераховуються за курсом «закриття» або середнім курсом за відповідний період.

Другий тип охоплює методи кількох курсів, відповідно до яких при валютному перерахунку використовуються різні комбінації історичного курсу та курсу «закриття». Цей тип об'єднує три методи: поточно-непоточний, монетарно-немонетарний та тимчасовий.

Поточно-непоточний метод ґрунтується на розподілі об'єктів обліку на поточні та непоточні. Поточні активи і зобов'язання перераховуються за курсом «закриття», а непоточні – за історичним курсом. Елементи звіту про прибутки та збитки. переводяться за середньозваженими курсами за відповідний місяць або за весь звітний період.

Монетарно-немонетарний метод також ґрунтується на класифікації елементів балансового звіту, однак за іншою ознакою. Згідно з цим методом активи і зобов'язання поділяються на монетарні і немонетарні. Процедура перерахунку доходів і витрат аналогічна поточно-непоточному методу.

Тимчасовий метод ґрунтується на принципі тимчасового значення. Відповідно до цього принципу валютна трансляція розглядається як процес перерахунку вартості активів і зобов'язань, виражених в іноземних валютах. При перерахунку використовуються валютні курси, які відповідають датам проведення оцінки активів і зобов'язань. Це означає, що активи та зобов'язання, відображені в балансі за первісною (історичною) вартістю, слід перекладати за історичним курсом; активи і зобов'язання, відображені за поточною вартістю, а також дебіторську і кредиторську заборгованість – за курсом «закриття»[2].

Слід зазначити, що використання будь-якого з розглянутих вище методів валютного перерахунку призводить до отримання різних значень курсових різниць. Це обумовлено тим, що в основу цих методів покладено різні припущення щодо того, на які види активів та зобов'язань, виражених в іноземних валютах, впливають зміни валютних курсів, а на які – ні.

При цьому жоден з розглянутих методів валютного перерахунку фінансової звітності не є досконалим і має певні недоліки.

Так, поточно-непоточні і монетарно-немонетарні методи мають однакові недоліки.

По-перше, обидва методи ґрунтуються на класифікації об'єктів обліку за певними критеріями. Разом з тим залишається необґрунтованим питання, чому саме такий розподіл статей фінансової звітності може визначати, який курс застосовувати при перерахунку, адже валютний перерахунок пов'язаний з оцінкою, а не з класифікацією. Характеристика активів і зобов'язань, які визначають їх класифікацію у фінансовій звітності, не обов'язково повинні підходити для вибору відповідних курсів для валютної трансляції.

По-друге, при монетарно-немонетарному методі валютний перерахунок немонетарних статей балансу за історичним курсом буде мати сенс тільки в тому випадку, якщо вони відображені в балансі за історичною вартістю, а не за справедливою.

Тимчасовий метод покладено в основу американського стандарту SFAS 8 «Облік трансляції валютних операцій і фінансової звітності, вираженої в іноземній валюті». Цей стандарт зобов'язував здійснювати валютну трансляцію фінансової звітності тільки за тимчасовим методом. При цьому курсові різниці треба було негайно визнавати як прибуток чи збиток того періоду, в якому вони виникали. Відстрочка курсових різниць заборонялася [3].

Таким чином, існують як мінімум дві реальні проблеми в галузі звітності, які можна пов'язати з валютними різницями:

1) нові вимоги фінансової звітності побудовані на «підході функціональної валюти» і зобов'язують здійснювати перерахунок фінансової звітності закордонних господарських одиниць з функціональної валюти у валюту подання за методом курсу «закриття»;

2) у П(С)БО 21 «Вплив змін валютних курсів» передбачено використання для валютного перерахунку фінансової звітності закордонних господарських одиниць методу курсу "закриття" та тимчасового методу, а інструкцією про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України - лише методу курсу "закриття".

Питання, пов'язані з впливом валютних курсів на фінансову звітність, не можна вважати повністю вирішеними. Про це свідчать недоліки, які притаманні методам валютного перерахунку, а також розбіжності у поглядах зарубіжних науковців і практиків щодо доцільності застосування того чи іншого методу.

Існуючі на сьогодні відмінності між вимогами вітчизняних нормативних актів і МСФЗ 21 «Вплив змін валютних курсів» вимагають проведення подальших досліджень питань, пов'язаних з валютним перерахунком, з метою наукового обґрунтування доцільності внесення змін до П(С)БО 21.

Література:

1. Белінська Я. В. Проблеми валютно-курсової стабільності в Україні // Актуал. пробл. економіки. - 2010. - № 8. – с. 201 – 207.

2. Кухарський Н.А., Харічков С.К. Міжнародна економічна діяльність // Одеса. - 2009. – 456.

3. Береславський О. Чинники курсової нестабільності в Україні // Вісник. - 2010. - № 12. - с. 8-14.