Короваєва І.В., доц. Попова Н.І.

Донецький національний університет

Проблеми методики калькулювання собівартості продукції рослинництва

Постановка проблеми. Різноманіття сучасних методик розрахунку собівартості зернових культур дозволяє застосовувати в практиці обліку сільськогосподарських підприємств такі методи, які б відповідали запитам агрономів і дозволяли приймати ефективні управлінські рішення щодо удосконалення як технології виробничих процесів, так і їх самих.

Аналіз літературних джерел з питань методики калькулювання собівартості зернових культур в сільському господарстві свідчить про те, що вивченням даної проблеми займалося значне коло науковців, а саме: В.Г. Андрійчук, Ф. Ф. Бутинець, Т.Г. Маренич, Л. К. Сук та ін.

Однак, проаналізувавши ряд літературних джерел, можемо зробити висновок, що методика калькулювання собівартості на сільськогосподарських підприємствах потребує дослідження як теорії, так і практики.

Метою роботи є визначення методик розрахунку собівартості зернових культур в сільському господарстві для ефективного їх застосування на практиці.

Виклад основного матеріалу. Основним призначенням калькуляції є отримання інформації про собівартість для організації і управління процесом виробництва і контролю за витратами. Багато економістів розглядають калькулювання як елемент, додаток методу бухгалтерського обліку, а сутність калькулювання – як спосіб обчислення собівартості продукції.

Калькулювання займає значне місце в системі економічної науки, тому його слід розглядати як важливу ділянку бухгалтерського обліку, як окрему наукову дисципліну, яка має свою мету, предмет та методи.

Методи калькулювання являють собою сукупність способів і прийомів, необхідних для розрахунку собівартості конкретного виду продукції калькулювання; сукупність прийомів розподілу витрат за калькуляційними статтями та віднесення їх до об’єкта калькулювання.

Вибір методики обчислення собівартості сільськогосподарської продукції залежить від особливостей технології та організації виробництва, характеру продукції, що виробляється. Це такі методики: пряме віднесення витрат на відповідні види продукції; вилучення із загальної суми витрат побічної продукції; розподіл витрат між видами продукції пропорційно кількісному значенню; коефіцієнтний метод; пропорційний метод; комбінований метод.

Пряме віднесення витрат на відповідні види продукції. Застосовується в тих галузях, де одержують лише один вид однорідної продукції. Собівартість одиниці продукції при цьому визначають діленням суми понесених витрат на даному об’єкті планування й обліку на загальний обсяг її виробництва (робіт, послуг). Так визначається собівартість центнера зеленої маси, а також собівартість одиниці робіт і послуг допоміжних і обслуговуючих виробництв: 10 ткм, 1 кВт.год, 1 м3 води.

Розподіл витрат між видами продукції пропорційно кількісному значенню однієї з головних ознак, спільної для всіх видів одержаної продукції. Такою ознакою може бути, наприклад, вміст повноцінного зерна в цих видах продукції, вміст поживних речовин тощо.

Коефіцієнтний метод. Застосовується тоді, коли в процесі відповідного виду діяльності одержують понад один вид продукції з наступним визначенням собівартості кожного з них. Витрати між цими видами продукції розподіляються пропорційно їх питомій вазі в загальному обсязі умовної продукції. Її розраховують шляхом переведення за допомогою прийнятих коефіцієнтів усіх видів продукції в основний.

Пропорційний метод. Базується на розподілі витрат між окремими видами продукції пропорційно вартості продукції, оціненої за реалізаційними цінами. Так визначається собівартість овочів, льону, конопель та ін.

Комбінований метод. Суть його полягає у такому: а) велика частина продуктів належить до основної. Це зменшує вплив оцінки побічної продукції на витрати з виготовлення основного продукту; б) побічну продукцію вилучають з загальних витрат не за відпускними цінами, а у відсотку до витрат за перероблення всієї сировини; в) суму витрат, що залишилася, розподіляють між основними видами продукції.

Для визначення собівартості зернових культур у сільськогосподарських підприємствах більш підходить методика вилучення із загальної суми витрат побічної продукції.

Об’єктами обчислення собівартості зернових культур є зерно, зерновідходи і солома.

Визначення собівартості зернових культур виконується в такій послідовності:

I. побічна продукція (солома) оцінюється виходячи з нормативних витрат на збирання, пресування, транспортування, скиртування й інші роботи відповідно до прийнятої в господарстві технології;

II. із загальної суми витрат виключають собівартість соломи (полови), виходячи з нормативних витрат;

III. визначення лабораторним чином повноцінний склад зерна у зерно відходах (кількість зерно відходів помножити на відсотковий склад зерна у зерно відходах);

IV.визначення загальної кількості зерна (сума товарного зерна і умовного зерна у зерно відходах);

V. визначення фактичної собівартості 1 ц зерна (собівартість всього одержаного зерна в грн. поділити на одержане зерно підприємством в центнерах);

VI.визначення фактичної собівартості 1 ц зерно відходів (собівартість всього одержаних зерновідходів в грн. поділити на кількість зерновідходів одержаних підприємством в центнерах).

Висновки. Показник собівартості дає можливість глибоко проаналізувати економічний стан підприємства і виявити резерви підвищення ефективності виробництва. За інших однакових умов підприємство більше одержуватиме прибутку на одиницю продукції, чим нижча її собівартість, і навпаки. Із зниженням собівартості зростає цінова конкурентоспроможність продукції, а отже, зміцнюється положення підприємства на товарному ринку.

Методика вилучення із загальної суми витрат побічної продукції найбільш підходить для визначення собівартості зернових культур у сільськогосподарських підприємствах, тому що носить простий і не трудомісткий характер.

На визначення методики обчислення собівартості зернових культур впливає ряд чинників: якість обробки землі під майбутній врожай, посівний матеріал, внесення мінеральних добрив, обробка засобами захисту рослин, якісний збір урожаю, погодні умови, цінова політика держави.

Список використаних джерел

1. Андрійчук В. Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. – 2-ге вид., доп. і перероблене. / В. Г. Андрійчук. – К.: КНЕУ, 2002. – 624 с.

2. Бухгалтерський облiк в агроформуваннях : Пiдруч. для студ. екон. спец. / Т.Г. Маренич, В.Я. Амбросова ; М-во освiти i науки України. - 2-ге вид., допов. i переробл. - К.: Професiонал, 2005. – 892 с.

3. Бутинець Ф. Ф. та ін. Бухгалтерський управлінський облік. – 3-тє вид. доп. і перероб. – Житомир: ПП «Рута». – 2005. – 480с.

4. Методичні рекомендації з обліку витрат і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств // Облік і фінанси АПК. – 2006. – № 12. – С. 6 – 60.

5. Сук Л., Сук П. Калькуляція в бухгалтерському обліку // Бухгалтерія в сільському господарстві. – 2003. – № 4. – С. 2-4.