Виконала студентка 6 курсу спеціальності
“Облік і аудит” заочного відділення Миколаївського міжрегіонального інституту
розвитку людини відкритого міжнародного університету розвитку людини
“Україна" Ружанська Наталія Андріївна, науковий керівник
Долга Людмила Олексіївна.
Податок на додану
вартість останнім часом привертає до себе значну увагу, тому що він став
предметом широких дискусій щодо доцільності його застосування та наслідків
справляння для економічного розвитку і бюджету країни.
З
цього приводу існують неоднозначні думки та прямо протилежні позиції. Одні
автори пропонують його скасувати як податок, що стримує розвиток споживчого
ринку, створює фіскальну нестабільність, стимулює корумпованість контролюючих
органів, інші – його збереження і вдосконалення як одного із стабільного і
достатньо простого джерела доходів бюджету, з високою фіскальною ефективністю і
нейтрального до собівартості товарів чи послуг.
Ґрунтуючись
на узагальненні теоретичні основи ї практики проведення обліку, аналізу
механізму аудиту ПДВ в Україні, розглянемо шляхи щодо покращення нарахування та
сплати податку на додану вартість та економічні відносини, які виникають між
державою, суб’єктами підприємницької діяльності і громадянами в процесі
вилучення державою частини валового внутрішнього продукту у вигляді податку на
додану вартість.
Податок
на додану вартість є найбільш надійним і простим джерелом надходження доходів
до Державного бюджету України, він забезпечує значну частку надходжень до
Державного бюджету України.
На
сьогоднішній день в Україні існує своя податкова система, яка не є простим
копіюванням досвіду інших країн. Адже податкова система має відображати
конкретні умови конкретної країни, рівень розвитку економіки, соціальної сфери,
її зовнішню та внутрішню політику, традиції народу, географічне положення,
кліматичні умови та безліч інших чинників. В зв'язку з цим склад податкової
системи, структурні співвідношення окремих податків їх обчислення, форми
розрахунків, організація податкової служби можуть значно відрізнятись.
Сучасний етап
податкової системи України можна охарактеризувати як закладання підвалин.
Зроблено за короткий час досить багато. Здійснено перехід до системи формування
доходів бюджету на податковій основі, реформована сама податкова система шляхом
впровадження податків, характерних для країн з розвинутою ринковою економікою.
Розроблено і відображено (хоча й далеко не досконало) законодавство з питань
оподаткування, його інструктивне та методичне забезпечення, створена сучасна
податкова адміністрація із сучасною організаційною структурою.
Існує ряд основних
податків, які дістали загально світове визнання, хоча механізм їх справляння
може суттєво відрізнятись в конкретній країні. До них належать прямі і не прямі
податки, та інші збори й обов'язкові платежі. З точки зору вирішення фіскальних
завдань непрямі податки завжди ефективніші за прямі. Одним із основних видів
непрямих податків є ПДВ.
Податок на додану
вартість – це частина новоствореної вартості на кожному етапі виробництва
продукції (виконання робіт, надання послуг), що надходить до бюджету після їх
реалізації. Інакше кажучи, ПДВ – це непрямий податок, який стягується до
бюджету у вигляді надбавки до ціни товару, який сплачується споживачами.
Незважаючи на те, що
податок на додану вартість використовується в Україні вже не один рік, він був
і залишається "terra incognito" як для платників, так і збирачів.
ПДВ, був запроваджений як альтернатива податку з обороту та податку з продажу.
Це був цікавий експеримент, бо за своїм змістом ПДВ найкраще працює в
демонополізованій економіці з мінімальним застосуванням "внутрішньо
корпоративних" цін та відсутністю так званих "зв'язаних осіб".
Натомість, головна мета планової системи є зворотною – підтримання планового
ціноутворення, збереження єдиного власника в особі держави.
Закон про податок на
додану вартість найбільш відповідає ринковим умовам господарювання в Україні.
Готуючи його, розробники врахували багаторічний досвід багатьох країн,
розраховуючи що, закон задовольнить потреби держави як у частині регулювання
економічних правовідносин у країні, так і в частині фіскальної політики.
Закон про податок на
додану вартість побудований таким чином, що сприятиме в першу чергу надходженням
до бюджету вагомих доходів. Крім того, передбачено чимало механізмів щодо його
застосування: податкові накладні, книги обліку, ідентифікаційні номери, тощо.
До речі, саме ці інструменти, що сприяють дієвості закону, й були найбільшим
каменем спотикання. Мета розробників полягала в тому, щоб дати платникам
податків ключ до ефективного застосування цих важелів.
Роль ПДВ в
податковій системі України важко переоцінити. Широка база оподаткування цього
універсального акцизу є цінною для фіскальної функції податків. Але щоб
конкретний податок, як і податкова система, в цілому, був ефективним, не
потрібно забувати і про податковий прес, що тисне на платників податку. Тільки
завдяки компромісу між максимальною величиною залучених податком до бюджету
коштів і інтересам платників, податок може оптимально виконувати свою місію в
фінансовій системі. До цього прагне і Україна, постійно покращує функціонування
ПДВ.
Ідея використання податків на споживання (непрямих
податків) та їх співвідношення із податками на доходи була і залишається однією
з найсуперечливіших у фіскальній науці. Історично опосередкована форма
одержавлення національного продукту з'явилась значно пізніше, ніж пряме
оподаткування доходів підприємств і громадян, проте поступово перетворилася в
найвідчутніший канал поповнення доходів державного бюджету та фінансування
державних видатків. Починаючи з XVIII століття розвиток податкових форм ішов
одночасно у двох напрямках: прямого та опосередкованого оподаткування, із
установленням відповідних співвідношень між ними.
Дискусії з приводу
доцільності непрямого оподаткування особливо загостилися на рубежі XIX – XX
століть. Із беззастережним засудженням податків на споживання, як податків на
бідних, виступив марксизм та інші течії у соціал-демократії. Природно, що з
проголошенням радянської влади в 1917 році було взято курс на скасування
непрямих податків. Однак час довів хибність цих думок. Наступні дослідження в
галузі фіскальної теорії та практики підтвердили, що податки є одним із
найконсервативніших елементів державного механізму, які не завжди підкоряються
змінам політичної ідеології державності. Отже, опосередкована форма
оподаткування є об'єктивною економічною необхідністю, оскільки забезпечити
постійно зростаючи державні видатки лише за рахунок прямих податків практично
неможливо.
Широке застосування ПДВ зумовлене численними його
перевагами, серед яких найголовнішим є те, що оподатковуванню підлягає
переважно дохід, який спрямовується на споживання; інша його частина значною
мірою використовується на нагромадження, яке опосередковано стимулює процес
інвестування. Широка база оподаткування ПДВ сприяє вагомому зростанню доходів
держави від податків на споживання. Вилучення податку на всіх етапах руху
товарів сприяє рівномірному розподілу податкового тягаря між усіма суб'єктами
підприємницької діяльності. Єдині ставки полегшують як обчислення податку
безпосередньо для платників, так і контроль державних податкових органів за
дотримання платіжної дисципліни. Оподаткування власне доданої вартості, сплата
податку пропорційно новоствореній вартості на відповідному етапі виробництва чи
пристосування товарів наближають ПДВ до прямих податків із точки зору
прогресивності оподаткування. Встановлення нульових ставок на експортні товари
створює позитивні передумови для збільшення його обсягу та підвищення
конкурентоспроможності вітчизняних товарів на світовому ринку.
Таким чином, ПДВ є
найпрогресивнішою формою оподаткування споживання. Разом з тим, як свідчить
вітчизняний досвід, практика нарахування й сплати вимагає подальшого
вдосконалення механізму справляння ПДВ відповідно до умов перехідної економіки в
Україні.
Аналіз законодавства
з ПДВ засвідчив ще один істотний недолік – подвійне оподаткування. Такий факт
має місце при оподаткуванні підакцизних товарів, коли в оподатковувану податком
на додану вартість базу включається сума акцизного збору. Більш того, в Україні
існує велика кількість місцевих податків і зборів, джерелом сплати яких є
собівартість – одна із складових бази для нарахування податкового зобов'язання
з ПДВ. Очевидно, в такий спосіб держава вирішує свої фіскальні інтереси,
одночасно порушуючи задекларовані нею ж принципи податкової політики. Тобто
додана вартість з метою оподаткування має бути максимально звільненна від інших
непрямих податків і платежів.
Податковим Кодексом
України передбачено широку систему пільг з ПДВ. Вірогідно, що перелік пільг
продиктований намірами соціальної справедливості. Звільнення того чи іншого
товару (роботи, послуги) від ПДВ передбачає автоматичне зменшення його ціни на
суму нарахованого податку. Зацікавлені в цьому і платники податку, і його
носії, оскільки у перших з'являється можливість завдяки зниженню цін збільшити
обсяг реалізації продукції за кількісними параметрами, а для других істотно
послаблюється податковий тиск. Отже, звільнення від ПДВ має на меті два
основних завдання. По-перше, захист інтересів малозабезпечених верств населення
(соціально-політичні мотиви); по-друге, стимулювання випуску окремих видів
товарів (робіт, послуг).
Розглядаючи ПДВ,
слід особливу увагу звернути на два моменти. Перший пов'язаний із розміром
ставки. Спочатку її було встановлено на рівні 28%, її розміри перевищували всі
допустимі межі. Тому рішення про доведення ставки ПДВ до 20 % та 17% є
виправданим. Однак у сучасних умовах господарювання і такий розмір податкової
ставки є завищеним. У період становлення ринкових відносин рівень оподаткування
товарів народного споживання має бути поміркованішим.
Другий момент
визначається кількістю ставок, що використовуються. Встановлення єдиної ставки
податку спрощує систему функціонування та обслуговування ПДВ. Якщо рівень
оподаткування споживання однаково пропорційний, то податок нейтральний по
відношенню до взаємозамінних товарів і послуг та не впливає на вибір споживача.
Фіскальна теорія свідчить, що оподаткування всіх товарів за єдиною ставкою
зводить до мінімуму різного роду деформації, пов'язані з будь-яким податком.
Незважаючи на
теоретичні переваги однієї ставки ПДВ, на практиці більшість країн застосовують
кілька ставок податку. В Україні встановлено дві ставки: 17% та 0%. Ставка 17%
є домінуючою, нею оподатковується переважна більшість товарів, робіт, послуг.
Нульова ставка застосовується при обчисленні ПДВ у разі реалізації товарів на
експорт, тощо. Використання даної ставки означає повне відшкодування податку,
сплаченого постачальником товарів, послуг, матеріальних ресурсів, що
використовуються для здійснення зазначених вище поставок.
У перспективі
доцільно поступово переходити до диференційованої шкали ставок, керуючись
принципом: товари першої необхідності – знижена ставка, товари розкоші –
підвищена ставка, усі інші товари стандартна ставка. Розміри ставок ПДВ мають
визначатися не лише бюджетними потребами, а й реальними доходами споживачів.
Враховуючи скрутний фінансовий стан у державі, необхідно зазначити, що
запровадження диференційованих ставок сьогодні буде малоефективним, оскільки
зумовить зростанні адміністративних витрат щодо обслуговування ПДВ та значно
ускладнить механізм його дії.
Реформа податкової
системи, головним компонентом якої стане запровадження ПДВ європейського
зразка, відіграє вирішальну роль в процесі перетворення економіки в ринково - орієнтовну економіку.
Адже податок на додану вартість:
-
Стимулює зростання приватного підприємництва й забезпечує
нейтральність для всіх секторів економіки;
-
Формує правильні стимули для зростання в перехідній
економіці, стимулює заощадження й інвестиції;
-
Забезпечує значні надходження в державну казну.
Поряд з цим ПДВ
-
Є податком з найбільшими витратами на його
адміністрування;
-
Потребує більш кваліфікованих фахівців та значного
досвіду оподаткування;
-
Не сприяє справедливому перерозподілу доходу
Виходячи з цього,
пропонується кілька шляхів вдосконалення податку на додану вартість:
-
Розширення бази оподаткування за рахунок скасування
пільг, що не носять соціального характеру. Це дасть змогу встановити ставку
податку на рівні 15-17% і тим самим зменшить податковий тиск на платників та
збільшить надходження до бюджету;
-
Розширення інформаційного забезпечення кожної ланки
податкової служби, яке сприятиме автоматизації процесу оподаткування,
ефективнішому використанню наявних людських ресурсів, дасть можливість
порівнювати відомості з різних джерел з метою виявлення ухилень від сплати ПДВ.
-
Підвищення ефективності перевірочної роботи, яке дасть
змогу за рахунок автоматизованого відбору платників для документальних
перевірок виявляти ухилення від оподаткування при загальному зменшення
кількості перевірок та перевіряючих, забезпечити невідворотність
відповідальності порушників;
-
Вдосконалення законодавства, яке полягає у спрощені,
стабільності та передбачуваності в адміністрування ПДВ, запровадження
обов’язкової перевірки ефективності запропонованих змін за допомогою імітації
моделі;
-
Прогнозування надходжень ПДВ, яке дасть можливість
запропонувати Верховній Раді збалансований реальний бюджет, що, в свою чергу
сприятиме стабілізації економіки;
-
Скорочення та ліквідація недоїмки шляхом поліпшення
роботи з платниками.
Слід
відмітити, що Податковим кодексом , який набув чинності з 1 січня 2011 року,
передбачено запровадження Єдиного реєстру податкових накладних, у якому буде
здійснюватись обов’язкова реєстрація податкових накладних платниками ПДВ –
продавцями. Запровадження такої реєстрації теж поступова, зокрема, для
платників, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній
становить:
Понад 1 мільйон гривень – з 1 січня
2011 року
Понад 500 тисяч гривень – з 1 квітня
2011 року
Понад 100 тисяч гривень – з 1 липня
2011 року
Понад 10 тисяч гривень – з 1 січня 2012
року.
Податкова накладна,
в якій сума податку на додану вартість не перевищує 10 тисяч гривень, не
підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних
Виконання цих
завдань у повному обсязі забезпечить досягнення високої ефективності податку на
додану вартість в найкоротші терміни.
Таким чином ПДВ
посідає чільне місце в податковій системі України. Він має свої переваги та
недоліки як з фіскальних позицій, так і з огляду регулювання обсягів
споживання. Завдання науки про податки - в подальшому удосконаленні механізму
справляння податку, що вимагає як високої податкової техніки, так і великих
фінансових витрат. Як свідчить світовий досвід – це єдино правильний шлях.
Використана література:- “Податковий Кодекс України” від 02.12.2010 N 2755-VI
- Закон України "Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР зі змінами та доповненнями.
- Рекомендації Державної податкової адміністрації щодо обліку окремих видів податків сайт ДПАУ