Сладковська М.М.

 

Україна, м.Миколаїв

 

Миколаївський міжрегіональний інститут

ВНЗ ВМУРоЛ «Україна»

 

Науковий керівник: к.е.н., доцент Лінник С.В.

 

ЄДИНИЙ СОЦІАЛЬНИЙ ВНЕСОК: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЙОГО ВПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

 

З'ясовано доцільність впровадження єдиного соціального внеску в Україні, визначено проблемні питання розвитку соціального страхування та надано пропозиції щодо перерозподілу внесків між роботодавцями та найманими працівниками.

Ключові слова: соціальне страхування, єдиний соціальний внесок, страхові фонди.

Постановка проблеми. Однією з умов повноцінної інтеграції України в європейське співтовариство є формування соціально орієнтованої економіки ринкового типу, яка включає ефективну систему соціального захисту населення. Функціонування останньої неможливе без розвитку соціального страхування, що передбачає не лише грошові виплати у разі настання страхових випадків, а й створює правові та економічні умови для стимулювання ефективної праці.

Основною метою соціального страхування в Україні є створення стійкої фінансової системи для економічного захисту людини у зв'язку з безробіт­тям, тимчасовою непрацездатністю, нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, старістю за рахунок страхових внесків роботодавців та застрахованих осіб.

Від ефективності роботи системи соціального страхування залежить соціальна захищеність мільйонів громадян, гарантована Конституцією України.[5]

В Україні з 1998 року триває процес запровадження системи загальнообов'язкового соціального страхування, яка містить п'ять видів соціального страхування (чотири з них вже запроваджено): з тимчасової втрати працездатності, від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, на випадок безробіття та пенсійне. На черзі - соціальне медичне страхування.

За цей період ухвалено відповідні законодавчі акти, сформовано нормативно-правову базу, яка постійно удосконалюється, своєчасно і в повному розмірі виплачується матеріальне забезпечення та збільшується обсяг надаваних соціальних послуг, виплачуються компенсації постраждалим від нещасного випадку на виробництві та профзахворювань, поступово підвищується рівень соціального захисту безробітних.

На превеликий жаль в сьогоденні є ряд суттєвих недоліків в роботі фондів, які пов'язані насамперед із наступним: по-перше, у системі соціального страхування накопичилася ціла низка проблем: чотири страхові фонди здійснюють низку однакових функцій - реєстрацію платників страхових внесків, збір цих внесків, контроль за їх надходженням. Таке дублювання обтяжує й роботодавців, які повинні звітуватися перед чотирма фондами. Навряд чи є потреба в кожному з фондів створювати свою систему персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб, якщо можна вдосконалити існуючу систему Пенсійного фонду для застосування її і в інших видах соціального страхування. З часом це дозволить відмовитись від надання роботодавцями довідок про середню заробітну плату для нарахування виплат; по-друге, діяльність страхових фондів не є прозорою для суспільства. Абсолютна прозорість діяльності фондів - перша передумова ефективності соціального страхування; по-третє, популістські й незбалансовані кроки попередньої влади поставили на межу виживання систему пенсійного страхування.[2,4]

Отже, вітчизняна система соціального страхування потребує подальшого розвитку й удосконалення. Зокрема, йдеться про забезпечення прозорості та публічності діяльності фондів, забезпечення уніфікацію бази нарахувань страхових внесків, створення єдиної процедури їх сплати; про облік і систему контролю за фінансовими потоками, посилення державного нагляду за ефективним управлінням і цільовим використанням коштів фондів при здійсненні ними функцій страховика.

Ідея запровадження законодавчих змін із введення спрощеної системи оподаткування не є новою. Ще у 2001 році державою було ініційовано розроблення законопроекту про єдиний соціальний внесок, але через низку політичних факторів цей процес затягнувся.

Лише протягом 2006-2008 років народними депутатами було внесено сім законопроектів щодо впровадження єдиного соціального внеску, однак кожен з них містив ряд суттєвих недоліків та упущень.[4]

Аналіз досліджень і публікацій переконує в тому, що вивченню пробле­ми реформування системи справляння соціальних внесків присвячені ро­боти вітчизняних і зарубіжних вчених: Б. О. Зайчука, Л. І. Василенко, Н. М. Внукова, Н. В. Кузьмич, Т. О. Масленникова, М. М. Папієва, В. К. Райхера, Н. В. Шаманської, С. І. Юрія та ін.

Мета статті – з’ясувати доцільність впровадження єдиного соці­ального внеску в Україні, визначення проблемних питань  розвитку  соціального страхування та надання пропозицій щодо перерозподілу внесків між роботодавцями та найманими працівниками.

Виклад основного матеріалу. Саме система загальнообов’язкового державного соціального страхування відіграє значну роль у фінансуванні соціальної сфери України. Від своєчасного надходження страхових внесків значною мірою залежить ефективність вітчизняної системи спільного захисту. Тому впровадження єдиного соціального внеску потребує особливої уваги та додаткового дослідження.

Багаторічні дебати парламентарів про введення єдиного соціального внеску увінчались прийняттям Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове соціальне страхування" від 08.07.2010 р. № 2464-VI, який набирав чинності з 01 січня 2011 року.

Прийнятий Закон дозволяє створити умови для запобігання дублювання страховими фондами функцій, пов'язаних із формуванням страхових засобів, зокрема: скорочення обсягу роботи, пов'язаної із реєстрацією страхувальників; формуванням і веденням інформаційної системи зведених даних про застрахованих осіб, забезпечення звітності, здійсненням контролю за повнотою і своєчасністю стягнення внесків; зменшення кількості перевірок сплати внесків у цільові страхові фонди; скорочення адміністративних витрат фондів на виконання цих функцій; забезпечення більш широкого охоплення системою суб'єктів соціального страхування; збільшення доходів страхових фондів і більш ефективного використання засобів соціального страхування; можливе виведення із тіні більшої частини заробітної плати; можливе зниження тиску на фонд заробітної плати; спрощення системи звітності (звітність в один орган, а не в чотири).

Введення єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування значно полегшить життя роботодавцям та підприємцям у частині нарахування та сплати соціальних внесків, позбавивши необхідності перераховувати кошти на різні рахунки, або простоювати черги при поданні звітності в кожному із фондів. Крім того, не потрібно буде реєструватися у чотирьох державних фондах. Тепер цим буде займатися тільки один уповноважений фонд. Єдиний соціальний внесок буде акумулюватися саме на рахунках Пенсійого фонду України, а вже потім ці суми розподіляються згідно встановлених пропорцій серед фондів соціального страхування.[2]

Також актуальним питанням є надання можливості застрахованим особам отримувати інформацію, які страхові внески та  в які фонди сплачують за них роботодавці. Оскільки кожен із діючих фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування самостійно ведуть реєстри страхувальників, і лише Пенсійний фонд України запровадив реєстр застрахованих осіб і персоніфікований облік, необхідний для призначення матеріального забезпечення.[3]

Однак за рамками Закону лиши­лось таке важливе питання як перерозподіл внесків між роботодавцями та найманими працівниками. Зокре­ма ч.7 ст. 7 встановлює для найманих працівників сталий тариф єдиного внеску у розмірі 3,6%[1], що в середньому означає співвідношення між робото­давцями та найманими працівниками відповідно 91,3% до 8,7%. Міжнарод­ний досвід, виражений конвенціями МОП, встановлює верхню межу та­кої частки у розмірі 50% винагороди за працю, а аргументом на користь збільшення частки сплачуваних вне­сків працівником є його безпосередня участь у фінансуванні свого соціаль­ного страхування, що стимулюватиме відстоювання своїх прав на отримання належного рівня соціального захисту. Для впровадження такого перерозпо­ділу необхідно забезпечити відповідне компенсаційне збільшення заробітної плати на суму, на яку зменшуються відрахування, що здійснюються робо­тодавцем до фондів соціального стра­хування, а також встановити жорсткі санкції у разі невиконання ним вимог щодо здійснення такого підвищення під відповідним контролем, напри­клад, з боку Держнаглядпраці. Од­ним із варіантів такого перерозподілу може бути такий.

Перерозподіл страхових внесків між роботодав­цями та найманими працівниками за сценарієм одномоментного підвищення зарплати (%)

 

ПФУ

ТВП

БР

НВ

Всього

Роботодавці

19,8

0

0

1,41

21,21

Застраховані

15,4

2,4

2,2

0

20

Всього

35,2

2,4

2,2

1,41

41,21

 

де ПФУ - Пенсійний фонд; ТВП - Фонд соціального страхуван­ня з тимчасової втрати працездатнос­ті (середньозважений за категорією платника);  БР - Фонд соціального страхування на випадок безробіття; НВ - Фонд соціального страхування від нещасних випадків (середньозва­жений за класом ризику).

При такому варіанті перерозпо­ділу досягається співвідношення сплати страхових внесків між робо­тодавцями та застрахованими особа­ми в пропорції майже 50:50. Страхові внески роботодавців до фондів соці­ального страхування в середньому зменшаться з 37,61% до 21,21%. Для застрахованих осіб страхові внески збільшаться з 3,6% до 20%. З метою збереження рівня чистого доходу (а також бази оподаткування) за­страхованих осіб при цьому варіанті має бути проведене одномоментне підвищення заробітної плати. Якщо перерозподіл здійснюватиметься одномоментно у 2011 році, то відсо­ток такого підвищення складе 20,8%, при цьому вартість робочої сили зросте на 6,1%, що може негативно позначитись на економічних проце­сах та викликати певний спротив з боку роботодавця. Тому замість не­реального сценарію одномоментного підвищення зарплати прийнятним може бути поетапне впровадження перерозподілу із одночасним зрос­танням реальної заробітної плати упродовж чотирьох років. Розрахун­ки свідчать, що при використанні прогнозних макроекономічних по­казників, затверджених постановами Кабінету Міністрів №973 та №988 від 12.09.2009 (у редакції постанови №281 від 24.03.2010), сценарій пере­розподілу може бути таким:

2010 (до перерозподілу)

ПФУ

ТВП

БР

НВ

Всього

Роботодавці

33,20%

1,40%

1,60%

1,41%

37,61%

Застраховані, ЗП нижче прожиткового мінімуму

 

1,00 %

 

 

3,60%

Застраховані, ЗП на рівні і вище прожиткового мінімуму

0,50%

3,10%

2011

ПФУ

ТВП

БР

НВ

Всього

Роботодавці  (-  2,8%)

33,20%

0,00%

1,20%

1,41%

34,81%

Застраховані (+ 2,8%)

2,00%

2,40%

2,00%

0,00%

6,40%

2012

ПФУ

ТВП

БР

НВ

Всього

Роботодавці  (-  4,88%)

28,52%

0,00%

0,00%

1,41%

29,93%

Застраховані (+ 4,88%)

6,68%

2,40%

2,00%

0,00%

11,28%

2013

ПФУ

ТВП

БР

НВ

Всього

Роботодавці  (-  4,63%)

23,90%

0,00%

0,00%

1,41%

25,31%

Застраховані (+ 4,63%)

11,30%

2,40%

2,20%

0,00%

15,90%

2014

ПФУ

ТВП

БР

НВ

Всього

Роботодавці  (-  4,1%)

19,80%

0,00%

0,00%

1,41%

21,21%

Застраховані (+ 4,1%)

15,40%

2,40%

2,20%

0,00%

20,00%

Процес перерозподілу може бути прискорений до 3-х (або навіть до 2-х) років, якщо поряд із індексом зростання реальної заробітної плати використовувати також індекс спо­живчих цін. Але слід зауважити, що хоч номінальні доходи працівників не будуть зменшуватися, реальний рівень чистого доходу за таким сце­нарієм впаде, тому такий варіант не рекомендується до впровадження. Для працівника розглянутий вище сценарій перерозподілу внесків прак­тично нівелює можливість збільшен­ня витрат на споживання, натомість перенаправляючи всю вигоду від ре­ального зростання зарплати на збере­ження, фінансовим аналогом якого у солідарній системі негайних виплат є набуття пенсійний прав та стажу соціального страхування. Однак вве­дення меншого щорічного кроку пе­рерозподілу (менше 5%) означає по­довження процесу перерозподілу на більшу кількість років, що подовшить навантаження на роботодавця, а при стрімкішому темпі зростання реальної зарплати, як це було, принаймні, у пе­ріод 2001-2007 років (і що вважаєть­ся цілком імовірним у посткризовий період), відповідно зросте і потенціал витрат на споживання.[6]

Висновки. Введений в дію єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування дозволить:

·       раціональніше використовувати кошти соціального страхування шля­хом уникнення дублювання страховими фондами окремих функцій, пов'язаних із формуванням страхових коштів, що спрямовуються на утримання адміністративного апарату, який відповідає за збір, облік і контроль сплати страхових внесків, зокрема відмовитися від взаєморозрахунків між фондами соціального страхування;

·       гарантувати повну прозорість фінансових потоків для суб'єктів систе­ми загальнообов'язкового державного соціального страхування;

·       забезпечити ефективніший облік внесків за рахунок їх персоніфікації за всіма видами соціального страхування; надати можливість застра­хованим особам у будь-який час отримувати інформацію про те, які страхові внески та в які фонди робить за них роботодавець;

·       більшою мірою переорієнтувати функції та структури фондів соціаль­ного страхування на роботу з населенням.[5]

 У свою чергу фон­ди, звільнившись від великої частини адміністративних обов'язків, більше уваги приділятимуть застрахованим особам.

Крім того,  з метою забезпечення найвищої ефек­тивності діяльності фондів соціаль­ного страхування влада як регулятор соціально-економічних відносин з при­йняттям Закону створила підґрунтя подальшого реформування соціаль­ного сектору.

Єдиний соціальний внесок - це шлях до легалізації заробітної плати, це шлях до підвищення соціального забезпечення населення. Виважений підхід до формування системи єдиного соціального внеску дозволить прийнятому Закону стати гідною складовою системи правового регулювання і соціального страхування в Україні.

 

Список використаних джерел

 

1.     Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI.

2.     Баранник Л. Б. Проблеми впровадження єдиного соціального внеску в Україні / Л. Б. Баранник // Вісник Дніпропетровської державної фінансової академії. – 2007.– № 2 (18). – С. 10–17.

3.     Бровенко М. О. Проблеми та перспективи розвитку системи соціального страхування в Україні / Бровенко М.О.//Фінанси, 2009.  – С.50-56.

4.     Логачова Л. До питання запровадження єдиного соціального внеску в Україні /Л. Логачова // Україна: аспекти праці. – 2005.– № 6. – С. 13–18;

5.     Приймак І.І. Проблеми та перспективи впровадження єдиного соціального внеску в Україні/ Приймак І.І.// Збірник наукових праць Національного університету державної податкової служби України. – 2009 -    № 1.- с.102-111.

6.     Вісник Пенсійного фонду України, загальнодержавне інформаційно-аналітичне видання. – 2010 - № 9(99).

7.     Ільчук Л.І. к.політ.н.доцент. Щодо єдиного соціального внеску: точка зору / Ільчук Л.І. // Центр перспективних соціальних досліджень. http://www.cpsr.org.ua/