Оскірко Ю.А.
Науковий керівник: Секіріна Н.В.
Донецький національний університет економіки і торгівлі
імені Михайла Туган-Барановського
ВИЗНАЧЕННЯ ТЕРМІНА «НЕМАТЕРІАЛЬНІ АКТИВИ» ТА ЇХ ЄКОНОМІЧНА СУТЬ
Стаття присвячена дослідженню
поняття нематеріальні активи як економічної категорії та об’єкту обліку,
розкриття особливостей оцінки та визнання нематеріальних активів в системі
бухгалтерського обліку як чинника збільшення прибутку підприємства.
Постановка проблеми. Лука Пачолі
при написанні «Трактату про рахунки й записи» мав справу тільки з матеріальними
об’єктами: грошима, запасами, обладнанням і таке інше. Нематеріальні активи є
одним з принципово нових об’єктів бухгалтерського та податкового обліку, що
з’явився в теорії та практиці на етапі становлення та розвитку ринкових
відносин в Україні. І підприємства стали володіти невидимими цінностями, які
нерідко набагато цінніші за все їхнє обладнання, запаси і навіть кошти разом
узяті. Жодне підприємство не обходиться без використання у виробничій
діяльності різних об'єктів нематеріальних активів, наявність яких забезпечить
розвиток господарюючого суб'єкта.
Аналіз останніх досліджень і
публікацій. Певний внесок у рішення і розробку теоретичних і практичних
положень бухгалтерського обліку, аналізу та аудиту нематеріальних активів
внесли відомі вітчизняні та зарубіжні вчені-економісти: В. Астахов, І. Бланк,
Л. Городянська, В. Куцик, Я. Медвідь, С. Петрова, Л. Старикова, О. Сизоненко,
Н. Ткаченко, М. Федотова, А. Шеремет та інші.
Метою статті є обґрунтування
сутності нематеріальних активів у сучасних умовах господарювання, а також
визначення раціональних методів їх оцінки на основі аналізу вітчизняного та
зарубіжного досвіду.
Методологічні основи формування в
бухгалтерському обліку інформації про нематеріальні активи і розкриття
інформації про них у фінансовій звітності підприємств, організацій та інших
юридичних осіб всіх форм власності регламентуються Положенням (стандартом)
бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи". Пунктом 4
зазначеного Положення визначено, що нематеріальний актив - немонетарний актив,
який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований та утримується
підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або
одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва,
торгівлі, в адміністративних цілях або надання в оренду іншим особам [1].
На думку Покропивного С.Ф.
нематеріальні активи - це «категорія, яка виникає внаслідок володіння правами
на об’єкти інтелектуальної власності або обмежені природні ресурси для
використання в господарській діяльності для отримання прибутку» [8]. В даному
визначенні акцентується увага на правах власності, але не враховано всі
складові нематеріальних активів, що передбачені П(С)БО 8 «Нематеріальні
активи».
На думку Куцика В.І. та Медведя
Я.Я. нематеріальні активи - це «активи, які не мають матеріально-речової
форми, але приносять підприємству додатковий прибуток або створюють умови для
його отримання» [5].
Міжнародний стандарт
бухгалтерського обліку нематеріальні активи трактує як немонетарний актив, який
не має фізичної субстанції та може бути ідентифікований [3].
Розуміння поняття «нематеріальні
активи» в різних країнах, загалом, не відрізняється. Критеріями зарахування до
такого виду активів є відсутність матеріальної форми, довгостроковість
використання і здатність приносити дохід.
Відмінності ж спостерігаються на
рівні складу нематеріальних активів, їх відображення в балансі, визначення
терміну використання. Наприклад, в обліку окремих країн, на відміну від
українського обліку, до складу нематеріальних активів відносяться організаційні
витрати (витрати на створення підприємства, на рекламу, випуск акцій).
Із міжнародної практики обліку
нематеріальних активів в Україні найменше розповсюджений термін «ціна фірми»
або «гудвіл», який в основному означає добру репутацію фірми. Між вартістю
підприємства і чистою вартістю його майна завжди існує різниця, яка і є
гудвілом. Вона може бути позитивна і негативна [3].
В економічній літературі гудвіл
визначають як сукупність нематеріальних активів, зокрема таких як фірмове
найменування, компетенція персоналу, наявність системи мотивації персоналу та
унікальних програм професійної підготовки, сприятливі контракти, ефективна
організація управління, система якості, бази даних, сприятливий або пільговий
нормативно-правовий режим роботи підприємства тощо, наявність яких забезпечує
додаткові переваги на ринку та отримання підприємством доходів та прибутку [6].
Нематеріальний
актив, який визнається в результаті розробки, відображують у балансі за умов,
якщо підприємство має: намір, технічну можливість та ресурси для доведення
нематеріального активу до стану, в якому він придатний для реалізації або
використання (за допомогою бізнес - плану); можливість отримання
майбутніх економічних вигод від реалізації та використання нематеріального
активу (виходячи з майбутніх надходжень грошових коштів, які він зможе
генерувати в процесі безперервного використання); інформацію для достовірного
визначення витрат, пов'язаних із розробкою нематеріального активу (з
використанням даних систем калькулювання підприємства) [1].
На кожному етапі використання
нематеріальних активів має бути дотриманий принцип достовірної їх оцінки.
Достовірна оцінка нематеріальних активів є обов’язковим і незмінним критерієм
визнання в обліку та управління ними. Вона необхідна у процесі формування
статутного капіталу, створення, надходження нематеріальних активів, відчуження
нематеріальних активів, нарахування амортизації, оцінки та переоцінки активів
підприємства, придбання прав на об’єкти інтелектуальної власності, складання
фінансової звітності, надання застави, організації франчайзингу. Однак, оцінка
нематеріальних активів у вітчизняній практиці є відносно новою.
Потенційні інвестори і партнери оцінюючи українські підприємства, все
більше уваги звертають саме на вартість нематеріальних активів. Однак існують
певні обмеження щодо оцінки і визначення окремих видів нематеріальних активів
(зокрема людський, технологічний (структурний), клієнтський капітал).
Людський
капітал, зосереджується в працівниках у вигляді досвіду та знань, кваліфікації,
культурі управління і є основою успішності будь-якого підприємства тому що,
навіть у виробництві три четвертих доданої вартості отримують за рахунок знань.
Структурний
капітал представляє собою технічне і програмне забезпечення, патенти,
торговельні марки, зв'язки. Вартість технологічного капіталу відображають у
балансі підприємства у вигляді статей, які зазвичай визначають як капіталізовані
витрати на науково-дослідні та конструкторські права інтелектуальної власності.
Клієнтський
капітал, включаючи ділову репутацію та зв'язки із споживачами, який
характеризується такими якостями, як ступінь проникнення, розповсюдження,
постійність, упевненість у тому, що споживачі і надалі віддаватимуть перевагу
цьому підприємству [4].
Загальновизнаними
методичними підходами оцінки нематеріальних активі є дохідний, порівняльний або
ринковий та витратний.
Основним
критерієм оцінки для дохідного підходу є очікуваний прибуток від
використання даного виду нематеріальних активів у будь-якому вираженні:
збільшення ціни продукції, яка виробляється із застосуванням даного
нематеріального активу, збільшення обсягів виробництва та реалізації, зменшення
собівартості продукції, ліцензійні платежі тощо. Ще однією властивістю, яка
випливає на оціночні процедури певного методу дохідного підходу, є
капіталізація або дисконтування доходу [7].
Аналізуючи
«Загальні засади оцінки майна і майнових прав», поданих у Національному
стандарті оцінки №1 [2], щодо ставок
капіталізації та дисконтування, можна зробити висновок:
¾ для об’єктів оцінки, що приносять за рівні періоди часу різні за розміром
грошові потоки, розмір вартості визначають шляхом дисконтування майбутніх
грошових потоків від використання об’єкта нематеріальних активів;
¾ для об’єктів, використання яких приносить однакові за
величною грошові потоки (незмінні), вартість визначають шляхом
капіталізації таких доходів.
Критерієм
для порівняльного підходу – є ринкова вартість аналогічного нематеріального
активу. Використання порівняльного підходу здійснюється при наявності
достовірної й доступної інформації про ціни аналогів об’єкта оцінки. Визначення
ринкової вартості об’єкта оцінки відбувається шляхом коригування цін для
аналогічних об’єктів, для зменшення їх відмінностей від об’єкта оцінки.
Застосування такого методу визначення вартості об’єкта нематеріальні активи
ускладнюється відсутністю в Україні для більшості нематеріальних активів
активного ринку [7].
Критерієм для
витратного підходу є витрати. Вартістю нематеріального активу можна визнавати
витрати на його створення та доведення до стану, придатного для використання
або створення копії чи аналогічного об’єкта [7].
Розмаїття
методів оцінки свідчить про невизначеність або неможливість застосування одного
або двох методів для оцінки всіх об’єктів нематеріальних активів .
Отже, вибір
методу оцінки перш за все залежить від мети оцінки. Розрахована вартість
об’єкта нематеріальних активів для певної цілі
не може бути використана для іншої цілі. Необхідність визначати вартість
нематеріального активу може виникнути з метою оподаткування, відображення у
фінансовій звітності, купівлі-продажу активу, надання в користування
(ліцензування), страхування, інвестування або застави тощо.
Висновок.
Нематеріальні активи це — не втаємничені цінності, а потужний інструмент
пожвавлення інноваційно-інвестиційної діяльності,
прискореного розвитку вітчизняної економіки. Тому визнання і оцінка
нематеріальних активів має вагоме значення у процесі формування
конкурентоспроможності, становища на ринку, зв'язків з потенційними інвесторами
та привернення уваги споживачів.
Література:
1. П(С)БО 8 - Положення
(стандарт) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи".
Затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24.12.2004 р. № 817.
2. Національний стандарт №
1 „Загальні засади оцінки майна і майнових прав”, затверджено Постановою
Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 р. N 1440// http://zakon.rada.gov.ua/.
3. Міжнародні стандарти
бухгалтерського обліку [електронний ресурс]. - Режим доступу:
http://minfin.gov.ua
4. Старикова Л. Ціна незримих
цінностей / Л.Старикова, В.Салата // Діловий вісник. - 2008. - № 6. - с. 14.
5. Куцик В.І, Медвідь Я.Я.
Особливості формування активів торгівельного підприємства в сучасних умовах //
Вісник НЛТУ. – В. 18. – 2008. – с. 169.
6. Петрова С. Гудвіл: зарубіжний
та вітчизняний досвід // Вісник податкової служби України. – 2003. – № 30. – с.
47.
7. Сизоненко О. Шлях надходження
і метод оцінки нематеріальних активів / О. В. Сизоненко // Менеджмент. – 2008.
- №10. – с. 174
8. Економіка підприємства: Підр-к
/За ред. С.Ф. Покропивного. – К.: КНЕУ, 2003.– 457 с.