К.е.н. Чуприна О.О.

Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»,

к.е.н. Чуприн К.С.

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

Оцінка рівня бідності та Соціальної нерівності в Україні

Боротьба з бідністю є однією з найважливіших глобальних проблем сучасності. Необхідно визнати, що в умовах планової економічної системи, яка існувала в СРСР, вдалося забезпечити всім необхідним переважну більшість населення, тому бідність як явище, була майже повністю подолана. Перехідні процеси, що розпочалися наприкінці 80-х - початку 90-х років, не лише відродили цю проблему, а й зробили її найбільш болючішою для сучасного українського суспільства.

Важливим питанням при дослідженні бідності є методика її кількісної оцінки. Існують різні методики визначення бідності та соціальної нерівності, використання яких, зазвичай, дає неоднакові результати. Тому вони мають використовуватися комплексно. Тільки на цій основі з’являється можливість отримати достовірну оцінку бідності в країні та обґрунтувати основні напрями соціальної політики щодо її подолання.

Так, за даними Держкомстату України в 2009 році частка населення із середньодушовими доходами, нижчими за прожитковий мінімум, складала 30,4 % за грошовими доходами та 21,4 % за загальними доходами (для порівняння у 2000 році значення відповідних показників становило 87,9 % та 80,2 %, у 2008 році - 25,6 % та 18,1 %). При цьому грошові доходи у 20 % найбільш забезпеченого населення були у 4,1 рази вище, ніж у 20 % найменш забезпеченого; а загальні доходи були більшими у 3,7 разів (у 2000 році значення показників становили 6,0 та 4,4 рази, а в 2008 році - 4,2 та 3,8 рази відповідно) [3, С. 403].

В 2009 році середньомісячний наявний дохід на душу населення склав 1217,2 грн., отже межею відносної бідності, що складає 50 % від цієї цифри є 608,6 грн. Якщо межею відносної бідності вважати 60 % медіанного доходу, то вона буде проходити на рівні 533,2 грн. Адже медіанний середньодушовий грошовий дохід у 2009 році складав 888,6 грн. Доходи, менші, ніж 608,6 грн. на одну особу, мали 20,8 % домогосподарств України, а менші за 533,2 грн. - 14,2 % [розраховано за даними 9, С. 395, 404].

Наведені дані свідчать, що межа відносної бідності в Україні є значно нижчою, ніж межа абсолютної бідності (у IV кварталі 2009 року рівень прожиткового мінімуму становив 701 грн.), що є яскравим свідченням загального низького рівня життя населення. До того ж, очевидною стає недоцільність використання показників 50 % середнього та 60 % медіанного доходу на одну особу в якості меж відносної бідності.

Що стосується аналізу структури витрат, то в 2009 році в середньому 55,0 % сукупних витрат домогосподарств припадало на продовольчі товари. Для домогосподарств сільської місцевості ця цифра була ще більшою - 60,1 %. Порівняно з 2000 роком ситуація значно покращилася: тоді на харчування припадало понад 2/3 сукупних витрат домогосподарств. А порівняно з 2008 роком - дещо погіршилася: значення частки витрат на їжу складало 53,0 %. Але навіть таке значення цього показника є свідченням низького рівня життя переважної частини населення України. Калорійність харчування населення України в цілому є задовільною: в 2009 році вона складала 2946 кКал на добу (для порівняння значення цього показника у 1990 році становило 3597 кКал, у 2000 році - 2661 кКал, у 2008 році - 2998 кКал) [3, С. 412, 425].

Що стосується використання методу самоідентифікації, то за результатами опитування, проведеного Центром Разумкова у липні 2009 року, на питання про матеріальне становище сім’ї респонденти відповіли наступним чином:

- ледве зводимо кінці з кінцями, грошей не вистачає навіть на необхідні продукти - 17,4 %;

- вистачає лише на харчування та придбання необхідних недорогих речей - 39,4 %;

- у цілому на життя вистачає, але придбання товарів тривалого вжитку (меблі, холодильник, телевізор тощо) викликає труднощі - 33,7 % опитаних;

- живемо забезпечено, але зробити дорогі покупки (квартира, автомобіль тощо) поки що не в змозі - 8,0 %;

- можемо собі дозволити придбати практично все, що хочемо - 0,5 %;

- важко відповісти - 1,0 %.

Отже, застосування суб’єктивного підходу оцінки бідності, дозволило отримати дещо інші результати: бідними в Україні були 56,8 % населення; а 17,4 % - навіть злиденними. Якщо брати за основу порівняння стандарти розвинених країн, то бідними можна вважати близько 90 % населення України [2].

Вищесказане дозволяє зробити висновок, що проблема злиденності для сучасної України не є загрозливою, на відміну від питання нужденності та незабезпеченості, які є вкрай болючими. Дійсно, більшість населення може задовольнити свої потребі у харчуванні, має постійне місце проживання (в середньому на 1 особу в Україні в 2009 році припадало 23,0 м² загальної площі житла), доступ до освітніх і базових медичних послуг. Але рівень задоволення інших потреб залишається вкрай низьким. Так, скажімо, у 2009 році витрати на відпочинок і культуру складали лише 1,8 % сукупних витрат домогосподарств, на освіту - 1,3 %, на охорону здоров’я - 3,1 %, на побутову техніку та поточне утримання житла - 2,3 %, на ресторані і готелі - 2,5 %; на одяг і взуття - 5,6 % [3, С. 414, 437].

За об’єктивними оцінками до середнього класу (за стандартами розвинених країн) в Україні можна віднести 10-12 % населення, ще 1-2 % є багатими та надбагатими. Всіх інших, а це понад 85 %, можна вважати тією чи іншою мірою бідними [4]. В розвинених країнах структура суспільства зовсім інша: близько 5 % населення є багатими, 80 % - середній клас, 15 % - відносяться до категорії бідних [1, С. 9].

Бідність населення має значні негативні наслідки, серед яких одним із головних є втрата людського потенціалу країни, особливо в сфері освіти та охорони здоров’я. Така ситуація не лише негативно позначається на поточній соціально-економічній ситуації, а є перешкодою для подальшого національного розвитку. Особливої гостроти ця проблема набуває, якщо зважати на сучасні процеси формування постіндустріального суспільства. Так, за висновками фахівців ООН, якщо кілька десятиліть тому конкурентні переваги були у країн з багатими природними ресурсами, капіталами, то сьогодні економічне зростання на 64 % залежить від людського й соціального потенціалу, від природних ресурсів на - 20 %, від капіталу - на 16 %. [4]. Тому проблема подолання бідності і сприяння розвитку людського потенціалу є однією з найголовніших для сучасної України, від вирішення якої значною мірою залежить успішність її подальшого соціально-економічного розвитку.

Література

1. Добреньков, В. И. Социология: Социальная структура и стратификация [Текст] / В. И. Добреньков. - М. : ИНФРА-М, 2000. - 536 с.

2. Соціологічне опитування «Яке з наведених суджень найбільшою мірою відповідає фінансовому становищу Вашої родини (динаміка 2004-2009)» [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://www.razumkov.org.ua/ukr/article.php/poll.php?poll_id=139.

3. Статистичний щорічник України за 2009 рік [Текст] / за ред. О. Г. Осауленка. - К. : Державний комітет статистики України, 2010. - 567 с.

4. Юрчишин, В. «Зарплатні сльози». Хто винен і що робити [Електронний ресурс] / В. Юрчишин - Режим доступу : http://www.razumkov.org.ua/ukr/article.php?news_id=814.