Здобувач Атаманчук Д.І.

Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка

Стратегічні орієнтири загальноєвропейської практики управління газовою промисловістю

Формування стратегії управління потенціалом газової промисловості України закономірно вимагає вивчання та узагальнення порядку функціонування газової промисловості у світовій економіці та системи її регулювання, що склалася у провідних країнах. При цьому необхідно відмітити, що газова промисловість України є інтегрованою до Європейського енергоринку, внаслідок цього особливо актуальним є вивчення особливостей функціонування саме Європейського ринку природного газу та досвіду країн ЄС у питаннях управління та регулювання газовою промисловістю.

Європейський союз виступає одним із найбільш крупних споживачів природного газу, причому попит має стійку тенденцію до зростання. Зростання попиту супроводжується поступовим скороченням власного видобутку і збільшення залежності від імпорту. Головними постачальниками газу до ЄС є Росія, Алжир і Норвегія.

У цілому, правомірно стверджувати, що ЄС є великим споживачем природного газу, постачання якого здійснюється переважно за довгостроковими домовленостями трубопровідним способом. Вказані особливості обумовили формування стратегічних орієнтирів загальноєвропейської практики управління газовою промисловістю.

Від самого початку проведення спільної політики у газовому секторі європейський газовий ринок розглядався як конкурентний, однак, у національних газових галузях домінували природно-монопольні інтегровані структури. Крім цього, розвиток європейського ринку стримувався через наявність адміністративних обмежень. Внаслідок цього, закономірно виникла необхідність розробки та впровадження відповідного нормативно-правового забезпечення.

Нормування газового сектору ЄС здійснюється за допомогою різноманітних нормативно-правових актів. Зокрема, Європейська Енергетична хартія (1991 р.) – декларує принципи міжнародного співробітництва у сфері енергопостачання. Серед іншого визначає принципи: розвитку конкурентного ринку в енергетичному секторі; гармонізації національних правил транзиту енергоносіїв; засад ефективного використання енергії; охорони довкілля та ін.

На сучасному етапі функціонування газової промисловості ЄС відбувається у відповідності до положень, що закріплені Директивою 2003/55/ЄС про спільні правила для внутрішнього ринку природного газу (Друга газова директива). Метою документу визначається створення прозорого та конкурентного ринку, забезпечення для споживачів можливості вільного вибору постачальника за умов гарантування надійності та безперебійності поставок за недискримінаційними цінами.

Друга газова директива зокрема передбачає: відокремлення транспортування від постачання; забезпечення прозорості звітності; забезпечення доступу до газотранспортної і газорозподільної системи, терміналів ЗПГ на основі опублікованих тарифів; постійний моніторинг таких сфер, як: балансу попиту і пропозиції на національних ринках, якості і рівня технічного обслуговування мереж та ін.; розроблення та впровадження необхідних заходів у напрямі захисту довкілля [1]. У подальшому було прийнято Директиву 2004/67/ЄС про забезпечення надійності постачань природного газу, Регламент (ЄС) №1775/2005 про умови доступу до мереж транспортування природного газу.

Зазначені документи складають правову основу функціонування газового сектору Європейського Союзу на сьогодні, однак, його подальший розвиток вимагає постійного вдосконалення нормативного забезпечення. В рамках цього процесу 25 червня 2009 року Рада ЄС ухвалила «Третій лібералізаційний енергетичний пакет», що складається із п’яти базових документів, у тому числі Третьої газової директиву про загальні правила функціонування ринку природного газу [2]. Вказаний пакет документів має пройти процедуру імплементації за трьох річний період і у перспективі замінити діючу на даний момент Другу газову директиву.

Необхідність прийняття нового пакету документів визначається цілим рядом чинників, що зумовлені відмінностями у впровадження загальноєвропейських норм на території ЄС. У результаті аналізу існуючої ситуації був запропонований компромісний варіант розподілу інтегрованих компаній. Зокрема, за ініціативою Франції та Німеччини за колишніми державними монополіями було залишене право власності на газові мережі при умові, що вони будуть підлягати жорсткому зовнішньому контролю. Поряд із цим, у тих країнах де забезпечено проведення повного газового розмежування, виробникам енергії заборонено право власності на газотранспортний бізнес.

Отже, у відповідності до Третьої директиви на території Співтовариства можлива реалізація газового розмежування за декількома варіантами у залежності від національних особливостей функціонування газових галузей.

Крім цього, у новому пакеті документів закріплюється посилення ролі національних регуляторів і прописуються засади створення спеціального Агентства по їх взаємодії. Така норма закономірно може призвести до централізації регулювання ринком природного газу у Європі та збільшення компетенції загальноєвропейських органів та інститутів, при цьому роль національних органів істотно зменшиться.

Література:

1. Гудков И. Газовый рынок Европейского союза: правовые аспекты создания, организации и функционирования. / И. Гудков. – М., 2007. – С. 190

2. Либерализация Европейского газового рынка. – [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http:// eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri= OJ:L:2009:211:0094:0136:EN:PDF