Миронова С.П., доктор педагогічних наук, професор,

Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

Формування професійної компетентності керівника закладу в галузі інклюзивної освіти

На часі в Україні цілком очевидною є тенденція зближення системи корекційної та загальної освіти, активно впроваджується інтегроване та інклюзивне навчання. З цією метою прийнято низку нормативних документів, вносяться зміни у створення відповідного матеріального середовища і навчально-методичного забезпечення.

Одним з вагомих чинників розв’язання проблеми організації спільного навчання дітей з вадами психофізичного розвитку із здоровими ровесниками є позитивне до неї ставлення керівників закладів. Для вивчення розуміння цієї проблеми керівниками нами було проведено спеціальне анкетування, в якому взяли участь директори загальноосвітніх шкіл, завідуючі і методисти дошкільних установ (ДУ) (всього 69 осіб). Для достовірності анкетування було анонімним, індивідуальним. Наведемо окремі одержані результати.

35% директорів шкіл і 78% керівників ДУ відзначили, що в їхніх закладах є діти з особливостями психофізичного розвитку, що говорить про наявність явища стихійної інтеграції.

Респонденти не зовсім правильно уявляють цілі роботи з цими дітьми. Так, 41% керівників одним із основних завдань називають соціалізацію і адаптацію дітей з вадами психофізичного розвитку. Тільки 12% опитаних таким завданням вважають інтеграцію цих дітей в суспільство. Більшістю респондентів задачі педагогічної роботи спрощуються.

42% керівників вказали на недостатнє методичне і матеріальне забезпечення закладів для роботи з дітьми з вадами психофізичного розвитку; відсутність знань і умінь педагогів працювати з ними і їхніми батьками, морально-психологічні труднощі.

Достатньо інформативним було питання про ставлення керівників до спільного навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку із здоровими ровесниками: 49% - його схвалюють; 35% - ще не визначилися; 16% - категорично не згодні. Ці дані відрізняються від бажання особисто в підвідомчій установі навчати дітей з вадами розвитку. Зокрема, погоджуються на це лише 38% керівників; 32% - не вирішили; 30% - категорично заперечують. Такі відповіді свідчать, що навіть при зовнішньо позитивному ставленні до дітей з вадами психофізичного розвитку керівники загальноосвітніх закладів не налаштовані на організацію їх взаємодії із здоровими учнями. Одержані результати підтверджують необхідність формування у керівного персоналу не лише певних знань корекційної педагогіки і психології, а і перш за все психологічної готовності до розв’язання проблем інтеграції та інклюзії.

Респондентам було запропоновано висловити думки щодо того, як може бути розв’язана проблема інтеграції дітей з порушеннями психофізичного розвитку в масову школу/садок (варіанти надавались). Одержані відповіді розподілились наступним чином:

· створення у масовій школі спеціальних класів – 55% керівників;

· прийняття цих дітей у звичайні класи – 20% керівників;

· додаткова підготовка вчителя для роботи з цими дітьми – 70% керівників;

· наявність у школі посади педагога-дефектолога – 72% керівників;

· ці діти мають навчатись у спеціальних школах – 35% керівників.

Аналіз результатів на це запитання та порівняння його з попередніми дозволяє припустити, що третина опитаних керівників не приймають ідей інтеграції та інклюзії. Водночас, навіть негативне ставлення до спільного навчання дітей з вадами психофізичного розвитку із здоровими ровесниками не перешкоджає усвідомленню необхідності володіння знаннями щодо цієї проблеми. 92% керівників вважають, що у професійну підготовку вчителя/вихователя загальноосвітніх закладів необхідно включити дисципліни, що готують його до роботи з дітьми з вадами психофізичного розвитку.

Ми поцікавилась і думкою керівників про те, яку користь чи шкоду принесе спільне навчання дітей з вадами психофізичного розвитку із здоровими ровесниками. 6% керівників не відповіли; 3% опитаних вважають, що не буде ні користі, ні шкоди; 20% - і користь, і шкоду. 65% респондентів переконані, що спільне навчання буде корисним передусім для здорових дітей, оскільки вони навчаться співчуттю, взаємодопомозі, будуть цінувати своє здоров’я.

20% керівників натомість вважають, що здоровим це принесе шкоду, бо вони будуть наслідувати вади, загальмуються у розвитку. 20% респондентів передбачають, що спільне навчання принесе шкоду дітям з психофізичними вадами, оскільки вони будуть відторгнутими у колективі, відчуватимуть себе неповноцінними. Лише окремі респонденти розуміють, що ставлення до дітей з психофізичними вадами не має бути стихійним, а залежить від цілеспрямованого формування педагогами і сім’єю.

Аналіз результатів дослідження дозволяє зробити висновок, що у більшості керівників загальноосвітніх закладів несформована ні емоційна, ні когнітивна готовність до сприймання цих осіб як повноцінних, рівних із здоровими членами суспільства. Відсутнє і адекватне ставлення до проблем інтеграції та інклюзії. Водночас більшість опитаних не виявила й різкої категоричності щодо сегрегації дітей з психофізичними вадами.

Підсумовуючи вищевикладене, відзначимо, що ефективність спільного навчання і виховання дітей з вадами психофізичного розвитку із здоровими ровесниками залежить від спеціальної підготовки психолого-педагогічних кадрів. При цьому знання, уміння і навички педагогів загальної освіти не повинні дублювати дефектологічну підготовку, адже інтегровану і інклюзивну освіту забезпечують передусім корекційні педагоги. Проте вчителі, вихователі, психологи загальної освіти є членами команди психолого-педагогічного супроводу інтегрованої дитини, а це вимагає і формування відповідної складової їх професійної компетентності. При чому така підготовка повинна бути диференційованою залежно від посади. І передусім відповідна професійна компетентність в галузі інклюзивної освіти має бути сформована у керівника закладу.