Одна з важливих методичних проблем – соціалізація
молоді, що є суттю всього процесу і результату освіти. Готовність жити в
суспільстві, успішне входження в соціум в основному визначають, як складеться
доля людини. В житейських розмовах іноді доводиться чути: «Найперший хуліган та
двійочник зараз володіє рестораном, має дві квартири, будинок, три іномарки і
по три рази на рік відпочиває за кордоном, а мій син – відмінник, що закінчив
інститут, аспірантуру, не може прогодувати сім’ю. Отже, освіта нічого не
варта?» Звичайно, важко погодитися з таким висновком. Але той факт, що успішне
навчання не завжди гарантує матеріальний успіх і соціальну стабільність, і,
навпаки, є незаперечним. Виникає запитання: саме це явище тимчасове чи стале,
властиве сучасному устрою?
Відповідь на нього закладена в осмисленні феномену
соціалізації, яка відбувається у всіх країнах світу.
Учені АПН України на підставі міжнародних та
національних досліджень виокремили соціальну компетентність учнів як:
- здатність
безконфліктної адаптації в соціумі;
- володіння
сукупністю засобів, що дають можливість особистості взаємодіяти з різними
соціальними групами та соціальними інститутами суспільства.
Що ж таке «соціум», «соціалізація»? За «Великим
тлумачним словником сучасної української мови» під редакцією В.Г.Бусел:
соціум – 1)
людська спільнота як результат форм діяльності людей, що склалися історично; 2)
група людей, об’єднаних за якимись ознаками;
соціалізація (лат.
громадський) – процес входження індивіда до соціуму. Передбачає засвоєння ним
певної системи цінностей (норм, зразків, знань, уявлень) для функціонування в
суспільстві, здобуття власного соціального досвіду та активного формування
особистості.
На мій погляд, розуміння суті соціалізації,
педагогічних механізмів, за допомогою яких вона здійснюється, є обов’язковим
для сучасного вчителя, бо через соціалізацію людина має змогу самореалізуватись
в соціумі. Тому пошук найефективніших шляхів соціалізації, досконалих
педагогічних засобів допомагає вирішувати одвічну проблему – знаходити сенс
людського існування.
Соціалізація – процес складання основних параметрів
людської особистості (свідомості, почуттів, здібностей та ін.) на основі
навчання та виховання, засвоєння соціальних ролей. Поняття «соціалізація»
багато в чому збігається за змістом та поняттям «виховання», але зовсім не
тотожне останньому. Якщо виховання – цілеспрямоване, орієнтоване здебільшого на
формування якостей особистості відповідно до прийнятого в державі ідеалу, то
соціалізація охоплює процеси і наслідки взаємодії індивіда з усією сукупністю
впливів, зокрема, і стихійних, які є негативними.
Схема. Система
соціального впливу на особистість
Складний та багатогранний процес соціалізації
відбувається впродовж усього життя людини, проходячи низку вікових станів – від
первинної соціалізації до становлення соціальної зрілості.
Досі не існує, та й навряд чи може існувати, чітке
визначення вікових параметрів первинної чи вторинної соціалізації. Одна з точок
зору – первинна соціалізація відбувається вже в перші шість місяців дитини,
коли формується зв'язок між матір’ю та немовлям, почуття батьківської та
синівської (дитячої) любові. Цей період називають критичним, тому що
відсутність будь-яких передумов розвитку (як біологічного, так і соціального)
назавжди змінює весь процес соціалізації.
Але первинну соціалізацію доцільніше визначати за
її змістом, характером, а не за віком. У процесі первинної соціалізації дитина
сприймає реальність через світ найближчого оточення, пізнає «значиме інше»,
усвідомлюючи власне «Я» здебільшого на емоційному рівні. В цей період дитина
лише наближається до усвідомлення «узагальненого «другого», тобто наявності
суспільства.
Роль сім'ї, батьків у соціалізації дитини неможливо
недооцінювати. Саме сім'я є первинно-соціальним середовищем, де зростає дитина
і де формується її ставлення до себе, до людей, суспільства взагалі. Від рівня
соціалізації дитини саме в сім'ї залежить здоров’я дитини, ступінь таких вад
соціального розвитку, як невпевненість, нерішучість, емоційна нечутливість,
тривожність, асоціальність, які потім «переносяться» на соціальне середовище
класу, школи, групи.
Зміни, що відбуваються в сім'ї, свідчать про зниження
можливостей авторитарного стилю виховання. І хоч владарювання («верховенство»)
старших по відношенню до вихованців зберігається, але воно дедалі більше
набирає моральних рис. Авторитет батьків , учителів для дітей молодшого віку
дуже багато значить. Також високий ступінь ідентифікації з батьками, вчителем.
Приклад старших сприймається некритично. Від того, як діти ставляться до
вчителя, залежить, люблять чи не люблять вони школу, причому, здебільшого на
півсвідомому рівні. Неважко переконатися в справедливості афоризму «Ніхто не
може нічого навчитися у людини, яка не подобається» (Ксенофонт. Спогади про
Сократа.). Гуманна педагогіка і тримається на цих чисто людських почуттях
любові, поваги.
Традиційне розуміння ролі вчителя – «старший»,
наставник, майстер, суб’єкт виховання; ролі учня – «молодший», підопічний,
підмайстер, об’єкт виховання. Таке розуміння не може бути усунено, але має
якісно змінитися їх взаємодія. Вчителі й учні виконують одну й ту ж саму
соціальну функцію – формують ціннісно-орінтаційну основу життя суспільства.
Такий підхід, на мій погляд, якісно змінює соціально-рольові позиції як
учителів, так і учнів. Гуманність усвідомлення належності до спільної
соціокультурної діяльності, взаємозалежності і взаємовпливу допоможе побудувати
взаємини на засадах партнерства, активної співтворчості. Що стосується вчителя
початкових класів, то він має навчити дітей взаємодіяти з оточуючими людьми,
самостійно мислити і чітко висловлюватись. Саме впровадження інтерактивних форм
і методів навчання та виховання в роботу вчителів-початківців є не тільки на
сьогоднішній день одним з напрямків модернізації вітчизняної освіти, а й
ефективною формою соціалізації сучасних школярів.
Сутність інтерактивного навчання й виховання
полягає в тому, що навчальний процес відбувається за постійної активної
взаємодії всіх учнів; учитель і учень є рівноправними суб’єктами діяльності,
яка проявляється в єдності ділової та особистісно-емоційної сторін та спричиняє
активізуючий вплив на особистості її учасників, що, по суті, і є соціалізацією
школярів.
Пріоритетними особливостями такої взаємодії є:
·
процесуальність, діяльність, спілкування, діалог,
рефлексія;
·
спілкування з кожним учнем через навчальну групу;
·
процес взаємодії особистостей, де кожен має право
висловити свою точку зору, відстоювати свою позицію;
·
самостійний пошук рішення проблеми на підвищеному рівні
сил;
·
розвиток самостійності;
·
розвиток критичного мислення;
·
ріст впевненості у своїх силах;
·
формування організаторських і комунікативних здібностей,
відповідних життєвих і професійних компетенцій;
·
створення атмосфери співробітництва та ефективної
взаємодії;
·
зростання успішності;
·
перебування суб’єктів освіти в одному змістовному
просторі;
·
сумісне занурення в проблемне поле задачі, яку
розв’язують;
·
сумісне входження в близький емоційний стан, переживання,
співзвучність почуттів, які супроводжують прийняття і реалізацію рішення задач.
Але найголовнішою особливістю інтерактивної
взаємодії я вважаю спілкування вчителя не тільки безпосередньо з кожним учнем і
з класом (фронтально), а й опосередковано з кожним учнем через навчальну групу
чи засоби навчання. У ході цього спілкування відбувається не тільки процес
пізнання, процес особистісного росту учня, але й процес взаємодії особистостей, тобто соціалізації, де кожен має
право висловити свою точку зору, відстояти свою позицію.
Як відбудеться цей процес соціалізації, яка буде
результативність і ефективність реалізації цієї інтерактивної взаємодії,
звичайно, залежить від рівня професійної компетенції і готовності до
інтерактивної співпраці самого вчителя, від його майстерності застосування
інтерактивної вправи, від його готовності до дії.
Готовність педагога до інтерактивної взаємодії з
учнями – це складне інтегроване новоутворення особистості, суть якого складають
взаємодія компонентів, вказаних у таблиці.
Таблиця.
Складові готовності вчителя до інтерактивної взаємодії.
|
мотиваційний |
когнітивний |
операційний |
особистісний |
|
· орієнтованість
на партнерство · особистісні
мотиви до взаємодії · прагнення
вдосконалюватись; · задоволення
своєю роботою |
система
знань, необхідних для успішної інтерактивної взаємодії (загальних, з
педагогіки, психології) |
комплекс
умінь і навичок практичного вирішення завдань, які забезпечують інтерактивну
взаємодію |
· любов
до дітей · відкритість · щирість · комунікабельність · толерантність · прагнення
до саморозвитку |
Взаємодія цих компонентів виявляється в прагненні
до інтерактивної взаємодії з учнями і в підготовленості до її здійснення на
професійному рівні.
Отже, вчитель, який використовує інтерактивну
взаємодію, повинен володіти:
-
знанням психологічних особливостей віку учнів (мені в
цьому плані допомагає шкільний психолог);
-
умінням встановлювати контакт з кожним учнем класу і
класом;
-
уміннями налагоджувати позитивну психологічну атмосферу;
-
уміннями створювати дух співробітництва;
-
методикою організації і проведення інтерактивного
навчання і виховання;
-
знаннями тих життєвих умінь і навичок учнів, які
спрямовані на збереження і зміцнення усіх складових здоров’я особистості.
Ці уміння і навички можуть бути конкретизовані
стосовно різних складових здоров’я дітей. Виходячи із завдань початкового курсу
навчання, соціальному благополуччю дітей будуть сприяти такі:
1. Навички ефективного спілкування:
· уміння
слухати;
· уміння
чітко висловлювати свої думки;
· уміння
відкрито, без страху й агресії виражати свої почуття;
· володіння
невербальними засобами спілкування (жести, міміка, інтонація тощо);
· адекватна
реакція на критику;
· уміння
попросити про послугу або допомогу.
2.
Навички
співпереживання:
· здатність
розуміти почуття, потреби та проблеми інших людей;
· уміння
висловлювати це розуміння;
· уміння
зважати на почуття інших людей;
· здатність
надавати допомогу та підтримку.
3.
Навички
запобігання виникненню і розв’язання конфліктів:
· здатність
розрізняти конфлікти поглядів і конфлікти інтересів;
· уміння
розв’язувати конфлікти поглядів на засадах толерантності;
· уміння
розв’язувати конфлікти інтересів шляхом конструктивних переговорів.
4.
Навички
поведінки в умовах тиску, погроз, дискримінації:
· здатність
відстоювати свою позицію та відмовлятися від небажаних пропозицій, зокрема
пов’язаних із залученням до паління, вживання алкоголю, наркотичних речовин;
· уміння
уникати небезпечних ситуацій і діяти в разі загрози насилля.
5.
Навички
спільної діяльності та співробітництва:
· уміння
бути «членом команди»;
· здатність
визнавати внесок інших в спільну роботу;
· уміння
адекватно оцінювати свої здібності та свій внесок у спільну взаємодію.
Переконана, що саме ці соціальні уміння і навички
учні можуть отримати на уроках початкової школи при застосуванні інтерактивних
вправ та ігор. Для закріплення цих навичок потрібно чимало часу, тому, на мою
думку, чим раніше вчитель почне формувати їх в учнях, тим більшою буде його
впевненість у тому, що діти застосують їх навіть у складних життєвих ситуаціях.
Важливість та ефективність співпраці молодших
школярів не викликає сумнівів, однак потребує від учителя ґрунтовного підходу
її впровадження. Всім відомо, що для першокласників характерний низький рівень
загально навчальних умінь і навичок, соціалізації, самостійності тощо. Тому
хочу далі поділитися досвідом, як на початковому етапі впровадження групової
роботи, я працюю над формуванням необхідних умінь і навичок учнів соціальної
складової на уроках початкової школи.
Свою задачу я бачу в тому, щоб донести до дітей
усвідомлення того, що успішність виконання завдання залежить від їх уміння
спілкуватися, від їх уміння співпрацювати. Тому з перших днів навчання в школі
я вчу дітей:
·
уважно слухати, не перебиваючи співрозмовника
(дослуховувати до кінця);
·
стримувати негативні емоції (гнів, роздратування);
·
толерантно критикувати товариша (не виявляти зверхності,
не вживати образливих слів);
·
зрозуміло висловлювати власну думку (спочатку треба
подумати – потім говорити, уникаючи слів-паразитів, говорити в міру голосно,
читко, не поспішаючи);
·
при звертанні до товариша демонструвати оптимальну позу
для спілкування (правильна осанка, голова повернена до співрозмовника, погляд в
очі).
Формування цих навичок я розподілила умовно на 3
етапи.
І етап.
Початковий. Входження в соціум. Його
мета: соціалізувати спочатку дітей в фронтальній навчальній діяльності. На
даному етапі використовую такі дидактичні прийоми та ігри, які розвивають
уміння слухати один одного, розширюю словниковий запас першокласників, розвиваю
навички спілкування і мовленнєвого етикету в колективі, ввожу правила
колективної співпраці. З досвіду роботи скажу, що цей етап – найважливіший. Бо
діти перебивають і мене, і однокласників під час спілкування, «коментують»
відповіді учнів, при чому, як правило, негативно, занадто жестикулюють,
інтонація в спілкування буває категоричною, без причин підвищують голос, не
маючи достатнього життєвого досвіду, легко змінюють власну думку під впливом
переконливих аргументів.
Тому, знаючи ці негативні чинники при колективному
спілкуванні з дітьми, я на всіх абсолютно уроках з перших днів систематично і
комплексно проводжу роботу на їх подолання, вводячи «Правила колективної
співпраці».
Результати соціальних досліджень, проведених з
метою кількісного оцінювання впливу різних чинників на здоров’я показали, що
чинники, названі «біхевіоральними» (поведінковими), постійно випереджали інші.У
системі уроків, розробленій мною у цій роботі, є уроки соціальної складової,
метою яких є саме поведінкова соціалізація першокласників при колективному спілкуванні
на першому етапі впровадження інтерактивної взаємодії. (Це уроки за темами, які
подані в розробках цієї роботи.) Коли колектив дітей, що прийшли до мене,
тільки створюється, діти вивчають мене і один одного. Школярів об’єднує
загальне емоційне напруження, бо для них новим є невідомі поведінкові норми,
набуття шкільного соціального досвіду. Саме такі причини труднощів:
·
недостатній досвід спілкування з дорослими і однолітками;
·
недорозвиненість мовлення;
·
надмірно емоційний характер спілкування з дітьми у сім’ї;
·
несформованість звичок виконувати вимоги дорослих та
дотримуватись певних правил поведінки
були виявлені при визначенні рівня адаптації моїх
учнів 1-А класу. За результатами досліджень у вересні було визначено:
12 учнів (46,2%) – високий рівень адаптації;
12 учнів (46,2%) – адаптувалися до школи;
2 учні (7,6%) – дезадаптовані.
Хоч 2 учні, це і небагато, але я чітко розумію, що
саме від мене в класі залежить наскільки правильним я виберу стиль спілкування
не тільки з такими дітьми, наскільки допоможу кожному з них зайняти атмосферу
співробітництва, включу їх у гру і т.д.
Звісно ж, розпочинаю таку роботу з перших днів
навчання першокласників, використовуючи найбільш природну для шестирічок ігрову
діяльність. Роблю це впроваджуючи на першому етапі роботу в парах, які по суті
є мінімальними групами. З практики скажу, що всі ігрові прийоми та ігри діти
потім із задоволенням застосовують уже самостійно і на перервах, і в групі
продовженого дня. І грають уже не тільки в парі, а й трійками, четвірками,
п’ятірками, що і є практичною підготовкою до роботи в групі і, по суті,
соціалізує дітей. І скрізь, де є гра, панує здоров’я, радість дитячого життя.
А.С.Макаренко писав, що гра має важливе значення в
житті дитини. Якою буде дитина в грі, такою вона буде і в праці, коли виросте.
Тому виховання майбутнього діяча відбувається перш за все в грі.
Отже, гра, її організація – ключ до організації
виховання, це школа спілкування дитини.
У своїй практиці я використовую не тільки
предметні, а й сюжетні ігри. Віддає перевагу сюжетним, які перш за все
охоплюють закономірності людської діяльності й спілкування.
Схема. Види сюжетних ігор
Ділові ігри є синтезом імітаційних і рольових. Вони
найскладніші. Тому я починаю роботу з імітаційних та рольових ігор, які в свою
чергу поділяються на симетричні та асиметричні. При симетричних рольових
взаєминах учасники гри є носіями однієї соціальної ролі, наприклад:брат –
сестра, учень – учень, учитель – учитель. Ситуації такого спілкування
спрямовані на розвиток умінь будувати взаємини з носієм певної ролі, обговорювати
і розв’язувати проблеми в межах загального соціального контексту. Асиметричні
взаємини спостерігаються тоді, коли учасники спілкування різняться між собою
соціальними ознаками. Наприклад: учитель – учень, учень – учень (якщо вони
належать до різних вікових груп) та ін. Асиметричні взаємини впливають і на
поведінку стосовно ролі та статусу партнера. Саме пара: учитель – учень, учень
– учень – це перша сходинка в соціалізації першокласників.
Починаю з показової
роботи пари біля дошки, за якою спостерігають усі учні класу. Це можуть
бути різноманітні ігрові прийоми або ігри, які поступово ускладнюються. У всіх
випадках спільним є те, що повідомляю школярам правила гри. Ускладнення полягає
в тому, що:
1.
Спочатку викликаю до дошки одного школяра (звичайно ж, на
перших порах «сильного») і сама граю роль учасника пари. Я – ведуча, учень
виконує завдання.
2.
Знову викликаю до дошки одного школяра і сама граю роль
учасника пари, однак відмінність від попереднього варіанту полягає в тому, що
після вчителя (мене) ведучим стає учень, а я виконую його завдання.
3.
Я викликаю до дошки двох учнів, які по черзі грають роль
ведучих.
Тобто відбувається поступовий перехід до
рівноправної взаємодії гравців:
Учитель
→ Учень – Учень → Учитель – Учень → Учень.
На конкретному прикладі це виглядає так.
Гра
«Складові здорового способу життя»
Варіант №1
Вчитель – учень.
Правила
гри. Я називаю слова, а ти плескаєш в долоні, коли чуєш
складові здорового способу життя.
Слова
для гри. Людина, здоров’я, рухова активність, ліки, загартування,
заняття спортом, дотримання режиму дня, прогулянки на свіжому повітрі, гарний
настрій, раціональне харчування, охайність і особиста гігієна, запобігання
захворюванням і травматизму, організація робочого місця в класі і вдома, портфель,
книжка, відсутність шкідливих звичок.
Варіант №2
Учень – вчитель.
Учитель і учень міняються ролями. Дитина називає
слова, а вчитель плескає в долоні.
Варіант №3
Учень – учень.
Спочатку один учень називає слова, а другий –
плескає в долоні, коли чує складові здорового способу життя. Потім учні
міняються ролями.
Враховуючи мету соціалізації першокласників всі
ігри та ігрові прийоми я розподілила відповідно до конкретних навичок
соціального здоров’я дітей.
Формуванню
налагодження приязних стосунків сприятиме застосування таких ігрових
прийомів та ігор.
1.
Ігрові
прийоми з візуальним контактом погляду
1) «Вітання» (для пари)
Називаю:
а) час доби – «ранок», «день», «вечір», а діти
відповідним чином вітаються, звертаючись до товариша, наприклад: «Доброго
ранку, Машо!»;
б) випадкова зустріч друга на вулиці («Привіт…»);
в) зустріч кого-небудь з поїздки («Щасливого
повернення!», «доброго здоров’ячка!»)
2) «Здорові зайчики» (для
пари)
Діти повертаються один до одного, зустрічаються
поглядом і показують зайчиків: ставлять руки над головою і ворушать «вушками»
(кистями рук).
3) «Підморгни товаришеві» (для
пари)
Кожен учень повертається до товариша і підморгує
йому.
4) День і ніч» (або «Сонце і вітер») (для
пари)
Діти повертаються один до одного. За командою
вчителя «Ніч» - затуляють обличчя руками, за командою «День» - зустрічаються
поглядом з товаришем.
5) «Хто швидше» (для пари)
Діти повертаються один до одного в протилежному
напрямку. За командою вчителя потрібно повернутися до товариша і зустрітися з
ним поглядом
6) «Піжмурки» (для пари)
Діти лягають обличчям на парти і затуляють голову
руками. За командою вчителя «Раз, два, три! Товариша знайди!» учні
зустрічаються поглядом зі своєю парою.
2.
Ігрові
прийоми з динамічними дотиками, потисканням рук, дотиками долонями та іншими
рухами.
1) «Долоньки» (для пари)
Діти повертаються один до одного і плескають
долоньками: спочатку своїми, потім разом з сусідом.
2) «Пальчики-братики» (для
пари)
Учитель пропонує дітям привітатися пальчиками,
починаючи з великого, промовляючи:
«Це дідусь, а це бабуся,
Це татусь, а це матуся,
А малюк, звичайно, я –
Ось здорова вся сім’я.»
З останніми словами стиснути долоню в кулак.
3) «Доброго здоров’я» (для
пари)
Діти повертаються один до одного, беруться за руки
і промовляють віршик, одночасно імітуючи відповідні рухи:
- Доброго ранку! Доброго дня!
Хай плещуть долоньки,
Тупають ніжки,
Працюють голівки
І сяють усмішки.
Здоров’ячка доброго!
Доброго дня!
Бажаєте ви, бажаю вам я!
4) «Зміцнюємо здоров’я!» (для
пари або четвірки)
Пара дітей повертаються один до одного, беруться за
руки, показують, як збільшується повітряна куля (умовне здоров’я), що надувають
(роблять коло руками, поступово збільшуючи його).
5) «Один за всіх і всі за одного» (для
четвірки)
Діти повертаються до пари, яка сидить позаду них.
Учні по черзі простягають руки вперед, ставлять долоні одна на одну і
промовляють:
«Ми маленькі діточки.
Як тоненьку свічечки,
Горимо, палаємо,
Дружно підростаємо.
«Один – за всіх,
Всі – за одного!»
Для
формування в молодших школярів уміння співпрацювати.
1.
Виховання
почуття відповідальності та довіри.
1)
Гра
«Підійди ближче»
Вчитель викликає до дошки двох школярів. Першому з
них зав’язують хустиною очі, а другий учень має провести товариша так, щоб той
ні до чого не доторкнувся.
2)
Гра
«Клад» (для пари)
Один із партнерів одержує план приміщення, на якому
відмічений «клад». Другий шукає клад під керівництвом першого.
2.
Формування
вміння уважно слухати товариша, концентрувати увагу на товаришеві.
1)
Гра «Що
змінилося» (для пари)
Учитель викликає до дошки двох школярів і пропонує
одному з них уважно розглянути свого товариша. Потім учень відвертається, а
вчитель вносить зміни у зовнішній вигляд іншого. Учень повертається і каже, що
змінилося.
2)
Гра
«Дзеркало» (для пари, трійки, четвірки)
Потрібно повторювати один за одним рухи, пози,
погляди. Спочатку вчитель сам грає роль учасника пари, а потім викликає до
дошки двох школярів, один з яких показує, що потрібно робити, а інший
«віддзеркалює».
3)
Гра
«Луна» (для пари, трійки, четвірки)
Правила гри аналогічні правилам гри «Дзеркало» з
різницею повторення не рухів, а слів, словосполучень, речень, нескладних
віршиків.
Варіанти слів; словосполучень:
а) слова вітання – прощання за українською
традицією : «Здоровенькі були», «Дай, Боже, здоров’я!», «Здрастуйте!», «Бувайте
здорові!», «Йдіть здорові» і т.п.
б) слова, речення, об’єднані однією темою,
наприклад:
101 – пожежна служба
102 – міліція
103 – швидка допомога
104 – служба газу
077 – аварійна служба
в) нескладних віршиків на зразок цього:
Зрозуміло, всім відомо,
Що приємно буть здоровим,
Тільки треба знати,
Як здоровим стати.
4)
Гра
«Рибалка» (для пари, трійки, четвірки)
Один з учасників формує запитання, інший «ловить»
те, що задано, плескаючи в долоні.
Варіанти гри:
а) «Піймай слова, які корисні вітамінами А (В, С);
б) «Піймай правила дорожнього руху»;
в) Злови неправильне речення»;
г) «Зловіть шкідливу звичку»;
д) «Зловіть корисну звичку» і т.д.
Для
формування уміння регулювати гучність голосу.
Гра
«Хто тихіше?» («Хто голосніше?)
Вчитель запитує двох учнів, які по черзі
відповідають тихо (голосно). Клас визначає, хто тихіше?, хто голосніше? Питання
ставляться до будь-якої теми уроку.
Для
формування уміння регулювати темп мовлення.
1)
Гра
«Луна» (для пари)
У грі беруть участь два гравці. Один з них
промовляє слова, інший – повторює в такому ж темпі (повільно або швидко). Потім
гравці міняються ролями.
2)
Гра
«Навпаки» (для пари)
Умови гри аналогічні умовам гри «Луна». Різниця
лише в тому, що повторювати треба в протилежному темпі.
3) Гра «Перегони» (для пари,
трійки, четвірки)
Повторювати слово (речення) з поступовою зміною
темпу мовлення: від найповільнішого до найшвидшого або навпаки.
Наприклад, це можуть бути найзвичайнісінькі
прислів’я, скоромовки на зразок:
а) «Чиста вода – для хвороби біда», «Як про
здоров’я дбаєш, так і маєш».
б) «Ось грибочок шампіньйон,
Покладу його в бульйон.
А ось поганка, ще й бліда!
Така отруйна, що біда!»
Формування
уміння говорити по черзі.
1) Гра «Хто більше» (для
пари)
У грі беруть участь два гравці, які по черзі
відповідають. Перемагає той, хто говорить останнім, якщо кількість відповідей
обмежена, діти змагаються до першої помилки.
Орієнтовний перелік завдань: ознаки гігієни;
здорове харчування – шкідлива їжа; позитивні емоції – негативні емоції;
небезпечні речовини; правила протипожежної небезпеки; небезпечні ситуації в
побуті і т.д.
2)
Ігрові
прийоми із застосуванням різних «чарівних» предметів, які надають дозвіл для
висловлювання під час спілкування в групах лише одному учаснику.
а) Гра «Замочок»
Учасники гри домовляються, що у кожного рот
закритий на «замочок», говорити може лише той, у кого в руках ключ (це може
бути іграшковий або справжній ключ). Потім він передає ключ і право голосу
іншому.
б) Гра «Мікрофон»
Правила цієї гри аналогічні правилам гри «Замочок»,
різниця лише в тому, що діти передають мікрофон.
в) Гра «Чарівна вуглинка»
Дія відбувається у палаці Сніжної королеви, де все
покрите льодом. Лише той, хто тримає «чарівну вуглинку», зігріється і може
розмовляти.
г) Гра «Чарівна паличка»
Змій-чарівник усіх зачарував: ніхто не може
розмовляти. Зняти з себе чари і розмовляти може лише той, хто тримає чарівну
паличку.
Згодом ці прийоми можна використати під час
самостійної взаємодії в групах (учитель готує для гри стільки «чарівних»
предметів, скільки передбачається груп).
Звичайно ж, це далеко не весь перелік ігор та
ігрових прийомів, але всі вони на початковому етапі впровадження групової (в
даному випадку парної) взаємодії сприятимуть соціалізації першокласників,
вихованню у них демократичного стилю спілкування. Поступово, придивляючись один
до одного, діти дізнаються все більше й більше хто є хто, з’являється дружба в
парах, а потім і малих групах, тобто набувають навичок соціальної
компетентності.
ІІ етап соціалізації першокласників. Робота в міні
групах. На цьому етапі продовжується
взаємне вивчення, утворюються стабільні малі групи, формується актив,
накопичуються традиції, розвивається співробітництво і взаємодопомога. Вимоги
ведуть уже не лише від мене, а й від активу, лідерів. Колектив стає фактором
соціального досвіду дітей. Саме на цьому етапі, на мою думку, і треба
впроваджувати групову роботу для формування навичок соціальної складової
здоров’я учнів.
За допомогою соціального
педагога школи з метою виявлення «соціометричних позицій», тобто співвідносного
авторитету членів класу за ознаками симпатії-антипатії я провела соціометричну діагностику міжособистісних
відносин. Для чого це мені потрібно знати? На другому етапі впровадження
інтерактивних вправ клас починає працювати в парах, потім в трійках, четвірках.
Звичайно ж, на початковому етапі цієї роботи мені важливо опиратися на тих
дітей, які б допомагали регулювати міжособисні відношення в парі (групі),
стимулювали групу, націлювали на розв’язання поставленої задачі, скеровували
взаємодію і впливали на поведінку членів своєї команди, тобто соціалізували
дітей в групі.
Діагностика була проведена
за методикою Коломинського Я.Л. та Березовик Н.А. в ігровій формі. Дітям було
запропоновано розселити в будиночки (палац, цегляний дім, дерев’яний будинок і
хатинку на курячих ніжках відомої баби Яги) всіх своїх однокласників. (Див.
малюнок)
Малюнки для проведення соціометрії.
Соціометрія була проведена
в кінці вересня і в кінці грудня.
Діаграма. Соціометричний статус 1-А 2010-2011 року навчання
У вересні ще тільки-но вводила
роботу в парах, тому і результати щодо соціального статусу класу, як видно в
діаграмі, гірші. Але знаючи своїх «лідерів» і «зірочок», тепер переді мною
стоїть задача, щоб кожен учень в класі мав змінити свій статус, звичайно, в
кращу сторону і тим самим зайняти більш високе, комфортне положення в системі
міжособистісних відношень. Добре, якщо учні з високим соціальним статусом
допомагають мені, є позитивно спрямованими. Якщо ж вони є учнями негативного
спрямування, то я мушу продумувати стратегію і тактику взаємодії на них з
урахуванням їх статусу.
Для ізольованих керуюся
чинниками, описаними нижче.
Пам’ятка «Що робити з «ізольованими»
· Давати суспільно значні доручення.
· З’ясувати, що дитина вміє робити добре (краще за
інших) і при можливості це підкреслювати, запрошуючи розповісти про це всьому
класу.
· Давати індивідуальні завдання. Перед усім класом
показувати, як успішно учень впорався з ними.
· Дитина повинна мати можливість допомагати
однокласникам, керувати однокласниками, хвалити їх, слухати, погоджуватися.
Отже, визначення
соціального статусу кожної дитини в класі допомагає мені розподіляти ролі,
об’єднувати дітей так в групи, щоб кожен її учасник спроможний був виконати
завдання і зрости в очах своїх однокласників.
В.О.Сухомлинський
неодноразово писав, що гарний учитель робить все, щоб у дітей на уроці
з’являлися запитання – «вузлики знань». Запитуючи на уроці, дитина починає
мислити, а це є найважливішою умовою переходу до діалогічного навчання. На мою
думку, організація діалогічного навчання – дуже важлива сходинка в соціалізації
першокласників. При використанні інтерактивної взаємодії на ІІ етапі уміння
вести діалог, переконана, є ключовим у співпраці учнів. Стимулювання різних
форм пізнавальної активності на уроках і спеціальне формування умінь запитувати
і відповідати поступово готують дітей до широкого спілкування в малих групах,
колективі.
Як формую уміння запитувати і відповідати?
1. Починаю з формул мовленнєвого етикету: вживати в
діалозі ввічливі слова, вживати українські слова звертання (у кличній формі) зі
словами пані, пане, добродію, шановний і т.д.
2. Вчу вживати при діалозі словосполучення:
«я думаю…», «я не впевнений…», «переконаний…», «по-моєму, ти помиляєшся,
тому що…», «маю надію…», «якщо я не правий, то…», «вибач, але ти не правий…»,
«я вважаю…», «давайте подумаємо…», «які будуть ще варіанти?»,
«обґрунтуй.»,«переконай нас…» і т.д.
3. Користуюсь схемою-опорою:
Схеми-опори при складанні діалогу
4. Використовую таблицю з наборами запитань.
Як правило, цією таблицею я користуюсь при
складанні питань під час закріплення або усвідомлення навчального матеріалу,
коли у дітей є потрібний запас слів за даною темою. Знову ж таки використовую у
грі «Ланцюжок запитань». Так, при вивченні теми «Твої друзі» пропоную спочатку
сама, наприклад, питання
Хто ...?
. Визиваю 2-3 учні. Одному даю табличку з цим
питанням. Другий учень формулює запитання, а третій відповідає. «Судді» (клас)
визначають переможців.
Варіант «Ланцюжка відповідей – запитань»:
1)Хто твій друг? → 2)Мій друг Рома.
→3)Який він? → 4)Він добрий. → 5)Чому? → 6)Тому що
завжди зі мною ділиться. → 7)Чим ділиться? і т.д.
Цей ланцюжок запитань і відповідей продовжується
доки, поки хтось не «зав’яже вузлик», тобто не скаже останнє слово.
Так, починаючи з простих запитань і відповідей
ввожу поняття «діалог», «взаємопов’язані», «фраза», «репліка».
На якому саме етапі вводити ці ігри, може
вирішувати тільки сам вчитель (відповідно до підготовки дітей , до їх життєвого
досвіду). Але саме з таких простих питань і відповідей у парі-трійці формую
поняття про діалог.
Далі ускладнюю уміння ставити питання і відповідати
на них такими завданнями:
·
скласти діалог за малюнком;
·
скласти діалог за поданим початком;
·
скласти діалог за серією малюнків;
·
розіграйте діалог за конкретною ситуацією (проблемою);
·
вигадайте самі діалог за даною темою.
У роботі в парах при впровадженні діалогу вчу дітей
керуватися наступним алгоритмом дій:
1. Подумайте
і визначить учасників діалогу.
2. Розподіліть
ролі, визначте зміст всього діалогу.
3. Обговоріть
репліки і запам’ятайте їх.
4. Проведіть
тренувальний діалог між собою.
5. Повідомте
вчителеві про готовність.
Цей алгоритм дій теж записаний на великій таблиці.
Так при вивченні теми «Твої
порадники і помічники» (с.43 підручника «Основи здоров’я» 1 клас автори
Бойченко Т.Є. і Савченко О.Я.) за алгоритмом і першим малюнком складаємо з
дітьми і розігруємо діалог колективно, а далі кожному ряду визначається
конкретний малюнок і пропонується скласти діалог на відповідну тему до малюнка.
Пари (сусіди по парті) за алгоритмом тренуються у складанні діалогу. Потім
діалоги учні розігрують перед всім класом, визначається краща пара. Загальний
висновок роблять після розігрування всіх діалогів: за допомогою і порадою можна
звертатися до когось із членів сім’ї, вчителя, міліціонера, лікаря, сусіда,
знайомого.
Отже, крок за кроком
удосконалюючи діалогічні навички спілкування в парі, далі в групі і переходячи
до обговорення більш складніших (глобальних) проблем, я практично підвожу дітей
до кооперативно-групової навчальної взаємодії.
Правила роботи в малих
групах продумую такі, щоб мобілізували всіх дітей на співпрацю, повагу до всіх
членів сім’ї, до їх думок, поглядів:
1. Говоріть по черзі.
2. Не перебивайте того, хто говорить.
3. Допомагайте одне одному розібратися в суті завдань.
4. Не смійтеся над чужими помилками. Сміх дозволяється,
коли хтось доречно жартує.
5. Критикуйте ідеї, а не того, хто їх висловлює.
6. Працюйте так, щоб не заважати іншим групам.
7. Повне взаєморозуміння, чесність, ввічливість,
толерантність – не тільки важлива умова успішної взаємодії, а й ключ для
створення дружної команди в групі.
ІІІ
етап соціалізації першокласників. Інтерактивні вправи кооперативно-групової
взаємодії.
Саме на третьому етапі
відбувається перехід до систематичного впровадження ігор, вправ та прийомів,
які наочно й практично переконують у важливості кооперації людей для досягнення
ними найкращого результату.
Опишу зміст інтерактивних вправ на різних етапах
уроку. На етапі оголошення теми та
очікуваних результатів застосовую наступні вправи.
· Вправа
«Дешифрувальник»
1. 
Визначте ключове слово теми уроку.
2. Зашифруйте його за допомогою цифр.
3. Попросіть дітей розшифрувати й оголосити тему уроку.
·
Вправа
«Морський бій» (аналогічна попередній)
1. Визначте ключове слово теми уроку.
2. Зашифруйте його за допомогою цифр і букв.
3. Попросіть дітей розшифрувати й оголосити тему уроку.
На етапі мотивації уроку застосовую
наступні вправи.
·
Вправа
«Вилучи зайве»
1. Підберіть девіз уроку (прислів’я, крилатий вислів,
вислів відомої людини тощо).
2. Вставте в слова девізу уроку зайві слова. Це можуть
бути назви цифр, тварин, рослини, шкільне приладдя тощо.
3. Запишіть на дошці деформований девіз.
4. Попросіть дітей вилучити зайві слова й прочитати девіз
уроку.
5. Створіть мотиваційну ситуацію та підтримуйте
мотиваційні фактори в учнів.
Наприклад: Силтриа перед один розудвамом никшістьне. (Сила
перед розумом никне.)
· Вправа
«Роз’єднай слова»
1. Підберіть девіз уроку (прислів’я, крилатий вислів,
вислів відомої людини тощо) або тему уроку.
2. Запишіть всі слова разом.
3. Учні повинні роз’єднати слова і прочитати девіз уроку
або тему.
4. Створіть мотиваційну ситуацію та підтримуйте
мотиваційні фактори в учнів.
Наприклад: Мудримніхтоневродився,анавчився.
При актуалізації знань учнів використовую вправи «Мозковий штурм»,
«Мозкова атака – карусель», «Мозкова атака – п’ять слів, три слова»,
«Асоціативний кущ». Опишу останні.
· Вправа «Мозкова
атака – п’ять слів, три слова»
1. Оголошується тема обговорення.
2. Діти діляться на групи по чотири особи.
3. Кожен член групи самостійно записує 5 слів, що
спадають на думку під час роботи над певною темою, на окремому аркуші паперу.
4. Учасники об’єднуються по четверо, обговорюють ці слова
та відкидають ті, що повторюються.
5. На великому аркуші паперу секретар групи записує три
слова, які найбільш вдало характеризують тему обговорення. Аркуші вивішуються
на дошці.
6. Доповідачі груп ці слова повідомляють та пояснюють для
усього класу.
7. Звернути увагу на всі слова, які записали групи,
проаналізувати їх та відкинути повтори.
8. Скласти коротку розповідь щодо теми обговорення на
основі опорних слів.
· Вправа
«Асоціативний кущ» (варіації «Логічне дерево», «Гірлянда асоціацій»)
На початку роботи вчитель визначає одним словом тему,
над якою буде проводитися робота, а учні згадують все, що виникає в пам’яті
стосовно цього слова. Спочатку висловлюються найстійкіші асоціації, потім –
другорядні. Вчитель фіксує відповіді у вигляді своєрідного «куща», який
поступово «розростається». Даний метод універсальний, бо може використовуватися
під час вивчення будь-якої навчальної дисципліни і на всіх етапах уроку.
На етапі усвідомлення змісту уроку використовую
такі вправи:
· метод «Прес», де діти вчаться дискутувати, обґрунтовувати,
аргументувати свої думки;
· «Займи
позицію», де діти вчаться дискутувати за
конкретними питаннями та проблемами, зайнявши відповідну позицію: «За»,
«Проти», «Не знаю»;
· «Добре -
погано», де діти розглядають проблему з
різних точок зору і в таблицю записують конкретні аргументовані відповіді.
На етапі рефлексії застосовую вправи: «Сенкан»,
«Незакінчене речення», «Тестування», «Два – чотири – всі разом».
· Метод «Два –
чотири – всі разом».
Цей метод є ефективним для
розвитку навичок спілкування в групі, вмінь вести дискусію.
Організація
роботи.
1. Поставити учням запитання для обговорення в дискусії
тощо. Пояснити запитання, надати 1-2 хв. для індивідуального обмірковування
можливих відповідей.
2. Об’єднати учнів у пари з метою взаємообговорення своїх
ідей. Визначити час на висловлювання кожного в парі та спільне обговорення.
Пари обов’язково повинні досягти згоди щодо відповіді або рішення.
3. Об’єднати пари в четвірки, обговорити попередньо
досягнуті рішення щодо постановленого запитання. Як і в парах, прийняття
спільного рішення обов’язкове.
4. Об’єднати четвірки в більші групи.
Корисними при впровадженні
інтерактивних вправ будуть такі ігри:
· Вправа
«Мікрофон»
Цей метод загальногрупового обговорення надає можливість
кожному учневі у визначеному порядку щось швидко зауважити, висловлюючи свою
думку.
Організація
роботи.
1. Повідомити проблему класові.
2. Запропонувати уявний мікрофон (будь-який предмет).
3. Надати учням право почергово висловлюватися, передаючи
мікрофон одне одному. Говорити має право лише той, у кого в руках знаходиться
символічний мікрофон.
· Гра «Привітай
друга»
Попередня
робота. Прослуховування привітань по
телевізору, радіо, читання віршів пошепки, голосно, виразно.
Правила гри. Бажати лише приємне, лагідним голосом, передавати
мімікою радість від спілкування, не дублювати товаришів.
Хід гри. Учитель вітає зі святом усіх дітей, бажає всього
хорошого, пропонує вибрати собі партнера-друга й привітати його в мікрофон.
· Гра «Інтерв’ю»
Попередня
робота. Спостереження за роботою
дикторів, журналістів, ведучих телепередач. Бесіда про призначення та роботу
мікрофона (Підсилення звуку, запис розмови).
Правила гри. Говорити прямо в мікрофон, своєчасно передавати мікрофон
особі, яка говорить, заздалегідь продумувати цікаві питання, які будуть задані
в ході гри. Говорити в мікрофон рівним урочистим голосом, вимовляючи слова
чітко: говорити без повторів і слів «ну», «от», «а», «е», не дублювати
товаришів; звернення мають бути шанобливі, добрі.
Хід гри. Учитель пропонує дітям тему інтерв’ю. Теми беруться
цікаві для дітей та знайомі. Потім за бажанням обирається дитина, яка буде
журналістом і братиме інтерв’ю у своїх друзів.
Отже, для вдосконалення
навичок соціальної складової та навичок здорового способу життя застосування
інтерактивних методів навчання значно підвищує рівень успішності й відіграє
дуже важливу роль у соціальній адаптованості учнів. Адже в результаті
впровадження інтерактивних методів навчання діти не бояться мати власну думку,
відмінну від думок решти членів колективу.
Підводячи підсумки, можна
сміливо говорити сьогодні про те, що саме соціальна функція школи має дуже
важливе значення. Специфіка її полягає в необхідності визначення особливостей
соціального замовлення, що передбачає аналіз того, якого саме громадянина
потребує суспільство на певному етапі свого розвитку. Школа змінюється разом із
суспільством, тому що вона є його дзеркалом. Змінюється учень, значить треба
змінюватися і вчителю, завжди тримати руку на пульсі всіх цих змін,
використовуючи різні нові методики і технології. Саме впровадження
інтерактивних форм і методів у практику початкової школи, на мою думку, і є
однією з умов реалізації цього завдання. Саме при інтерактивному навчанні
міцніше і активніше відбувається взаємодія всіх учнів, бо всі вони разом
моделюють життєві ситуації, використовують рольові ігри і спільно вирішують на
основі аналізу в малих групах проблеми чи завдання. Саме в таких соціальних
групках і відбувається соціалізація особистості, вибір нею соціальних ролей,
які вона може успішно і з задоволенням виконувати впродовж свого життя. У цих
соціальних групах маленька особистість вчиться спілкуватися, стає співчутливою,
стає саме такою, якою хоче бути, поводиться з іншими таким чином, як хоче, щоб
поводилися з нею. Саме тут формуються чинники соціальної складової здоров’я.
Школа – соціальна система,
в якій дитина живе одинадцять років життя. У цей період формується
відповідальність, самооцінка, ставлення до пріоритетів та цінностей, до
навколишнього простору, тобто формуються навички соціальної поведінки, що не
тільки відповідають правовим нормам, виникненню внутрішньої мотивації, що
орієнтує особистість на їх дотримання. Початком цього процесу є засвоєння у
дитинстві норм соціальної поведінки, спілкування та взаємодії людей, соціальних
заборон і вимог.
У процесі соціалізації
відбувається поступова інтеграція особистості у широкий соціальний контекст,
перехід її до повноцінної участі у функціонуванні громадянського суспільства та
держави. Якщо школа допоможе дитині набути досвіду особистих демократичних
взаємин, то в майбутньому, будуючи своє життя, беручи участь у дорослому житті,
ця людина житиме як людина вільна, у згоді з цінностями демократичного
суспільства. Важливу роль у цьому плані відіграють усі ланки системи
освіти.Звичайно, початкову школу, як і загальну, не можна вважати повністю
відповідальною за якість соціалізації. Тільки цілеспрямована координація
взаємодії інститутів соціалізації (сім’я, школа, засоби інформації, референтні
групи) може дати позитивні результати. Відомо, що раніше чи пізніше,
усі наші учні опиняться у важких умовах переповненого ринку праці, де успіх
залежить саме від здатності працювати в команді, залишаючись при цьому
самостійною особистістю. І лише той досягне успіху в житті, хто в складних
життєвих умовах сьогодення не відмовляється від своїх цілей іі прагнень, до
самостійного життя, до правильної соціалізації в суспільстві. Отже, школа соціалізує дитину, виявляючи та розвиваючи
її потенціальні можливості.
Застосування інтерактиву у
навчально-виховному процесі – це ефективний засіб не тільки соціалізації учнів,
а й здоров’язберігаючої функції. Бо саме взаємодія суб’єктів інтерактивного
процесу сприяє атмосфері співробітництва, порозуміння, доброзичливості,
формуванню здорового способу життя, вчить дітей бути здоровими душею і тілом,
розкриває цінність здоров’я як найбільшого людського надбання. Будуть здорові
діти – буде здоровою й вся наша країна! Саме здоров’я – основа благополуччя,
розквіту нації, джерело щасливого життя.
Тому давайте всі разом
берегти цей безцінний дар!