Філософія / 2. Соціальна філософія

д. філос. н, проф. Дзьобань О.П.,

д. філософії, проф. Мануйлов Є.М.

Національний університет «Юридична академія України

імені Ярослава Мудрого», Україна

Сиситемний підхід до розуміння сутності

правового виховання

Ведучи мову про правове виховання, ми маємо справу з широкою комплексною діяльністю державних і суспільних організацій, направленою на формування високої правової культури і правомірної поведінки. Враховуючи всю складність і багатогранність правового виховання, яке в своєму функціональному аспекті є одним з найважливіших видів державної діяльності, уявляється необхідним розглядати правове виховання як складнодинамічну систему і застосовувати в процесі її аналізу методи, що забезпечують системний підхід до даної проблеми.

Системний підхід до означеної проблеми дозволить нам виявити внутрішній механізм дії окремих його компонентів, показати взаємозв’язок і взаємодію структурних елементів правового виховання, виявити динаміку і особливості його функціонування, показати можливі прорахунки у правовиховній діяльності, визначити перспективи розвитку правовиховної роботи.

Для правового виховання дійсним є основний принцип загальної теорії систем – принцип системної цілісності. У застосуванні системного підходу до дослідження правового виховання, доцільно запропонувати версію, відповідно до якої, в системі правового виховання слід розрізняти:

1) органи і організації, в компетенції яких є здійснення правовиховної діяльності (суб’єкти правового виховання);

2) засоби правового виховання, які вживаються для досягнення його цілей;

3) правовиховні заходи, які утворюють зміст правового виховання;

4) об’єкти правового виховання (громадяни, окремі соціальні групи або все населення), відносно яких проводиться виховна дія;

5) управління правовиховним процесом;

6) здійснення соціального і правового контролю за правовиховною діяльністю.

Таким чином, запропонована система правового виховання досить глибоко охоплює правовиховний простір, не обмежуючись при цьому вузькими рамками суб’єкта й об’єкта; виступає не як однонаправлена дія суб’єкта на об’єкт правового виховання, а як ефективний складний динамічний процес, за допомогою якого здійснюється взаємодія всіх структурних компонентів системи.

При дослідженні будь-якої системи необхідно керуватися двома істотними умовами: перша – потрібно вивчити, перш за все, її внутрішню будову, тобто встановити, з яких компонентів вона утворена, яка її структура і функції; і друга – потрібно визначити сили і чинники, що забезпечують її цілісність, відносну самостійність, а також можливі перспективи її розвитку.

В даний час, в результаті реорганізації державно-правової системи, в сферу дії правового виховання потрапляє тільки незначна категорія громадян – ті, що навчаються в навчальних закладах, і співробітники правоохоронних органів. Відносно ж переважної більшості населення, правовиховні заходи практично не здійснюються.

При пильнішому аналізі змін, що відбуваються, не можна не відзначити, що в умовах нівелювання правовиховних процесів у суспільстві відбувається втрата колишніх ідеологічних і соціально-культурних уявлень, що, по суті справи, означає переоцінку певних цінностей і дезорганізацію суспільного життя. Цілком природно, що це не могло не спричинити ланцюг змін у соціально-значущій поведінці різних груп і верств населення і як наслідок – відповідний перегляд ціннісних орієнтації, їх диференціацію й повну деградацію. Зміна орієнтації і форм поведінки за відсутності правовиховної діяльності набувають все більш розповсюджувального характеру і, з одного боку, викликають зростання міжособових конфліктів, а з іншого – призводять до порушень соціальних норм, загрозливого зростання девіації й криміналізації суспільства.

Оскільки цей процес не контролюється й не викликає адекватної суспільної реакції, він посилюється, внаслідок чого відбуваються істотні й переважно незворотні зміни, що призводять до деформації всієї системи суспільних відносин. В результаті загострюються соціальні суперечності, здійснюється інтенсивне зростання відхильної поведінки в різних формах і різновидах, а також спостерігається погіршення структури і динаміки антигромадської і протиправної поведінки.

Тому, особливої функціональної значущості в системі правового виховання набувають такі її системотворчі елементи, як управління правовиховним процесом і здійснення соціального та правового контролю за правовиховною діяльністю, що, у свою чергу, складає якісну своєрідність, тобто особливість функціонування системи правового виховання на сучасному етапі розвитку українського суспільства.