История / 2. Общая история

Розвадовська А. С.

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Музей Тараса Шевченка в Каневі в роки німецько-фашистської окупації (1943–1944 рр.) за спогадами очевидців

Одна з найтрагічніших сторінок історії Тарасової гори у Каневі — період німецько-фашистської окупації. З вересня 1943 по січень 1944 рр. на духовній вершині нації хазяйнували фашисти, організувавши там трудовий табір.

Актуальність теми полягає в тому, що в роки окупації в музеї було зруйновано тисячі не тільки культурних надбань, а й людських життів, і сьогодні аналіз спогадів про ці події є внеском у наукову Шевченкіану.

Мета роботи: визначити роль спогадів очевидців у визначенні того, як окупанти ставилися до людей та культурних пам’яток музею.

Основні спогади вміщено в збірці «Матеріали науково-пошукової експедиції по розшуку осіб, які перебували у місці ув’язнення, влаштованому німецькою окупаційною владою в Канівському музеї Тараса Шевченка у вересні-грудні 1943 року».

Німці вперше з’явилися на Чернечій горі у серпні 1941 р. Тодішній сторож музею Тараса Шевченка Іван Церех пригадує: «По сходах попереду всіх піднімався високий німець у пенсне. <...> Виламали двері, зайшли в музей. А там так хороше: чисто, світло, все сяє. Одинадцять великих картин... зірвали зі стін. <...> також одинадцять різьблених крісел. Все пограбоване знесли вниз, повантажили в машини і повезли з гори. Через кілька днів канівський комендант Кребель вивіз з музею фарфорові сервізи, вази, килими, гардини. Німецькі солдати напихали сумки цінними речами, пиячили, бешкетували. Опустіли зали музею…»

З вересня 1943 р. музей Кобзаря фашисти перетворили на концентраційний табір. Незабаром зігнали сюди кілька сотень селян з навколишніх сіл. Були серед них і підлітки, і вагітні. Найбільше юнаків, дівчат та жінок пригнали з села Таганча — близько 50 осіб [3].

Першим документальним свідченням того, що в музеї Тараса Шевченка в Каневі діяв концтабір, є Акт Державної комісії від 28 лютого 1944 р. На десяти сторінках комісія зафіксувала факти наруги над пам’яткою [2, с. 6].

Директором музею був Д. В. Лебеденко. Впродовж двох 1941–1943 рр. він очолював невеличкий колектив, який мусив працювати в суворих умовах.

Хоча музей і діяв у роки війни, людей приходило дуже мало, переважно німці. «У війну наші люди до музею не ходили. Не було екскурсій. А німці приходили зрідка дивитися…Поодинці приходили. Нашим людям було не до ходіння. Як позабирали чоловіків та дітей на війну — то що казати…Таке горе, що хто тоді з наших ходив…» [4], — згадує працівниця музею в роки війни Ганна Степанівна Мазуркевич (1916 р. н.).

Майже через півстоліття наукові працівники музею-заповідника на Тарасовій горі знайшли свідчення про ті страшні часи у колишніх в’язнів. Першим, хто пригадав ці події, був М. А. Білопол: «…Це було 13 серпня 1981 року. До музею Кобзаря зайшов чоловік і не пішов на другий поверх, де розпочинався огляд експозиції, а почав озиратися навкруги. Виявилося, що Білопол Микола Антонович (а це був саме він) приїхав із Москви, але народився і виріс на Канівщині – у селі Дарівці. Він і розповів про те, що в 1943 році він разом зі своїми однокласниками та з юнаками і дівчатами з інших сіл Канівського району перебував у концентраційному таборі, <...> у музеї Кобзаря на Тарасовій горі. Він був настільки схвильований, що під час першої зустрічі не міг розповісти більш детально про ті жахливі дні...» [2, с. 8–9].

Не можна читати без хвилювання і спогади Параски Макарівни, надіслані нею з м. Бендер: «…Забрали нас німці…в Канів на гору Тараса Шевченка. Ми пробули в музеї з серпня 1943 року по середину січня 1944 року. Там був уже табір, оточений колючим дротом і там почалися наші муки. Зима, холод, а ми всі босі, голі, обідрані. Багато горя наробили фашистські варвари Тарасовій горі: вони палили книги, рвали картини, знищували все, що тільки можна було…Немає сил все це згадувати: серце обливається кров’ю…» [2, с. 10].

31 січня 1944 р. Канів і Тарасову гору було звільнено від німецько-фашистських загарбників. Наступного дня до Канева прибув відомий фотограф Яків Давидзон, який усе зафіксував, а безцінні кадри згодом подарував музею Шевченка. А працівники музею відразу ж узялися за його відбудову.

2003 р. влада ФРН включила до переліку місць ув’язнень гітлерівського періоду трудовий табір на Тарасовій горі. Колишні в’язні отримали статус жертв війни і право на пільги та компенсацію від уряду Німеччини. Проте більшість в’язнів концтабору на Тарасовій горі до часу визнання не дожила [3].

Хочеться зауважити, що це лише одна з версій того, що відбувалося на Тарасовій горі в роки окупації. У статті «Втрачені три роки (або історія однієї фальсифікації)» Олександр Апальков описує посилається на спогади Сидоренко І., Мирошніченко І. С., Острової Н. П. про дещо іншу картину: німці нікого не чіпали, нічого не нищили, людей годували, а вони просто копали окопи неподалік від Тарасової гори. Більше того, він наводить про те, що німці знали Шевченка і навіть цікавилися його творчістю, посилаючись на спогади С. П. Стецюк: «У нас в хаті німці стояли. Так от вони говорили: “Шевченко — гут!” А дуже лаяли Сталіна і інших. Коли німці пішли від нас, то портрета Тараса не попортили» [1]. Втім, після свідчень інших людей, які там були, важко повірити у «святість» фашистів.

Отже, на нашу думку, роль спогадів очевидців у встановленні долі музею Т. Г. Шевченка в роки окупації важко переоцінити. Адже саме ці спогади не тільки дають дослідникам змогу робити висновки (нехай і суперечливі) щодо поневірянь людей та втрат музейних експонатів, а й допомогли самим колишнім в’язням табору на Тарасовій горі отримати, нехай і з запізненням хоча б якісь пільги.

1. Апальков О. Втрачені три роки (або історія однієї фальсифікації) : Електронний ресурс / Апальков О. — Режим доступу : http://zeitglas.io.ua/s387728/vtracheni_tri_roki_abo_istoriya_odnie_falsifikacie

2. Білокінь О. В. За колючим дротом / О. В. Білокінь, Р. В. Танана. — Черкаси : Вертикаль, 2008. — 103 с.

3. Зелененко Л. Шевченко за колючим дротом: Електронний ресурс / Зелененко Л. — Режим доступу http://www.pres-centr.ck.ua/print/news-9858.html

4. Спогади Мазуркевич Г. С. про Тарасову гору в роки війни 1941–1945 років : Електронний ресурс. — Режим доступу : www.oda.ck.ua/files/Cherkassy2_05.pdf