История / 4. Этнография
Деменчук А.
Ю.
Національний
технічний університет України
«Київський
політехнічний інститут»
Співвідношення
уявлень про позитивні й негативні
риси
мавок
Актуальність. Потужний пласт
традиційної культури етносу становлять народні міфологічні вірування та
уявлення. Вони містять рудименти давніх релігійних уявлень (анімізму,
тотемізму, сімейно-родових культів, магії) та елементи християнського
світогляду. Значне місце в їхній системі посідають вірування, пов’язані з
різними надприродними істотами [1, с. 15]. Серед усіх етнографічних груп
гуцулів вирізняє найяскравіша самобутня традиційно-побутова культура. У гуцулів
склалася доволі своєрідна структура міфічних істот, у яких вони вірять. Вона
включає демонів родинного вогнища (домовик), демонів природи (водяник,
чугайстер, нявки, русалки), примар (блуд, мара, лісна, чорт) та людських химер
(упирі, вовкулаки, відьми, знахарі) [4, с. 700]. Саме тому дана проблема є цікавою
та важливою для сучасної науки.
Мета
роботи:
порівняти уявлення про добрі й лихі риси мавок у мешканців Буковини,
Галичини, Закарпаття (Гуцульщини).
Першими
дослідниками гуцульської демонології були І. Вагилевич та Р. Кайндль.
І. Вагилевич, по суті, започаткував науковий розгляд народної демонології
гуцулів і бойків. Р. Кайндль у монографії «Гуцули: їх життя, звичаї та народні
перекази» зібрав інформацію про гуцульську демонологію [4, с. 700].
Гуцульська
міфологія є темою дослідження Н. Хобзей. Вона відносить мавок до групи
некроміфонімів (міфічні істоти, що стоять на межі між світом демонів і світом
людей) [4, с. 705].
Фольклорно-етнографічні
записи минулого і сучасні польові матеріали засвідчують велику поширеність на
всій території Гуцульщини вірувань у лісових демонічних істот в образі
привабливих молодих жінок. Це своєрідні варіації відомих у східнослов’янських
та інших народів вірувань у русалок, німф. У гуцулів вони зв’язані виключно з
лісом і горами, до типових персонажів оповідної традиції регіону належать
нявка, лісна, бісиця, малфа [7 с. 419].
З
допоміжних вірувань та повір’їв випливає, що мавки походять з душ нехрещених,
втрачених дітей, на відміну від русалок, які вважалися втопленими дівчатами [7,
с. 422].
Мавки
в гуцулів мають миловидне кругле лице, довгі коси, завжди затикані квітами.
Одяг тонкий та прозорий, спереду мають вигляд дівчат, а насправді немає в них
ні тіла, ані душі. Через те немає в них і тіні, а коли бігають по траві, то
вона під їхніми ногами не хитається. Залишають сліди босих дитячих ніг, люблять
ігри, танці, особливо «на молодику». Місця, де вони справляють забави, —
витоптані галявини серед лісу («ігровища»).
Нерідко
«майки» допомагають людям, доглядають худобу на полонині, охороняють її від
дикого звіра і т. п. В загальній характеристиці цих істот гуцульської
міфології, трактуванні їх взаємин з людьми переважають позитивні риси. На
основі матеріалу давнішого походження простежується певна відмінність уявлень
про «нявок» («майок») і «лісних» («лісовок»). Перші представлені в особливо
опоетизованому світлі. Це стрункі, круглолиці, веселої і лагідної вдачі лісові
красуні з довгими кучерями. І. Вагилевич порівнював їх з українськими русалками
і татрянськими «дивожонами», відзначаючи при цьому, що, на відміну від них,
гуцульські майки не є небезпечними для людей, а, навпаки, служать їм,
доглядають і охороняють стадо, садять дерева, засівають різноманітні рослини в
горах. Очевидно, що мавки вважалися добрими, і на основі вірувань у цих лісових богинь в давнину склався їх окремий культ,
залишки якого дійшли до нового часу в формі відзначення на Гуцульщині
спеціального свята «нявок» — «розигри» (6 липня) [2].
На
Україні є повір’я, що мавок мучать злі духи, й тільки на Зелені свята вони
вільні від тих тортур. До семи років душі немовлят літають у повітрі й жалібно
просять, щоб їх охрестили. Свята неділя — день мавок; в цей день вони виходять
з води повеселитися, гуляти й ховатися в траві, в житі та в городі [5].
Але
в деяких регіонах є і інша думка стосовно мавок. Там вони є в якійсь мірі
навіть підступними істотами. Людей, особливо молодих хлопців, чоловіків,
приваблюють до себе співом, покликами, прибраним виглядом коханих. Таких, що
пішли за ними, можуть завести у безвість або висушити любощами [2]. Відрізнити
мавку від дівчини можна тим, що у мавки ззаду видніються нутрощі. Там, де мавки
танцюють, трави не буде навік. Уберегтись від нявки можна, лише скинувши
сорочку і переодягнувши її навиворіт.
Ця
підступність мавок дуже вдало ілюструється в повісті Михайла Коцюбинського
«Тіні забутих предків». Між головними героями, Іваном та Марічкою, за сюжетом
зав’язується кохання. Після смерті батька хлопець змушений іти працювати на
полонину, і коли повертається, дізнається, що Марічка загинула. З великого горя
Іван йде в ліс і там живе шість років. Потім повертається додому, одружується.
Якось хлопець пішов у гори й почув там голос Марічки, попрямував за ним і
зустрів мавку в образі коханої. Після короткої розмови вона зникла, натомість
Іван зустрів чугайстра і спробував
відволікти його, щоб Марічка могла якнайдалі утекти. Після танцю з лісовиком
головний герой пішов за голосом коханої і зірвався в урвище [6].
Тому
мавок задобрювали, щоб вони не попсували домашньої худоби, птиці й усього
господарства. В Зелений тиждень, у четвер, ніхто не повинен працювати, щоб не
розгнівати їх. Цей день називається Русалчин Великдень; ранком, як тільки зійде
сонце, дівчата йдуть у поле «на жита», беруть хліб із житнього борошна,
спечений для цього обряду; в полі дівчата ламають хліб, діляться ним порівну, а
потім кожна йде на ниву батька, де росте жито, і там на межі кладе той хліб для
мавок, — «щоб жито родило» [3].
Таким
чином, можна сказати, що не можна сказати напевно, злі мавки істоти чи добрі.
На думку гуцулів, вони хитрістю заманюють людей у безвість, убивають їх, можуть
попсувати господарство, але роблять і добрі вчинки. Люди вірять, якщо їх
задобрювати, то лісові богині не будуть гніватись і частіше творитимуть добрі
вчинки. Отже, мавки радше суперечливі персонажі.
1.
Буйських Ю. Міфологічні уявлення українців у працях дослідників кінця XVIII —
другої половини XIX ст. / Ю. Буйських // Етнічна історія народів Європи. —
2010. — Вип. 31. — С. 15–23.
2.
Гуцули — Світоглядні уявлення та вірування : [Електронний ресурс]. — Режим доступу :
http://hutsulschyna.com/hutsulshchyna/205-svіtohlіadnі-uіavlennіa-і-vіruvannіa.html
3.
Зелені Свята — Українські легенди : [Електронний
ресурс]. — Режим доступу :
www.ukrlegenda.org/zvychai_nashoho_narodu/zeleni_svjata.php
4.
Дмитрук І. Міфологічні уявлення гуцулів в етнографічних дослідженнях кін.
ХІХ–ХХ ст. / І. Дмитрук //
Народознавчі зошити. — Вип. 5–6. — 2010. — С. 700–706.
5.
Літо у звичаях українського народу : [Електронний
ресурс]. — Режим доступу : http://su.org.ua/2014/06/літо-у-звичаях-українського-народу/
6. «Тіні забутих предків» аналіз. [Електронний ресурс]. –
Режим доступу : http://dovіdka.bіz.ua/tіnі-zabutіh-predkіv-analіz/
7.
Ягело С. Духи-«господарі» природних локусів у демонологічній прозі Карпат / С.
Ягело // Народознавчі зошити. — № 3 (99). — 2011. — С. 419–425.