Торяник Ж.І.

Харківський інститут банківської справи Університету банківської справи НБУ

Методи управління залученими ресурсами банківської установи

В сучасних умовах конкуренція за кошти клієнтів вимагає від банків підвищеної уваги до питань удосконалення існуючих методів управління залученими ресурсами. Систематизувавши практику використання різних методів управління залученими ресурсами на сучасному етапі розвитку банківської справи, можна виділити наступні 2 рівня: макрорівень і мікрорівень. Крім того, на кожному рівні, використовуючи широко розповсюджений у теорії менеджменту підхід, методи управління залученими ресурсами можна розділити на адміністративні (законодавча база, встановлення лімітів відкритої валютної позиції, квотування) та економічні. Всі ці методи в тій чи іншій мірі використовуються для реалізації цілей управління залученими ресурсами комерційних банків.

Управління залученими ресурсами комерційного банку на макрорівні здійснюється головним чином Національним банком. Використовувані ним методи управління впливають як на всю банківську систему країни, так і на окремі банки, обумовлюючи необхідність виконання обов'язкових вимог. Законодавча база закріплює основи банківської діяльності по залученню ресурсів. На діяльність щодо залучення ресурсів істотний вплив робить проведена НБУ грошово-кредитна політика. Незважаючи на те, що сьогодні перевага віддається економічним методам управління, НБУ використовує різного роду, головним чином, адміністративні обмеження. Наприклад, встановлює обмеження на величину можливої покупки (продажу) іноземної валюти. Найбільш характерним обмеженням такого роду є ліміти відкритої валютної позиції (ВВП), які встановлюються з метою мінімізації впливу валютного ризику на діяльність банку. Ліміти ВВП, установлені у відсотковому відношенні від власних коштів (капіталу) банку, є свого роду нормативами.

Економічні методи на відміну від адміністративних не припускають прямого впливу на діяльність комерційних банків. Вони діють на банківську діяльність опосередковано, створюючи певний економічний клімат, що стимулює або, навпроти, що робить невигідним здійснення тих або інших операцій. До економічних методів відносять: політику обов'язкових резервів; процентну політику; операції на відкритому ринку; операції на валютному ринку.

Резервні вимоги історично виконували функцію забезпечення зобов'язань банків перед вкладниками й кредиторами, що в умовах створення системи страхування внесків не настільки актуально. Сьогодні цей інструмент грошово-кредитної політики держави переслідує двояку мету: регулювання загальної ліквідності банківської системи й контроль кількості грошей в обігу. У сучасних умовах політика резервних вимог робить найбільший вплив у порівнянні з попередніми методами на обсяг і структуру залучених ресурсів, і головним чином на вартість залучених ресурсів. Звичайно, встановлення обов'язкових резервів виправдано. Але для банку, як відомо, резервні вимоги означають необхідність відволікання частини залучених ресурсів на резервні рахунки, а отже, скорочення обсягу ресурсів, які можуть бути використані для проведення дохідних активних операцій.

У цей час Національний банк трохи пом'якшив резервні вимоги. Однак політика обов'язкових резервів вимагає подальшого вдосконалювання. Оскільки вже сформована система страхування внесків, що передбачає необхідність здійснення відрахувань всіма банками, що вступили в систему, було б доцільним, якщо не скасувати, то, принаймні, зменшити значення нормативу обов'язкових резервів по внесках фізичних осіб. Необхідність резервних відрахувань і відрахувань у фонд обов'язкового страхування внесків обумовлює «подорожчання» залучених ресурсів. Зменшення обов'язкових резервів по внесках населення дозволило б банкам пропонувати більш високі, а відповідно, більш привабливі для клієнтів ставки відсотка.

Особливістю сучасної процентної політики є опосередкований вплив на ринкові процентні ставки. Здійснюючи процентну політику, Банк прагне підтримувати реальні процентні ставки на рівні, що стимулює економічний ріст. У сучасних умовах ставка рефінансування Національного банку є для комерційних банків лише орієнтиром. Комерційні банки встановлюють свої процентні ставки виходячи з реальної вартості залучених ресурсів з урахуванням прогнозованих ризиків і планованої норми прибутку.

Одним з найбільш актуальних інструментів впливу на діяльність комерційних банків є операції на відкритому ринку, які проводяться у двох напрямках: власне операції купівлі-продажу цінних паперів й операції репо. У цей час НБУ проводить операції тільки з державними цінними паперами. У закордонних країнах для операцій на відкритому ринку, крім державних, використовують висококласні корпоративні цінні папери. Така можливість повинна бути розглянута й НБУ.

Найбільш гнучким і діючим інструментом досягнення тактичних цілей є операції репо. Вони мають ряд переваг: забезпечують банк необхідними ліквідними коштами на потрібний час; цінні папери, будучи об'єктом угод репо, не виходять із обороту, а продовжують брати участь у ньому.

Операції на валютному ринку здійснюються НБУ виходячи з політики валютного курсу. Для впливу на курс національної валюти й на сукупні попит та пропозицію грошей НБУ проводить операції по покупці-продажі іноземної валюти на валютних біржах і міжбанківському валютному ринку. Оскільки клієнти банку можуть зберігати свої гроші як у національної, так й в іноземній валюті, характер операцій НБУ на валютному ринку деякою мірою впливає на переваги клієнтів у виборі валюти вкладень. Як показує практика останніх років, державна політика по зміцненню гривні призвела до значного росту вкладів населення.

До економічних методів також належать аналітичні методи, маркетингові методи та метод порівняльних перетинань управління залученими ресурсами. До аналітичних методів належать: метод групувань, метод структурного аналізу, метод коефіцієнтного аналізу, метод факторного аналізу. Опрацювання аналітичних механізмів слід починати з вивчення динаміки обсягу, складу та структури зобов’язань банку.

Маркетингові методи базуються на використанні різноманітних прийомів заохочення клієнтів, тобто до цих методів можна віднести: рекламування банківських послуг; розширення філій у віддалених місцях; поліпшення рівня обслуговування клієнтів; моніторинг ринку банківських послуг, розширення спектра пропонованих послуг; формування картотеки клієнтів, пристосування графіка роботи та інші.

Маркетингові методи ще недостатньо популярні у вітчизняній практиці, але загострення конкурентної боротьби і зниження загального рівня прибутковості спонукують банки до пошуків нових прийомів заохочення клієнтів.

Сутність методу порівняльних перетинань полягає у формальному розгляді окремих аспектів залучених ресурсів, порівняння їх з деякими еталонами і вироблення управлінських рішень. У кожен визначений момент часу стан ресурсного портфеля і результат його поповнення можна вивчати з різних точок зору: з погляду прийнятої в банку класифікації ресурсів; з погляду сегментів ринку; з погляду валюти; інше.

Перетинання отриманої інформації з різних параметрів і порівняння її з деякими еталонними показниками створює базу для прийняття рішень. Позитивним моментом у даному підході є те, що він дозволяє розширити можливості аналізу банківського балансу, підвищити його наочність і інформативність, забезпечити координацію управління залученими ресурсами з загальними цілями банку.

Поряд з адміністративними й економічними методами управління залученими ресурсами в багатьох країнах на макрорівні використовується такий інструмент, як система страхування вкладів фізичних осіб. В Україні створений Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, який є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління.