Бабич О. М.
Факторинг і форфейтинг як методи альтернативного кредитування
 
На сьогоднішньому етапі одну з найважливіших ролей у стимулюванні відтворювальних процесів в економіці відіграє банківський кредит як головне джерело забезпечення грошовими ресурсами поточної господарської діяльності підприємств. 
На сучасному етапі розвитку нашої держави все більшого значення набуває використання таких видів кредитування, як факторинг, форфейтинг, лізинг, кредитування на основі документарного акредитива тощо.

У світовій банківській практиці широко застосовується факторинг, як самостійна форма короткострокового кредитування зовнішньої торгівлі. Операція факторинг ( від англ.. factor – агент, посередник) пов’язана з переуступкою експортером факторинговій організації неоплачених імпортером платіжних вимог за відвантажені товари та надані послуги, і відповідно права отримання за ними платежу. Інакше кажучи, фактор купує платіжні вимоги експортера, а потім сам отримує за ними платіж від імпортера.

Сьогодні в Україні попит на факторинг та пропозиція ще не стали масштабними, хоч і постійно збільшуються.

За даними Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг загальний обсяг послуг факторингу, наданий фінансовими компаніями, за підсумками січня – вересня 2006року проти цілого 2005року виріс в 1,5 рази - до 654 млн. грн., а за факторинговими операціями в іноземній валюті - більше ніж на 50%.

Основна цінність факторингу полягає в його комплексності. Це не просто фінансування певних витрат, а саме сукупність рівноцінних для підприємства фінансово-посередницьких послуг. Зазвичай факторингове обслуговування передбачає:

1. Фінансування.

Після відвантаження товару клієнт банку (продавець) відразу отримує значну частину від суми поставки (до 95%) у формі авансу, не очікуючи оплати від свого боржника (покупця). Після погашення всіх боргів перед банком-фактором (суми сплаченого ним авансу та винагороди за надання послуг) залишки коштів, що надходять для погашення відповідної дебіторської заборгованості, перераховуються на розрахунковий рахунок клієнта у міру їх надходження в банк.

2. Управління дебіторською заборгованістю.

Включає в себе контроль за своєчасною оплатою покупцями проданих товарів, прогнозування термінів інкасації, відповідні процедури нагадування у разі затримки платежів, а також регулярні звіти банку про стан дебіторської заборгованості, здійснені клієнтом поставки та платежі його покупців.

3. Прийняття ризиків.

За відповідну винагороду банк приймає на себе ризики підприємства, пов’язані з постачанням товарів з відстрочкою платежів, які за інших обставин могли б призвести до нестачі коштів у самого підприємства для розрахунків з постачальниками.

1. Факторингові операції існують двох типів – з правом регресу і без. Якщо договір про факторингове обслуговування укладається з правом регресу, банк має право зворотної вимоги до клієнта (продавця) про відшкодування сплаченої суми. Якщо без права регресу, то банк такого права не має.

З переваг, що отримує внаслідок використання факторингу клієнт банку, випливають і вигоди для його контрагентів (покупців) – вони дістають можливість співпрацювати з продавцем на умовах товарного кредиту, збільшуючи таким чином обсяги закупок без залучення додаткового капіталу.

Недоліком факторингу є його вища, порівняно з кредитами, вартість.

Для захисту інтересів експортерів в умовах загострення конкуренції на світових ринках створено нові форми фінансування міжнародних торговельних операцій. До їх числа можна віднести форфейтинг.

Форфейтинг – це купівля боргу, вираженого в оборотному документі, у кредитора на безобіговій основі. Це означає, що покупець боргу (форфейтер) бере на себе зобов`язання про відмову - форфейтинг – від звертання регресивної вимоги до кредитора за неможливості одержання задоволення в боржника. Покупка оборотного зобов`язання здійснюється зі знижкою.

Найбільшого розвитку форфейтинг набув у країнах, де державне кредитування експорту є недостатньо розвинутим.

На сьогодні одним з основних центрів здійснення форфейтингових угод є Лондон, оскільки експорт багатьох європейських країн вже давно фінансується лондонськими банками. Значна частина форфейтингового бізнесу сконцентрована також у Німеччині.

Механізм форфейтингу використовується у двох основних видах угод:

· у фінансових угодах – з метою швидкої реалізації довгострокових фінансових зобов'язань;

· в експортних угодах – для сприяння надходженню коштів експортеру, що надав кредит імпортеру.

Таким чином, цей метод дозволяє експортерам уникнути валютного ризику, що може виникнути внаслідок курсових коливань на протязі періоду між укладенням зовнішньоторговельної угоди та фактичним платежем за нею.

Основними оборотними документами, що використовуються як форфейтингові інструменти, є векселі.

Суб`єктами форфейтингової операції є:

- експортер (продавець);

- імпортер (покупець);

- форфейтер (банк);

- гарант.

Метою форфейтингової угоди є:

- для покупця – придбання товару в кредит, крім ціни товару він сплачує відсотки за кредит;

- для продавця – одержання при врахуванні векселів суми, що дорівнює ціні товару;

- для банку – одержання доходу у виді дисконту при врахуванні партії векселів.

Терміни дії форфейтингової угоди від 180 днів до 5 років. Сьогодні форфетуються суми, розмір яких значно нижчий, ніж необхідний раніше 100000 євро. Угоди з форфейтингу здійснюються головним чином у євро, швейцарських франках або доларах США.

У практиці діяльності вітчизняних підприємств-експортерів і банків форфейтинг тільки починає запроваджуватися, а тому деякі питання правового забезпечення ще недостатньо врегульовані. Зокрема, специфікою форфейтингу є неоднозначний його характер. Це – кредитно-вексельна угода, пов’язана з розрахунками в іноземній валюті, а тому необхідне одночасне дослідження правових аспектів як кредитних відносин, так і вексельного обігу та валютного регулювання.

Сучасність характеризується наявністю передумов щодо розвитку ринку факторингових та форфейтингових послуг в Україні, але подальший розвиток потребує спеціальної законодавчої бази, яка б відповідала міжнародній практиці